ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.11.2005 Справа N 20-9/169
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.С.
–головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу приватного підприємства “Монтеград”,
м. Севастополь (далі – ПП “Монтеград”)
на рішення господарського суду міста Севастополя від 09 -
16.06.2005 та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
27.07.2005
зі справи № 20-9/169
за позовом прокурора Нахімовського району міста Севастополя в
інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Севастополь (далі -
відділення Фонду)
до ПП “Монтеград”
про стягнення штрафних санкцій у сумі 2 129,41 грн. за
нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2002
році.
Судове засідання проведено за участю представників:
прокурора –Громадського С.О.
позивача –не з’явилися,
відповідача –не з’явилися.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 09-16.06.2005
(суддя Рибіна С.А.), залишеним без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від
27.07.2005 (колегія суддів у складі: Лисенко В.А. –головуючий,
судді Котлярова О.Л., Маслова З.Д.), позов задоволено: з ПП
“Монтеград” на користь відділення Фонду стягнуто 2129,41 грн.
штрафних санкцій. Зазначені рішення судових інстанцій з
посиланням на приписи статей 19-20 Закону України “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
(далі
–Закон ( 875-12 ) (875-12)
) мотивовано обов’язком ПП “Монтеград” сплатити
штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів незалежно від наявності
чи відсутності у нього прибутку за наслідками звітного періоду.
Додатковими мотивами суду апеляційної інстанції з посиланням на
приписи статті 80 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі –ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
) та статей 223 та 250 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
(далі –ГК ( 436-15 ) (436-15)
) зазначено те, що:
норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів встановлено статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, а не за
правилами статті 177 ГК ( 436-15 ) (436-15)
;
штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів не відносяться до кола
адміністративно-господарських санкцій;
пропуск відділенням Фонду строку позовної давності є поважним.
У касаційній скарзі без дати та номера до Вищого господарського
суду України ПП “Монтеград” просить скасувати рішення
господарського суду міста Севастополя від 09-16.06.2005 та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
27.07.2005 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.
Скаргу з посиланням на приписи статей 18- 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
,
пунктів 3, 5 та 14 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
(далі - Положення про робоче місце інваліда та про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
), мотивовано тим, що
органами працевлаштування не було встановлено для ПП “Монтеград”
нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів у звітному періоді, а також не здійснено заходів з
працевлаштування інвалідів. Крім того, скаржник вважає, що
відділенням Фонду пропущено встановлений статтею 72 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
строк позовної давності за його вимогою про
стягнення штрафних санкцій.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі –ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним
чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники відділення Фонду, ПП “Монтеград” в судове засідання
не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними
норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку про відсутність підстав для
задоволення касаційної скарги.
Попередніми судовими інстанціями зі справи встановлено, що:
- згідно зі звітом ПП “Монтеград” за формою державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про
зайнятість інвалідів” середньооблікова чисельність штатних
працівників на підприємстві відповідача у 2002 році становила 17
осіб; чотиривідсотковий норматив робочих місць для
працевлаштування інвалідів становив одну особу; у звітному
періоді не було створено жодного робочого місця для
працевлаштування інвалідів; розмір середньорічної заробітної
плати становив 2 129,41 грн.
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворене одне робоче
місце для працевлаштування інвалідів у звітному 2002 році
становив 2 129,41 грн., яку самостійно ПП “Монтеград” не
сплачено;
- ПП “Монтеград” не інформувало державну службу зайнятості та
місцеві органи соціального захисту інвалідів у звітному періоді
про вільні робочі місця, на яких могла використовуватися праця
інвалідів.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що пропуск
відділенням Фонду строку позовної давності є поважним.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з ПП “Монтеград” штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Попередніми судовими інстанціями з достатньою повнотою
встановлено обставини, що входять до предмету доказування зі
справи, та цим обставинам дано правильну юридичну оцінку.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
(в
редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин зі
справи) працевлаштування інвалідів здійснюється органами
Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту
населення України, місцевими Радами народних депутатів,
громадськими організаціями інвалідів.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
, підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
визначено, що
підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, від
29.03.2005 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005 зі справи
№ 3/118 Верховним Судом України викладено правову позицію,
згідно з якою суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло
підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця
для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені не були працевлаштовані або
їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади. Отже,
працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами
працевлаштування інвалідів, визначеними у статті 18 Закону
( 875-12 ) (875-12)
, лише за наявності отриманої від підприємства
інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватись праця інвалідів.
Судовими інстанціями встановлено, що ПП “Монтеград” протягом
2002 року не інформувало органи працевлаштування про наявність у
нього вільних робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів. Відповідач не заперечує ці фактичні дані.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що
відсутність у підприємства облікованого прибутку за звітний
період не є перешкодою для стягнення штрафних санкцій на
підставі статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України,
викладеної у постановах від 14.06.2005 зі справи № 6/324 та від
21.06.2005 зі справи № 1/255, суди не можуть відмовляти у вимозі
про стягнення штрафних санкцій лише з тієї підстави, що за
даними бухгалтерського обліку чи податкової звітності у
підприємства був відсутній прибуток у звітному періоді.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що
норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів встановлюється за правилами частини першої статті 19
Закону ( 875-12 ) (875-12)
, а не частини 1 статті 177 ГК ( 436-15 ) (436-15)
,
оскільки на час виникнення спірних правовідносин сторін названий
Кодекс не набрав чинності.
З огляду на викладене попередні судові інстанції дійшли
правильного висновку про наявність підстав для задоволення
позову прокурора щодо стягнення штрафних санкцій відповідно до
вимог статей 19 та 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що
штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів не відносяться до кола
адміністративно-господарських санкцій. Штрафні санкції,
передбачені статтею 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, є видом
адміністративно-господарських санкцій, правовий режим
застосування яких визначено у статтях 238 –250 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
.
У статті 238 ГК ( 436-15 ) (436-15)
визначено:
“За порушення встановлених законодавчими актами правил
здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання
можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади
або органами місцевого самоврядування
адміністративно-господарські санкції, тобто заходи
організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на
припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію
його наслідків (частина 1).
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх
застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими
актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути
встановлені виключно законами (частина 2)”.
Згідно зі статтею 239 ГК ( 436-15 ) (436-15)
органи державної влади та
органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень
та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до
суб'єктів господарювання, зокрема, такі
адміністративно-господарські санкції:
адміністративно-господарський штраф та інші
адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом
та іншими законами.
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
26.09.2002 № 1434 ( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
:
Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є урядовим
органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та
підпорядковується йому (пункт 1);
Основними завданнями Фонду є... здійснення контролю за
додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм
власності і господарювання нормативів робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів (пункт 3);
Фонд відповідно до покладених на нього завдань... здійснює
контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що
надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання
ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів (пункт 4);
Фонд має право... здійснювати перевірки підприємств, установ,
організацій щодо додержання ними нормативів робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Відповідно до змісту статті 250 ГК
( 436-15 ) (436-15)
адміністративно-господарські санкції, до кола яких
відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
, можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання
протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш
як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених
законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності,
крім випадків, передбачених законом.
Згідно з приписами розділу ІХ ГК “Прикінцеві положення”
( 436-15 ) (436-15)
:
Цей Кодекс ( 436-15 ) (436-15)
набирає чинності з 1.01.2004 року (пункт
1);
Положення Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
щодо
відповідальності за порушення правил здійснення господарської
діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань
застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після
набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли
за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша
відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1
цього розділу строку (частина перша пункту 5).
Відповідно до припису пункту 4 Порядку сплати підприємствами
(об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до
відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції,
обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767
( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
, суми штрафних санкцій перераховуються
підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів
Державного казначейства, відкриті в установах Національного
банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних
банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції
сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15.04.року, що
настає за звітним.
З викладених приписів чинного законодавства та встановлених
судовими інстанціями обставин справи випливає, що оскільки
звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є 2002
рік, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не
пізніше 15.04.2003 року. А отже, припис статті 250 ГК ( 436-15 ) (436-15)
не може бути застосовано до спірних відносин сторін зі справи.
Судом апеляційної інстанції помилково застосовано до спірних
відносин сторін зі справи положення статей 72 та 80 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
. Згідно з частиною третьою статті 2 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
до майнових відносин, основаних на адміністративному
підпорядкуванні однієї сторони іншій, цей Кодекс не
застосовується.
Проте, зазначені помилки у застосуванні норм матеріального права
не вплинули на правильність висновку про необхідність
задоволення позову зі справи.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини 1
статті 17, частини 4 статті 50, статті 104 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до компетенції
адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є
відділення Фонду соціального захисту інвалідів. На даний час
статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено вичерпний
перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є
суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у
справі за позовами суб’єктів владних повноважень. Отже спір з
цієї справи відноситься до підвідомчості господарських судів.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Севастополя від 09-16.06.2005
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 27.07.2005 зі справи № 20-9/169 залишити без змін, а
касаційну скаргу приватного підприємства “Монтеград” - без
задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь