ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.11.2005 Справа N 19/4
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Полтавської лінійної
санітарно-епідеміологічної станції Південної залізниці,
м. Полтава (далі –Санепідемстанція)
на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 02.06.2005
зі справи № 19/4
за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в
Полтавській області, м. Полтава
до Санепідемстанції
про стягнення 2 688,75 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
Інспекції –не з’явились,
Санепідемстанції –Моторного Ю.С.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Інспекція звернулася з позовом про стягнення з відповідача
2688,75 грн. фінансових санкцій за порушення державної
дисципліни цін.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є територіальні органи Державної інспекції з контролю
за цінами. Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено
перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є
суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у
справах за позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час
цей перелік є вичерпним, оскільки чинним законодавством не
передбачено інших випадків подання суб’єктами владних
повноважень адміністративних позовів до суб’єктів
господарювання.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.03.2005
(суддя Плеханова Л.Б.) у задоволенні позову відмовлено. Рішення
суду першої інстанції мотивовано відсутністю ознак серійності у
проведених відповідачем дослідженнях залізничних вагонів, чим
обґрунтовується правомірність незастосування понижуючого
коефіцієнту під час стягнення плати за виконані роботи.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 02.06.2005 (колегія суддів у складі: суддя Сергейчук
О.А. –головуючий, судді Андрейцева Г.М., Зеленіна Н.І.) рішення
місцевого господарського суду з даного спору скасовано; позов
задоволено; з Санепідемстанції в доход державного бюджету
України стягнуто 2688,75 грн. фінансових санкцій, а також судові
витрати. У прийнятті названої постанови суд апеляційної
інстанції виходив з того, що спірні дослідження являли собою
серію однорідних вимірювань однотипних об’єктів, об’єднаних
:даним замовленням, а тому відповідач повинен був застосовувати
коефіцієнт відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів
України від 27.08.2003 № 1351 “Про затвердження тарифів
(прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються
за плату установами та закладами державної
санітарно-епідеміологічної служби” ( 1351-2003-п ) (1351-2003-п)
(далі –
Постанова ( 1351-2003-п ) (1351-2003-п)
).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Санепідемстанція просить скасувати постанову суду апеляційної
інстанції, а рішення господарського суду Полтавської області з
даного спору залишити в силі. Скаргу мотивовано тим, що з
урахуванням тривалості та процедури дослідження кожного вагону
санітарне обстеження кількох вагонів не може вважатися серією
однорідних досліджень.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
- ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши пояснення представника відповідача, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав
для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- в ході проведеної Інспекцією перевірки порядку формування і
застосування Санепідемстанцією тарифів на платні послуги за 2003
та 2004 роки було виявлено факт завищення відповідачем тарифів,
затверджених Постановою ( 1351-2003-п ) (1351-2003-п)
, шляхом незастосування
понижуючого коефіцієнту при проведенні санітарного обстеження
залізничних вагонів за замовленням Полтавської вагонної
дільниці, внаслідок чого відповідачем було додатково одержано
896,25 грн. виручки;
- виявлене правопорушення зафіксовано в акті перевірки від
22.10.2004 № 480;
- за наслідками зазначеної перевірки Інспекцією прийнято рішення
від 29.10.2004 № 140 про застосування до відповідача економічних
санкцій, а саме: вилучення в доход державного бюджету 896,25
грн. необґрунтовано одержаної виручки та 1792,50 грн. штрафу.
Причиною виникнення спору з даної справи стало питання щодо
правомірності застосування до Санепідемстанції штрафних санкцій
відповідно до Закону України “Про ціни і ціноутворення”
( 507-12 ) (507-12)
(далі –Закон ( 507-12 ) (507-12)
) за порушення державної
дисципліни цін під час надання платних
санітарно-епідеміологічних послуг.
Статтею 6 Закону ( 507-12 ) (507-12)
передбачено, що в народному
господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні
фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Відповідно ж до статті 7
цього Закону ( 507-12 ) (507-12)
вільні ціни і тарифи встановлюються на
всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких
здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Згідно зі статтею 8 Закону ( 507-12 ) (507-12)
державне регулювання цін і
тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих
цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних
відхилень від державних фіксованих цін і тарифів та іншими
методами, введеними Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 35 Закону України “Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення” ( 4004-12 ) (4004-12)
оплата послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя, що не відносяться до медичної допомоги населенню
здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими
Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою ( 1351-2003-п ) (1351-2003-п)
визначено тарифи на роботи і
послуги, що виконуються і надаються за плату установами та
закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, причому у
Примітці до цього нормативно-правового акта визначено, що ці
тарифи застосовуються:
за одне дослідження/вимірювання - з коефіцієнтом 1;
за одне дослідження/вимірювання в серії починаючи з другого
аналізу - з коефіцієнтом 0,8;
за одне дослідження/вимірювання в серії понад десять аналізів -
з коефіцієнтом 0,75.
Аналіз наведених приписів чинного законодавства дає підстави для
висновку про те, що виконання закладом
санітарно-епідеміологічної служби передбачених Постановою
( 1351-2003-п ) (1351-2003-п)
однотипних досліджень, які мають характер
серійності, є підставою для зменшення плати за виконані роботи з
урахуванням встановленого коефіцієнту.
Господарські суди у вирішенні цього спору дійшли різних
висновків щодо характеру проведених Санепідемстанцією
досліджень. Так, суд першої інстанції зазначив, що оскільки
санітарне обстеження кожного вагону передбачає здійснення
комплексу окремих вимірювань, то дослідження кількох вагонів не
можна вважати проведенням серії досліджень. У той же час
апеляційним господарським судом визначено, що проведення
досліджень вагонів на підставі одного замовлення за однаковими
параметрами, як-от освітленість, вібрація, еквівалентний шум,
хімічне дослідження води тощо, є саме серією однотипних
вимірювань.
Разом з тим, як вбачається із встановлених попередніми
інстанціями обставин справи, процедура санітарного обстеження
кожного залізничного вагону включає дослідження окремих фізичних
та радіологічних показників у такому вагоні та, відповідно,
проведення кількох окремих досліджень та вимірювань,
передбачених Постановою, зокрема, визначення рівня освітленості,
визначення еквівалентного та максимального рівнів звуку тощо.
Отже, для того, щоб дійти обґрунтованого висновку стосовно
наявності ознак серійності у проведеному відповідачем
санітарному обстеженні вагонів необхідно вичерпно з’ясувати
перелік визначених Постановою ( 1351-2003-п ) (1351-2003-п)
видів вимірювань,
що виконувалися Санепідемстанцією під час здійснення такого
санітарного обстеження, та дослідити кожне окреме вимірювання на
предмет серійного характеру його виконання (зокрема, чи
здійснювалося відповідне дослідження одразу в кількох вагонах чи
у сукупності з іншими видами досліджень в одному вагоні).
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить в
повному обсязі з’ясувати зазначені в цій постанові
( 1351-2003-п ) (1351-2003-п)
обставини, дати їм та доводам сторін належну
правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Полтавської лінійної
санітарно-епідеміологічної станції Південної залізниці
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Полтавської області від
24.03.2005 та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 02.06.2005 зі справи № 19/4 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Полтавської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь