ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.11.2005 Справа N 11/87
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Донецького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Донецьк,
на рішення господарського суду Донецької області від 04.05.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
13.06.2005
зі справи № 11/87
за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до відкритого акціонерного товариства “Маркограф” (далі
–Товариство), м. Маріуполь,
про стягнення 30 522 грн.,
за участю представників сторін:
позивача –не з’явився,
відповідача –Колосова Р.В.,
з оголошенням у судовому засіданні перерви з 27.09.2005 по
08.11.2005,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Донецької області з
позовом про стягнення з Товариства 30 522 грн. штрафних санкцій
за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2002
році.
Рішенням названого суду від 04.05.2005 (суддя Чернота Л.Ф.),
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 13.06.2005 (колегія суддів у складі:
Кондратьєва С.І. –головуючий суддя, судді Старовойтова Г.Я.,
Шевкова Т.А.), в позові відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано неможливістю виконання
відповідачем нормативу через невиконання органами, визначеними
статтею 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі –
Закон № 875 ( 875-12 )), обов’язку з працевлаштування інвалідів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого і постанову апеляційного
господарських судів зі справи скасувати через неправильне
застосування ними норм матеріального права та позов
задовольнити.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши представника відповідача, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено відсутність з боку
позивача доказів про направлення до відповідача інвалідів для
працевлаштування органами, визначеними статтею 18 Закону № 875
( 875-12 ), а також доказів відмови Товариством інвалідам у
працевлаштуванні.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п )),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ), визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, законодавство України обов’язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці
України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцеві ради, громадські організації інвалідів, але цьому мають
передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і
організацій із здійснення заходів зі створення робочих місць для
інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з
метою працевлаштування інвалідів.
Зокрема, наказом Державного комітету статистики України від
06.07.1998 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
17.07.1998 за № 464/2904 ( z0464-98 ), затверджено Інструкцію
щодо заповнення державної статистичної звітності за формами
№ 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних
посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 затверджено форму державної статистичної звітності № 10-ПІ
поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів” ( v0049202-02 ).
Проте ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не
з’ясовано: яку кількість робочих місць для інвалідів мав
створити відповідач; яку кількість робочих місць фактично
створено Товариством у 2002 році; чи розроблялися Товариством
заходи (які саме) щодо створення робочих місць для інвалідів;
які дії для створення таких робочих місць фактично здійснено
відповідачем; чи інформувало (і як саме) Товариство державну
службу зайнятості та Відділення про наявність вакантних робочих
місць для працевлаштування інвалідів, починаючи з.12.2001 року
(звітність за формою № 3-ПН з.12.2001 року по грудень 2002
року); чи вживалися органами, визначеними в статті 18 Закону
№ 875 ( 875-12 ), заходи щодо працевлаштування інвалідів на
робочі місця до Товариства; якщо інваліди для працевлаштування
до відповідача не направлялися, то з яких причин; якщо інваліди
для працевлаштування направлялися - чи були вони
працевлаштовані, а якщо ні, то з якої причини.
Між тим на необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постановах від 20.07.2004 зі справи
№ 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ), від 11.01.2005 зі справи № 6/203
( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04
( sp21/056 ).
Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного
застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України
( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових рішень зі
справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 04.05.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
13.06.2005 зі справи № 11/87 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов