ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.11.2005 Справа N 1/84
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Невдашенко Л.П. ,
судді Васищака І.М.
судді Палій В.М.,
розглянувши Приватного сільськогосподарського підприємства
касаційну скаргу “Україна”
на постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 21.07.2005р.
у справі № 1/84
за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства
“Україна”
до Приватної фірми “Ольма”
про визнання недійсними угод про припинення
грошового зобов’язання за
договорами оренди та виникнення
грошового зобов’язання з оплати простих векселів,
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився,
від відповідача: не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Приватне сільськогосподарське підприємство “Україна” звернулося
до господарського суду Миколаївської області з позовом до
Приватної фірми “Ольма” і просило суд визнати недійсними:
угоду між сторонами від 04.04.2002р. про припинення грошового
зобов’язання відповідача перед позивачем за договором оренди
зернозбиральних комбайнів від 10.12.2000р. і виникнення
грошового зобов’язання відповідача перед позивачем по сплаті
простих векселів № 8135247938672, № 8135247938673,
№ 8135247938674;
угоду між сторонами від 03.09.2002р. про припинення грошового
зобов’язання відповідача перед позивачем за договором оренди
зернозбиральних комбайнів від 03.09.2001р. і виникнення
грошового зобов’язання відповідача перед позивачем по сплаті
простого векселя № 8135247938678.
До ухвалення рішення позивач збільшив позовні вимоги і просив
суд також стягнути з відповідача заборгованість по орендній
платі у сумі 300 000,0 грн. за договором оренди від 10.12.2000р.
і у сумі 127 000,0 грн. за договором оренди від 03.09.2001р.
Доповідач: Палій В.М.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що за
договорами оренди від 10.12.2000 та від 03.09.2001р. позивач не
здійснював поставку відповідачу товарів, робіт або послуг, бо
згідно ст. 256 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
від 1963р. майновий найом не
є товаром, роботою або послугою, а тому спірні угоди не
відповідають ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні”
( 2374-14 ) (2374-14)
, якою встановлено, що видавати прості векселі можна
лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені
товари, виконані роботи, надані послуги. Окрім того, в силу
названого Закону ( 2374-14 ) (2374-14)
, умова відносно проведення
розрахунків з використанням векселів повинна бути відображена у
відповідному договору, але ні договір оренди від 10.12.2000р. ні
від 03.09.2001р. не містять умов відносно можливості проведення
розрахунків за цими договорами із застосуванням векселів.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
11.05.2005р. (суддя Василяка Л.І.) позов задоволено з мотивів
його обґрунтованості. Наявність боргу по орендній платі
відповідачем не оспорюється. Позивач своє зобов’язання щодо
передачі техніки в оренду виконав. Відповідачем зобов’язання
щодо оплати 300 000,0 грн. і 127 200,0 грн. на день розгляду
спору не виконано. Посилання відповідача на рішення
господарського суду від 16.07.2002р. у іншій справі № 11/175, за
висновком суду, є необґрунтованим, оскільки спір у вказаній
справі розглядався з інших підстав, оцінка угоди щодо заміни
грошового зобов’язання судом не надавалася. В обґрунтування
свого рішення суд також послався на ст. 4 Закону України “Про
обіг векселів в Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
, ст.ст. 203, 215, 526 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
та на ст. 48, 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
21.07.2005р. (головуючий, суддя Мирошниченко М.А., судді
Бєляновський В.В., Шевченко В.В.) рішення суду першої інстанції
скасовано, у позові відмовлено.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному
порядку, судом апеляційної інстанції встановлено, що між
позивачем та відповідачем 10.12.2000р. був укладений договір
оренди десяти зернозбиральних комбайнів “Джон Дир” із строком
оплати з 01.05.2001р. по 01.09.2001р., та строком розрахунку за
користування ними до 01.01.2002р. (а.с.7). На виконання цього
договору позивач передав відповідачу у користування зазначені
комбайни у день укладання договору (а.с.8).
Згідно акта від 03.09.2001р. 7 (сім) комбайнів були повернуті
позивачу (а.с.9), а на решту, тобто на три комбайни, між
позивачем і відповідачем був укладений новий договір оренди
зернозбиральних комбайнів, згідно умов якого, ці три комбайни
передавались відповідачу в оренду з 01.10.2001р. по 01.12.2001р.
зі строком розрахунку за користування ним до 01.01.2002р.
(а.с.10).
Матеріалами справи, у тому числі рішенням господарського суду
Миколаївської області від 16.07.2003р. у іншій справі № 11/176
(а.с.5), яке в силу ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
має при
розгляді цієї справи приюдиційне значення, свідчать, і цю
обставину визнають сторони, що у відповідача перед позивачем
виникла заборгованість, а саме за договором оренди від
10.12.2000р. у сумі 300 000,0 грн., а за договором оренди від
03.09.2001 р. –у сумі 127 000,0 грн. орендної плати.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у погашення
заборгованості за вказаними договорами оренди, відповідач
передав позивачу згідно акта від 04.04.2002р. в рахунок
погашення боргу за договором оренди від 10.12.2000р. три простих
векселя на уму 320 400,0 грн. (а.с.12), а згідно акта від
03.09.2002р. в рахунок погашення боргу за договором оренди від
03.09.2001р. один простий вексель на суму 127 000,0 грн.
(а.с.11).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної
інстанції зазначив, що спірні векселі відповідають вексельному
законодавству і, відповідно, мають силу векселя, оскільки
дефекту форми цих векселів не встановлено.
За висновком суду апеляційної інстанції, сторони, складаючи
вказані акти, узгодили згідно ст. 220 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(у
редакції 1963р., діючої на час складання цих актів) припинення
зобов’язань відповідача по сплаті заборгованості за договором у
грошовій формі та замінили його (це зобов’язання) іншим, а саме,
по оплаті цієї заборгованості вищевказаними векселями, тобто
змінили грошову форму розрахунку на вексельну. Зазначені
документи (акти) мають силу доповнень-змін до договорів і не
порушують приписів ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в
Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
(в редакції, що діяла на момент складання
цих актів), яка, не містить будь-яких обмежень використання
векселів по розрахунках при наявності грошової заборгованості за
орендну плату.
Окрім того, судом апеляційної інстанції взято до уваги додаткові
докази, письмові пояснення, акти та копії векселів, надані
відповідачем та МНВП “Корн” на вимогу ухвали суду апеляційної
інстанції від 05.07.05 (а.с.173), які свідчать про те, що
позивач індосував спірні векселі МНВП “Корн”, тобто ці векселі
реально було передано відповідачем позивачу і він розпорядився
ними, що спростовує твердження позивача про неотримання ним від
відповідача вищезазначених векселів і підтверджує те, що позивач
вводив суд в оману щодо цих обставини.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення
заборгованості за договором оренди, суд апеляційної інстанції
також послався на те, що позивач вже звертався з такою вимогою
(позовом) до суду і в задоволенні її було відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить суд її скасувати, як таку, що ухвалена з неправильним
застосуванням норм матеріального права, а саме ст. 4 Закону
України “Про обіг векселів в Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
, ст.ст. 48,
153, 154, 256 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
у редакції 1963р., залишивши в
силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні”
( 2374-14 ) (2374-14)
, видавати переказні і прості векселі можна лише для
оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари,
виконані роботи, надані послуги.
Матеріалами справи доведено існування у відповідача перед
позивачем грошового боргу за оренду комбайнів, який (борг) за
волевиявленням сторін був оформлений видачею відповідачем
спірних векселів. Тому посилання скаржника на те, що ці векселі
були видані в порушення ст. 4 названого Закону ( 2374-14 ) (2374-14)
,
безпідставні. При цьому, колегія суддів погоджується з доводами
суду апеляційної інстанції про те, що вказана стаття не містить
вичерпного переліку видів операцій (дій) при наявності
заборгованості за якими, можуть видаватися векселі.
За своєю правовою природою вексель є видом цінних паперів, що
засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця (боржника)
сплатити у відповідний строк зазначену в цьому документі суму
власнику векселя.
Вексель є абстрактним грошовим зобов'язанням незалежно від
причин, які обумовили його видачу, вексельне зобов'язання є
безспірним та безумовним.
В силу приписів названого закону, зокрема ст. 2, а також ст. 21
Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” ( 1201-12 ) (1201-12)
не має сили переказного векселя лише той документ, у якому
відсутній будь-який з реквізитів, передбачених ст. 1
Уніфікованого закону та ст. 21 Закону України “Про цінні папери
та фондову біржу” ( 1201-12 ) (1201-12)
.
Судами двох інстанцій не встановлено дефекту форми спірних
векселів. Вказані векселі були передані відповідачем позивачу,
який і розпорядився ними на власний розсуд, зокрема, передав два
векселі МНВП “Корн”.
Доводи скаржника про те, що оскільки укладені між сторонами
договори оренди комбайнів не містять умови проведення
розрахунків векселями, тому їх видача на погашення боргу за цими
договорами є неправомірною, колегія суддів відхиляє з огляду на
таке.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні”
( 2374-14 ) (2374-14)
умова щодо проведення розрахунків із застосуванням
векселів обов’язково відображається у відповідному договорі. У
разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору
припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором
та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.
Підстави припинення зобов’язань визначені главою 19 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
. Так, відповідно до ст. 220 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
однією з підстав припинення зобов’язання є угода сторін,
зокрема, угода про заміну одного зобов’язання іншим між тими ж
сторонами.
Судами встановлено, що у погашення заборгованості за договорами
оренди відповідач передав позивачу згідно акта від 04.04.2002р.
в рахунок погашення боргу за договором оренди від 10.12.2000р.
три простих векселя на уму 320 400,0 грн. (а.с.12), а згідно
акта від 03.09.2002р. в рахунок погашення боргу за договором
оренди від 03.09.2001р. один простий вексель на суму 127 000,0
грн. (а.с.11).
Цивільно-правовою угодою відповідно до ст. 41 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
в редакції 1963р., яка діяла на час емітування
спірних векселів та складання сторонами угод (актів), можуть
вважатися дії щодо передачі векселя від однієї особи іншій.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної
інстанції про те, що укладені між сторонами угоди у вигляді
підписаних сторонами актів приймання-передачі векселів від
04.04.2002р. та від 03.09.2002р. (а.с.11,12), які оспорює
позивач, є угодами про зміну способу виконання зобов’язання за
договорами оренди, а саме угодами про припинення зобов’язання
відповідача по сплаті заборгованості за цими договорами у
грошовій формі та виникнення грошового зобов’язання щодо платежу
за векселями. Укладання сторонами цих угод не суперечило
загальним правилам укладання і внесення змін та доповнень до
угод (договорів). Спірні угоди (акти) за своєю правовою
природною не є самостійними договорами, а є похідними угодами
від основних договорів оренди, які мають силу доповнень-змін до
договорів і не порушують приписів ст. 4 Закону України “Про обіг
векселів в Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
.
Отже, суд апеляційної інстанції підставно відмовив у задоволенні
позову в частині визнання недійсними укладених між сторонами
угод (актів) від 04.04.2002р. та від 03.09.2002р.
Відносно позову в частині стягнення заборгованості по орендній
платі, то колегія суддів зазначає, що встановивши факт звернення
позивача з такою вимогою (позовом) до суду, у задоволенні якої
було відмовлено, про що свідчить копія рішення суду від
16.07.2003р. у іншій справі № 11/175 (а.с.156), суд апеляційної
інстанції мав припинити провадження у справі в цій частині
позову на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
якою передбачено, що господарський суд припиняє провадження у
справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу,
який в межах своєї компетенції вирішив господарських спір між
тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Враховуючи викладене, оскаржувана постанова підлягає частковому
скасуванню, з прийняттям нового рішення про припинення
провадження у справі в частині стягнення заборгованості по
орендній платі.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського
підприємства “Україна” задовольнити частково.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
21.07.2005р. у справі № 1/84 скасувати в частині відмови у
задоволенні позову про стягнення 300 000,0 грн. та 127 000,0
грн. заборгованості по орендній платі, припинивши провадження у
справі в цій частині позову.
3. В іншій частині постанову залишити в силі.
Головуючий, суддя Л.П. Невдашенко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій