ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.11.2005 Справа N 4/95-05
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Херсонського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Херсон,
на рішення господарського суду Херсонської області від
27.04.2005
та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
23.06.2005
зі справи № 4/95-05
за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до агрофірми радгоспу “Білозерський” (далі – Агрофірма), с.
Дніпровське Білозерського району Херсонської області,
про стягнення 51 762,06 грн.,
за участю представників:
позивача –не з’явився,
відповідача –Іванової О.В.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Херсонської області
з позовом про стягнення з Агрофірми 51 762,06 грн. штрафних
санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування
інвалідів у 2002 році.
Рішенням названого суду від 27.04.2005 (суддя Ємленінова З.І.),
залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного
господарського суду від 23.06.2005 (колегія суддів у складі:
Антонік С.Г. –головуючий суддя, судді Коробка Н.Д., Юхименко
О.В.), в позові відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано виконанням Агрофірмою
обов’язку, покладеного на неї Законом України від 21.03.1991
№ 875-XII “Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні” ( 875-12 ) (далі – Закон № 875 ( 875-12 )).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого та постанову апеляційного
господарських судів зі справи скасувати через неправильне
застосування ними норм матеріального та процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши представника відповідача, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (924 особи) відповідач у 2002 році повинен був
створити 37 робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2002 році відповідачем працевлаштовано 23 інваліда;
- відповідач в 2002 році подавав звіти за формою № 3-ПН
щомісячно та в повному обсязі до Білозерського районного центру
зайнятості, що підтверджується листом від 28.05.2004 № 638 (а.с.
22);
- Агрофірма зверталася до управління праці та соціального
захисту населення Білозерської районної державної адміністрації
з клопотанням від 04.02.2002 № 37 та до Дніпровської сільської
ради з клопотанням від 07.02.2002 № 44 про направлення для
працевлаштування інвалідів 2-ї та 3-ї груп, навіть на умовах
скороченого робочого часу (а.с. 25, 27);
- управління праці та соціального захисту населення Білозерської
районної державної адміністрації листом від 07.02.2002 № 1-9/126
повідомило, що робота з інвалідами з приводу їх працевлаштування
проводиться постійно, однак бажаючі працевлаштуватися відсутні
(а.с. 26);
- Білозерський районний центр зайнятості листом від 14.06.2005
№ 776 повідомив, що відповідач у 2002 році щомісячно подавав
державну звітність за формою № 3-ПН без зазначення про потребу в
інвалідах, які в 2002 році до Агрофірми для працевлаштування не
направлялися, оскільки на обліку в центрі зайнятості не
перебували (а.с. 97);
- відповідачем видано наказ від 03.01.2002 № 6 про призначення
атестаційної комісії та проведення атестації робочих місць
інвалідів (а.с. 45);
- Агрофірмою атестовано 35 місць для працевлаштування інвалідів,
що підтверджується актом від 15.01.2002 (а.с. 48);
- колективним договором відповідача передбачено здійснення
заходів з підбору та створення робочих місць для
працевлаштування інвалідів з урахуванням їх побажань,
професійних навичок та здібностей, а також рекомендацій
медико-соцальної експертизи;
- за результатами фінансово-господарської діяльності відповідача
за 2002 рік підприємство отримало прибуток в сумі 8 957 тис.
грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п )),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ), визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і
пунктом 10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів
здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства
соціального захисту населення України, місцевими радами,
громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань,
стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок
відповідно до висновків МСЕК.
Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для
інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком
інвалідів для працевлаштування, а створення робочих місць має
відбуватися з урахуванням стану здоров’я, здібностей і
професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство
органами з їх працевлаштування, визначеними статтею 18 Закону
№ 875 ( 875-12 ).
Таку правову позицію викладено й у постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ),
від 11.01.2005 зі справи № 6/203 ( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі
справи № 8/203-04 ( sp21/056 ).
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено і
позивачем не спростовано, що відповідач інформував органи,
зазначені в статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ), про наявні вільні
робочі місця для інвалідів, а працевлаштування інвалідів не
відбулося незалежно від нього, внаслідок чого попередні судові
інстанції дійшли правомірного висновку про відсутність вини
Агрофірми в невиконанні нормативу з працевлаштування інвалідів
та з цих підстав обґрунтовано відмовили в задоволенні даного
позову.
Посилання ж Відділення на невиконання відповідачем нормативу зі
створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не
спростовує встановленого попередніми судовими інстанціями факту
відсутності вини Агрофірми в невиконанні цього нормативу, а тому
й не може бути підставою для задоволення касаційної скарги.
До того ж, касаційна інстанція відповідно до частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у
рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
те, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі
справи відповідають встановленим ними обставинам справи,
прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального
права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-11 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Херсонської області від 27.04.2005
та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
23.06.2005 зі справи № 4/95-05 залишити без змін, а касаційну
скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів –без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов