ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.11.2005 Справа N 31/3-2005
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І. М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів (далі –відділення Фонду)
на рішення господарського суду Київської області від 29.03.2005
та
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 25.05.2005
зі справи № 31/3-2005
за позовом відділення Фонду
до приватного підприємства “Славутич-Ліспром”, м. Славутич
Київської області (далі - ПП “Славутич-Ліспром”)
про стягнення штрафних санкцій у сумі 2 469 грн. за нестворені
робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2003 році.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Київської області від 29.03.2005
(суддя Поляк О.І.), залишеним без змін постановою Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 25.05.2005
(колегія суддів у складі: Міщенко П. К. –головуючий, судді
Федоров М.О., Рудченко С.Г.), у позові відмовлено. Зазначені
рішення судових інстанцій з посиланням на приписи статей 18-20
Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(далі –Закон ( 875-12 ) (875-12)
), пунктів 2 та 3
Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
(далі -
Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
), мотивовано
недоведеністю відділенням Фонду фактів про направлення ним
інвалідів до ПП “Славутич-Ліспром” і що інвалідам було
відмовлено у працевлаштуванні.
У касаційній скарзі від 25.06.2005 до Вищого господарського суду
України відділення Фонду просить скасувати рішення
господарського суду Київської області від 29.03.2005 та
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 25.05.2005 та прийняти нове рішення, яким задовольнити
позов зі справи. Скаргу мотивовано тим, що ПП “Славутич-Ліспром”
не підтверджено виконання вимог статей 19-20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
та пунктів 2 та 3 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
щодо створення
та атестування робочих місць для працевлаштування інвалідів у
звітному періоді.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі –ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним
чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники відділення Фонду, ПП “Славутич-Ліспром” в судове
засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної
скарги.
Попередніми судовими інстанціями зі справи встановлено, що:
- згідно із звітом ПП “Славутич-Ліспром” за формою державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік
середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві
відповідача у звітному періоді становила 16 осіб;
чотиривідсотковий норматив робочих місць для працевлаштування
інвалідів становив 1 особу; у звітному періоді не
працевлаштовано жодного інваліда;
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворене одне робоче
місце для працевлаштування інвалідів у звітному 2003 році
становив 2 469 грн., яку самостійно ПП “Славутич-Ліспром” не
сплачено;
- ПП “Славутич-Ліспром” інформувало протягом звітного періоду
звітами за формою 3-ПН Славутицький міський центр зайнятості
населення про наявність на його підприємстві вільного робочого
місця для працевлаштування інваліда;
- Славутицьким центром зайнятості та Славутицькою міською радою
протягом 2003 року не направлялися інваліди на ПП
“Славутич-Ліспром” для їх працевлаштування.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення із ПП “Славутич-Ліспром” штрафних
санкцій, передбачених статтею 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Попередніми судовими інстанціями з достатньою повнотою
встановлено обставини, що входять до предмету доказування зі
справи, та цим обставинам дано правильну юридичну оцінку.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
в
редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин зі
справи, працевлаштування інвалідів здійснюється органами
центральним органом виконавчої влади з питань праці та
соціальної політики, органами місцевого самоврядування,
громадськими організаціями інвалідів.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
визначено, що
підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, від
29.03.2005 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005 зі справи
№ 3/118 Верховним Судом України викладено правову позицію,
згідно з якою суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло
підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця
для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або
їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади. Отже,
працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами
працевлаштування інвалідів, визначеними у статті 18 Закону
( 875-12 ) (875-12)
, лише за наявності отриманої від підприємства
інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватись праця інвалідів. Попередніми судовими
інстанціями з’ясовано належними доказами фактичні дані про
інформування ПП “Славутич-Ліспром” протягом 2003 року органів
працевлаштування щодо наявності на його підприємстві вільних
робочих місць, на яких могла використовуватися праця інвалідів у
звітному періоді. Такими доказами є звіти за формою № 3-ПН.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету
статистики України від 06.07.1998 № 244 ( z0464-98 ) (z0464-98)
: звіт за
формою N 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм
власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа
щомісячно;;... у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до
статті 5 Закону України “Про внесення змін до Закону України
“Про зайнятість населення”, для працевлаштування громадян, які
потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах
конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів,
студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних
посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під
такими шифрами:... 14 - інваліди. Отже, звіти за формою
державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну
інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць
для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду. Проте,
органами працевлаштування, визначеними у статті 18 Закону
( 875-12 ) (875-12)
, не направлялись інваліди на підприємство відповідача
для працевлаштування.
Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Помилковими є заперечення скаржника щодо відсутності атестації
вільного робочого місця у відповідача для працевлаштування
інваліда у звітному періоді. У визначенні того, чи створено
робоче місце інваліда, слід враховувати положення чинного
законодавства України в їх системному взаємозв’язку, зокрема
такі:
- пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
передбачено, що робоче
місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає
встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної
нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за
участю представників медико-соціальної експертної комісії,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда;
- у частині першій статті 17 Закону ( 875-12 ) (875-12)
визначено, що з
метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з
урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм
забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в
установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і
на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також
займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не
заборонена законом;
- згідно з частинами другою та третьою статті 18 Закону
( 875-12 ) (875-12)
підбір робочого місця здійснюється переважно на
підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань
інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також
рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства
(об'єднання), установи і організації (незалежно від форм
власності і господарювання), які використовують працю інвалідів,
зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням
індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші
соціально-економічні гарантії, передбачені чинним
законодавством;
- відповідно до частини першої статті 12 Закону “Про охорону
праці” ( 2694-12 ) (2694-12)
підприємства, які використовують працю
інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з
урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та
індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів
безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї
категорії працівників;
- у пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
визначено, що
підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням
індивідуальних програм реабілітації;
- пунктом 32 Положення про медико-соціальну експертизу,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
22.02.1992 № 83 ( 83-92-п ) (83-92-п)
, визначено таке: “Медико-соціальні
експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки
МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний
строк надсилають копії цих документів управлінню праці та
соціального захисту населення районної, районної в мм. Києві та
Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу,
управлінню міської, районної у місті ради, на території якого
проживає інвалід. Копія програми надсилається також
підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати
соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда”.
Отже, створення підприємством для інвалідів умов праці з
урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без
наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатись органи
та організації, визначені у частині першій статті 18 Закону
( 875-12 ) (875-12)
. У постановах Верховного Суду України від 20.07.2004
зі справи № 2-23/9789-03, від 11.01.2005 зі справи № 6/203, від
25.01.2005 зі справи № 8/203-04 та від 08.02.2005 зі справи
№ 17/20 викладено правову позицію, згідно з якою обов’язок
підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не
супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для
працевлаштування.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини 1
статті 17, частини 4 статті 50, статті 104 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до компетенції
адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є
відділення Фонду соціального захисту інвалідів. На даний час
статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено вичерпний
перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є
суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у
справі за позовами суб’єктів владних повноважень. Отже спір з
цієї справи відноситься до підвідомчості господарських судів.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Київської області від 29.03.2005 та
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 25.05.2005 зі справи № 2-4/4388-2005 залишити без змін,
а касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів - без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь