ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.11.2005 Справа N 12/30
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Шульги О.Ф. - головуючого, Козир Т.П. , Семчука В.В.,
за участю повноважних представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Концерну “Шар”
на рішення господарського суду Полтавської області від
18.04.2005 року
у справі за позовом Концерну “Шар”
до СТОВ “Обрій” про вилучення майна з чужого незаконного
володіння
та за зустрічним позовом СТОВ “Обрій”
до Концерну “Шар”
про стягнення боргу,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2005 року Концерн “Шар” звернувся до господарського суду
з позовом до СТОВ “Обрій” про вилучення з незаконного володіння
кукурудзи в кількості 180, 51 тонн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач неналежно виконав
зобов’язання за договором № 1 від 3.11.2004 року щодо сушіння та
складського зберігання зерна кукурудзи, крім того, не повернув
частину зерна, переданого на зберігання.
СТОВ “Обрій” звернулося з зустрічним позовом про стягнення 32055
грн. 90 коп. боргу за роботи з сушіння та зберігання зерна
кукурудзи, виконані за договором № 1 від 3.11.2004 року.
В позові сільськогосподарське товариство “Обрій” зазначило, що
Концерн “Шар” порушив зобов’язання за договором в частині оплати
наданих послуг.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.04.2005
року Концерну “Шар” у позові відмовлено.
Зустрічний позов задоволено частково.
З концерну “Шар“на користь СТОВ “Обрій“стягнено 2110 гривень 31
коп. боргу. В решті позову СТОВ “Обрій” відмовлено.
В апеляційному порядку рішення суду не переглядалося.
У касаційній скарзі Концерн “Шар“просить скасувати рішення суду,
задовольнити його позов і відмовити в зустрічному позові.
Заявник вважає, що господарський суд неправильно застосував
ст. ст. 387, 1231 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 1 п. 15, 24, 32
Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” ( 37-15 ) (37-15)
.
Зазначає, що відповідач безпідставно залишив собі 180,51 тонн
зерна кукурудзи як оплату фактично не наданих послуг, крім того,
порушив вимоги Інструкцій П –6, затвердженої постановою
Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 16.06.1965 року, і П –
7, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР
від 25.04.1966 року, ( v0007400-66 ) (v0007400-66)
щодо прийому – передачі
продукції за кількістю та якістю.
У відзиві на касаційну скаргу СТОВ “Обрій” просить рішення
господарського суду Полтавської області від 18.04.2005 року
залишити без змін, а скаргу –без задоволення.
Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи,
суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з наступних підстав.
Як встановлено судом, між СТОВ “Обрій” (виконавець) та Концерном
“Шар” (замовник) 3.11.2004 року укладено договір № 1 сушки та
зберігання сільськогосподарської продукції.
Відповідно до умов договору Концерн “Шар“зобов’язався передати
окремими партіями зерно кукурудзи в кількості 250 тонн, а
виконавець - прийняти продукцію на сушку та зберігання.
У договорі сторони погодили, що сільськогосподарське товариство
приймає зерно кукурудзи на зберігання, про що видає відповідний
примірник документів, та забезпечує кількісне та якісне
зберігання зерна без права користування продукцією.
Доставку продукції на склад Концерн “Шар” здійснює автомобільним
транспортом.
Передача зерна кукурудзи на зберігання та доробку оформлюється
накладною, в якій зазначаються дата, найменування, кількість
продукції, переданої замовником виконавцю.
Відповідно до умов договору замовник повинен своєчасно
розрахуватись за одержані послуги з сушіння та зберігання
продукції, а після закінчення строку зберігання - 25.11.2004
року - зобов’язаний її забрати.
Кількість продукції, що повертається зі зберігання, повинна
відповідати кількості прийнятої на зберігання за вирахуванням
зниження ваги від сушіння та з урахуванням якісних показників.
За фактом виконання послуг за договором оформляється акт
приймання-передачі виконаних робіт.
Сторони визначили, що розрахунок відбувається шляхом
перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок
виконавця, а за письмовою згодою оплата послуг здійснюється
зерном.
Строк оплати договором не встановлений.
На виконання вказаного договору замовник передав виконавцю зерно
кукурудзи згідно накладних №№ 51, 52 від 11.11.2004 р., №№ 53,
54 від 12.11.2004 р., №№ 55, 56, 57, 59, 60, 61, 62 від
13.11.2004 р №№ 64, 65 від 14.11.2004 р., №№ 66, 67, 68, 69, 71
від 15.11.2004 р., 72, 73, 76, 77 від 16.11.2004 р. та № 78 від
17.11.2004 р.
У грудні 2004 року за накладними №№ 0001 - 0015 від 10
-14.12.2004 року СТОВ “Обрій” відвантажило Концерну “Шар”
137,100 тонн зерна кукурудзи.
Решту зерна виконавець відмовився відвантажувати, посилаючись на
те, що замовник не оплатив виконані роботи з сушіння та
зберігання зерна.
Відмовляючи в позові Концерну “Шар“і частково задовольняючи
зустрічний позов, суд прийшов до висновку, що Концерн
“Шар“повинен відшкодувати СТОВ “Обрій“вартість послуги із
зберігання 137, 1 тон кукурудзи, а вимоги Концерну “Шар”
необґрунтовані.
Проте, з таким висновком суду повністю погодитись не можна у
зв’язку з тим, що суд, в порушення ст.ст. 38, 43, 65 і 84 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, неповно встановив істотні для справи
обставини, а висновки суду суперечать встановленим ним
обставинам в частині взаємного порушення сторонами умов договору
і нормативних актів щодо спільного визначення кількості
кукурудзи, переданої на сушіння і зберігання, рівня вологості на
момент передачі зерна на сушіння і на момент відвантаження
замовнику та відсутності у СТОВ “Обрій“доказів на обґрунтування
його доводів.
Так, суд не перевірив доводи Концерну “Шар“і не з’ясував, яку
кількість зерна передано на сушіння і зберігання за товарно
–транспортними накладними, підписаними обома сторонами, і чи у
відповідності до чинних нормативно –правових актів СТОВ
“Обрій“зафіксувало недостачу зерна при прийманні, про яку
стверджує.
Також суд не в повному обсязі перевірив доводи сторін щодо рівня
вологості зерна під час передачі на сушіння і наступної видачі
замовнику, не з’ясував, хто з них повинен був вжити заходи до
визначення рівня вологості, чи виконав свій обов’язок в цій
частині і з чиєї вини не визначено рівень вологості; ким
визначалися рівні вологості зерна, про які твердили сторони під
час розгляду справи, і чи відповідала процедура їх визначення
встановленій.
Враховуючи, що вказані обставини мають суттєве значення для
юридично правильного вирішення спору, рішення суду визнати
законним не можна, тому воно підлягає скасуванню, а справа
–передачі на новий розгляд.
При новому розгляді господарському суду необхідно врахувати
наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, встановити
дійсні обставини справи і прийняти рішення відповідно до вимог
закону.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Скасувати рішення господарського суду Полтавської області від
18.04.2005 року.
Справу передати до господарського суду Полтавської області на
новий розгляд в іншому складі суддів.