ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.11.2005 Справа N 12/145-11/179
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. та Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу релігійної громади Української
греко-католицької церкви в селі Шевченково Долинського району
Івано-Франківської області (далі –релігійна громада УГКЦ)
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від
27.12.2004 та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
26.05.2005
зі справи № 12/145-11/179
за позовом релігійної громади УГКЦ
до релігійної громади Української православної церкви Київського
Патріархату в селі Шевченково Долинського району
Івано-Франківської області (далі – релігійна громада УПЦ КП)
про визнання недійсною Типової умови від 31.05.1954 року та
позбавлення права користування культовою будівлею,
третя особа: Управління у справах національностей, міграції та
релігій Івано-Франківської облдержадміністрації.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача –Вітика С.М. (за довіреністю релігійної громади УГКЦ),
відповідача –Свистуна А.В. (за довіреністю релігійної громади
УПЦ КП),
третьої особи –не з’явилися.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
27.12.2004 (суддя Катеринчук Л.Й.), залишеним без змін
постановою Львівського апеляційного господарського суду від
26.05.2005 (колегія суддів у складі: суддя Мирутенко О.Л.
–головуючий, судді Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.), у позові
відмовлено. Рішення судових інстанцій з посиланням на приписи
статті 71 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та
пунктів 6 та 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
мотивовано тим, що:
строк позовної давності для вимоги про визнання недійсною
Типової умови від 31.05.1954 року закінчився;
релігійна громада УПЦ КП є правонаступником громади Руської
Православної церкви, яка користувалась спірною культовою
будівлею до 1990 року на підставі Типової умови від 31.05.1954
року;
позивачем не доведено невідповідності Типової умови про
безстрокове користування культовою будівлею від 31.05.1954
вимогам чинного на час її укладення законодавства.
У касаційній скарзі від 20.06.2005 релігійна громада УГКЦ
просить Вищий господарський суд України скасувати постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 26.05.2005 та
прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Касаційну скаргу
з посиланням на приписи статей 16, 17 та 20 Закону України “Про
свободу совісті та релігійні організації” ( 987-12 ) (987-12)
, пункту 4
Постанови Верховної Ради Української РСР “Про порядок введення в
дію Закону Української РСР “Про свободу совісті та релігійні
організації” ( 988-12 ) (988-12)
мотивовано помилковим, на думку
скаржника, висновком попередніх судових інстанцій про дійсні
обставини справи. Скаржником обгрунтовується той висновок, що
релігійна громада УПЦ КП не є правонаступником громади Руської
Православної церкви, яка користувалась спірною культовою
будівлею до 1990 року на підставі Типової умови від 31.05.1954
року.
У відзиві релігійної громади УПЦ КП від 30.06.2005 з посиланням
на припис частини другої статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі –ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
) зазначено про правильне встановлення попередніми
судовими інстанціями обставин зі справи і міститься прохання про
залишення судових рішень без змін, а касаційну скаргу без
задоволення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду
скарги. Представники Управління у справах національностей,
міграції та релігій Івано-Франківської облдержадміністрації в
судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту вставлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність
підстав для задоволення касаційної скарги.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- з 1952 до 1990 року на території села Шевченкове Долинського
району Івано-Франківської області діяла громада Руської
Православної церкви (далі –громада РПЦ), в користуванні якої
перебувала Церква Преподобної Парасковії Сербської;
- 16.04.1952 року зареєстровано приходську громаду Православної
церкви “Святої Параскевії” в с. Шевченкове;
- Вигодською районною радою депутатів трудящих та громадою РПЦ
укладено Типову умову від 31.05.1954 року про передачу в
користування громади РПЦ церковного будинку та культового майна
с. Шевченкове;
- протоколом загальних зборів віруючих громади РПЦ від
29.07.1990 підтверджено їх волєвиявлення на зміну
підпорядкування Українській автокефальній православній церкві
(далі - УАПЦ) із збереженням за нею культової будівлі;
- рішенням від 17.09.1991 № 169 Івано-Франківської обласної ради
зареєстровано статут релігійної громади УАПЦ в селі Шевченкове
Долинського району Івано-Франківської області;
- розпорядженням голови Івано-Франківської облдержадміністрації
від 30.10.1998 № 963 зареєстровано зміни та доповнення до
статуту релігійної громади УАПЦ с. Шевченкове, за якими остання
перейшла до Української православної церкви Київського
патріархату (далі - УПЦ КП);
- релігійною громадою УГКЦ не наведено доказів, що свідчать про
невідповідність Типової умови від 31.05.1954 вимогам чинного на
час її укладення законодавства.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- релігійною громадою УГКЦ отримано статус юридичної особи у
1991 році;
- релігійною громадою УГКЦ пропущено строк позовної давності для
вимоги про визнання недійсною Типової умови від 31.05.1954;
- Церкву Преподобної Парасковії Сербської в селі Шевченкове
Долинського району було збудовано у 1910 році релігійною
громадою УГКЦ, якій ця культова будівля належала до 1945 року.
Причиною спору стало питання про правомірність Типової умови від
31.05.1954 про передачу в користування церковного будинку та
культового майна.
Судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено
обставини, що входять до предмету доказування зі справи, та цим
обставинам дано правильну юридичну оцінку.
Відповідно до пункту 4 Постанови Верховної Ради України від
23.04.1991 № 988-XII “Про порядок введення в дію Закону України
“Про свободу совісті та релігійні організації” ( 988-12 ) (988-12)
релігійні організації, зареєстровані до введення в дію цього
Закону, у разі збереження віросповідної приналежності, для
одержання правоздатності юридичної особи подають до 1.01.1992
року органам, що здійснюють реєстрацію, лише статути
(положення), які відповідають вимогам цього Закону ( 988-12 ) (988-12)
.
Згідно з пунктом 5 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду
України від 29.02.1996 № 02-5/109 “Про деякі питання, що
виникають при застосуванні Закону України “Про свободу совісті
та релігійні організації” ( 987-12 ) (987-12)
:
“Права релігійних громад, які в установленому порядку
користувалися культовими будівлями і майном до введення в дію
Закону, зберігаються і після одержання ними правоздатності
юридичної особи згідно з пунктом 4 Постанови Верховної Ради
України від 23.04.1991 року про порядок введення цього Закону
( 988-12 ) (988-12)
в дію. Права громад щодо володіння і користування
цими будівлями і майном зберігаються також за їх
правонаступниками.
Відповідно до статті 8 Закону ( 988-12 ) (988-12)
держава визнає право
релігійної громади на її підпорядкованість у канонічних,
організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її
межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї
підпорядкованості. Тому зміна підпорядкованості релігійною
громадою або перехід її у іншу віросповідну (конфесійну)
приналежність не може тягти за собою втрату прав і зобов'язань
цієї:? громади за усіма угодами, що були раніше укладені нею.
Договори про передачу в безоплатне користування релігійним
громадам молитовних споруд і культового майна (в тому числі й
безстрокові), укладені до або після введення в дію Закону
( 988-12 ) (988-12)
, можуть бути розірвані або припинені лише відповідно
до підстав, передбачених у статтях 329 - 331 Цивільного кодексу
( 435-15 ) (435-15)
”.
З огляду на зазначені приписи Постанови Верховної Ради України
та викладене в роз’ясненні президії Вищого арбітражного суду
України попередні судові інстанції зі справи дійшли правильного
висновку про те, що релігійна громада УПЦ КП є правонаступницею
громади РПЦ, яка була користувачем спірної культової будівлі на
підставі Типової умови від 31.05.1954 року. Заперечення
скаржника щодо помилкового встановлення попередніми судовими
інстанціями фактів, які впливають на висновок про
правонаступництво, не можуть бути взяті до уваги. Відповідно до
частини другої статті 111-7 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене попередні судові інстанції дійшли
правильного висновку про відсутність підстав для задоволення
позовних вимог релігійної громади УГКЦ у цій справі.
Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від
27.12.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 26.05.2005 зі справи № 12/145-11/179 залишити без змін,
а касаційну скаргу релігійної громади Української
греко-католицької церкви в селі Шевченково Долинського району
Івано-Франківської області - без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь