ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.11.2005 Справа N 13/403
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Кіровоградської міської
санітарно-епідеомілогічної станції, м. Кіровоград,
на рішення господарського суду Кіровоградської області від
21.01.2005
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 02.06.2005
зі справи № 13/403
за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в
Кіровоградській області (далі –Інспекція), м. Кіровоград,
до Кіровоградської міської санітарно-епідеміологічної станції
(далі –Санепідемстанція)
про стягнення 347 631,72 грн.,
за участю представників сторін:
позивача –не з’явився,
відповідача - Касьяненка І.І., Вісневського В.А., Непик Л.М.,
Морачова О.В.,
з оголошенням у судовому засіданні перерви з 27.09.2005 по
08.11.2005,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є державні інспекції з контролю за цінами. Статтею 50
цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік позовів, за якими
юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних
повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами
суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік є
вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Інспекція звернулася до господарського суду Кіровоградської
області з позовом про стягнення з Санепідемстанції 347 631,72
грн. фінансових санкцій за порушення державної дисципліни цін.
Рішенням названого суду від 21.01.2005 (суддя Скиба Г.М.),
залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 02.06.2005 (колегія суддів у складі:
Крутовських В.І. –головуючий, судді Дмитренко А.К., Прокопенко
А.Є.), позов задоволено частково: стягнуто з Санепідемстанції 14
073,66 грн.; в іншій частині позову відмовлено.
Прийняті судові рішення в частині задоволення позову мотивовано
неправомірним наданням відповідачем платних послуг з проведення
бактеріологічних досліджень при періодичному медичному оглядові
працівників декретованих професій та невірним застосуванням
податку на додану вартість під час надання платних послуг
відповідно до переліку, який затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 27.08.2003 № 1351 ( 1351-2003-п ) (1351-2003-п)
. Відмову
в задоволенні іншої частини позовних вимог мотивовано її
необґрунтованістю.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Санепідемстанція просить судові рішення місцевого і апеляційного
господарських судів зі справи скасувати через неправильне
застосування норм матеріального та процесуального права.
Інспекція подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила
про безпідставність її доводів та просила рішення попередніх
судових інстанцій залишити без змін, а скаргу –без задоволення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
- ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників відповідача, Вищий господарський суд України
дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з
урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- з 24.03.2004 по 06.04.2004 Інспекцією проведено перевірку
дотримання Санепідемстанцією дисципліни ціноутворення з
формування цін та тарифів на платні послуги за період з.10.2003
року по березень 2004 року, якою виявлено факти порушення
відповідачем:
а) приписів постанови Кабінету Міністрів України від 15.10.2002
№ 1544 ( 1544-2002-п ) (1544-2002-п)
, якою затверджено Перелік робіт і послуг
у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення, які виконуються і надаються за плату, шляхом надання
платних послуг з проведення бактеріологічних досліджень при
періодичному медичному оглядові працівників декретованих
професій, тобто послуг, надання яких не передбачено названим
нормативно-правовим актом, на загальну суму 43 668,83 грн.;
б) приписів постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2003
№ 1351 ( 1351-2003-п ) (1351-2003-п)
, якою затверджено Тарифи (прейскуранти)
на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату
установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної
служби, шляхом завищення затверджених тарифів на 20% через
додаткове безпідставне включення до вартості цих послуг податку
на додану вартість (далі –ПДВ) на загальну суму - 72 208,41
грн.;
- за результатами перевірки складений акт від 06.04.2004 № 459;
- 27.09.2004 на підставі акта перевірки позивачем прийнято
рішення № 56 (т. 1, а.с. 7) про застосування економічних санкцій
за порушення державної дисципліни цін, відповідно до якого
стягненню з відповідача підлягає необґрунтовано отримана виручка
в сумі 115 877,24 грн. (43 668,83 + 72 208,41) та 231 754,48
грн. штрафу (двократний розмір необґрунтовано отриманої
виручки);
- в подальшому інспекцією прийнято уточнення до рішення про
застосування економічних санкцій за порушення державної
дисципліни цін від 27.09.2004 № 56 (т. 1, а.с. 85), відповідно
до якого стягненню з відповідача підлягає 4 691,22 грн.
необґрунтовано отриманої виручки та 9 382,44 грн. штрафу, а
всього 14 073,66 грн.;
- рішення Інспекції про застосування економічних санкцій
відповідачем в добровільному порядку не виконано.
В частині відмови в задоволенні позову рішення попередніх
судових інстанцій сторонами не оспорюється.
Причиною виникнення спору з даної справи стало питання щодо
правомірності застосування Інспекцією до Санепідемстанції
економічних санкцій відповідно до статті 14 Закону України від
03.12.1990 № 507 “Про ціни і ціноутворення” ( 507-12 ) (507-12)
(далі
–Закон № 507 ( 507-12 ) (507-12)
) за надання платних послуг, які не
передбачені відповідним переліком, та завищення встановлених
тарифів.
Статтею 6 Закону № 507 ( 507-12 ) (507-12)
передбачено, що в народному
господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні
фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Відповідно ж до статті 7
цього Закону ( 507-12 ) (507-12)
вільні ціни і тарифи встановлюються на
всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких
здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Згідно із статтею 8 Закону № 507 ( 507-12 ) (507-12)
державне регулювання
цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних
фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або
граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів та
іншими методами, введеними Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 35 Закону України “Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення” ( 4004-12 ) (4004-12)
виконання робіт та надання послуг органами, установами і
закладами державної санітарно-епідеміологічної служби
здійснюється за плату лише в випадках прямо передбачених цією
статтею та переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Оплата послуг здійснюється за тарифами та прейскурантами,
затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.10.2002 № 1544
( 1544-2002-п ) (1544-2002-п)
затверджено Перелік робіт і послуг у сфері
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення,
які виконуються і надаються за плату, а постановою Кабінету
Міністрів України від 27.08.2003 № 1351 затверджено Тарифи
(прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються
за плату установами та закладами державної
санітарно-епідеміологічної служби ( 1351-2003-п ) (1351-2003-п)
.
Послуги з проведення бактеріологічних досліджень при
періодичному медичному оглядові працівників декретованих
професій в цих переліках відсутні.
Твердження скаржника в касаційній скарзі про правомірність
надання Санепідемстанцією таких послуг з посиланням на статтю 35
Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення” ( 4004-12 ) (4004-12)
не відповідає фактичному
змісту цієї норми, яка надає відповідачеві право проведення за
плату лабораторних досліджень, вимірювань, випробувань лише
факторів середовища життєдіяльності людини, а тому й не може
бути підставою для скасування або зміни прийнятих зі справи
судових рішень.
Відповідно до підпункту 1.4 Інструкції про порядок застосування
економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного
контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки
та з питань європейської інтеграції України і Міністерства
фінансів України від 03.12.2001 № 298/519 та зареєстрованої в
Міністерстві юстиції України від 18.12.2001 за № 1047/6238
( z1047-01 ) (z1047-01)
, підставою для застосування економічних санкцій за
порушення державної дисципліни цін є одержання суб'єктами
господарювання необґрунтованої виручки в результаті порушення
ними чинного в періоді, що перевіряється, порядку встановлення
та застосування цін і тарифів, які регулюються уповноваженими
органами відповідно до вимог законодавства; порушенням порядку
встановлення і застосування цін, за які накладаються економічні
санкції, є, зокрема, застосування цін (тарифів) суб'єктами
господарювання за види послуг (робіт), які не передбачені
визначеними нормативно-правовими актами, що встановлюють для них
відповідні переліки платних послуг.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 507 ( 507-12 ) (507-12)
вся
необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки
в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає
вилученню в доход відповідного бюджету залежно від
підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в
позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному
розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми
списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських
установах за рішенням суду.
З огляду на наведене попередні судові інстанції, встановивши
факт надання відповідачем за плату послуг, які не передбачено
нормативно-правовими актами, що встановлюють відповідний перелік
платних послуг, дійшли вірного висновку щодо необхідності
задоволення позову в цій частині.
Разом з тим стосовно додаткового нарахування ПДВ касаційна
інстанція вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
виключно законами України встановлюються система
оподаткування, податки і збори. Принципи побудови системи
оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов'язкових
платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також
права, обов'язки і відповідальність платників визначаються
Законом України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
, яким
передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів
(обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування можуть
встановлюватися або змінюватися тільки законами про
оподаткування (частина третя статті 1).
Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки
оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від
оподаткування операцій тощо визначаються Законом України від
03.04.1997 № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі –Закон № 168/97 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
).
Згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону № 168/97 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на
митній території України є об’єктом оподаткування.
Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Закону № 168/97 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об’єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, за винятком операцій, звільнених від
оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова
ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20
відсотків.
Пунктом 4.1 статті 4 Закону № 168/97 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено,
що база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості,
визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з
урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших
загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за
винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну
товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань
оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості
включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і
нематеріальних активів, що передаються платнику податку
безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку
з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих
(виконаних, наданих) таким платником податку.
Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли
невірного висновку про те, що при справлянні плати за надання
послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя розмір цієї плати не збільшується на суму податку
на додану вартість.
Таку ж правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду
України від 30.03.2004 № 04/133 зі справи № 4/603.
Отже, в частині задоволення позову щодо стягнення виручки від
нарахування ПДВ та штрафу в її двократному розмірі попередні
судові інстанції прийняли рішення з порушенням норм
матеріального права.
При цьому ні місцевий, ані апеляційний господарські суди не
встановили фактичний розмір виручки, одержаної відповідачем саме
від надання платних послуг з проведення бактеріологічних
досліджень при періодичному медичному оглядові працівників, та
окремо - розмір виручки від додаткового нарахування ПДВ, не
дослідили обґрунтованість розміру відповідних штрафів, а також
не перевірили дотримання вимог статті 14 Закону № 507 ( 507-12 ) (507-12)
в частині призначення сум, що підлягають стягненню.
З огляду на наведене Вищий господарський суд України вважає, що
попередні судові інстанції припустилися неправильного
застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З урахуванням викладеного справа має бути передана на новий
судовий розгляд до суду першої інстанції, під час якого
необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати
їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір
відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Кіровоградської міської
санітарно-епідеомілогічної станції задовольнити.
2. Рішення господарського суду Кіровоградської області від
21.01.2005 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 02.06.2005 зі справи № 13/403
скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Кіровоградської області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов