ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.11.2005 Справа N 19/59-27/22
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка М.І.
суддів: Борденюк Є.М.
Харченка В.М.
розглянувши касаційну скаргу ВАТ “КБ “Хрещатик”
на рішення господарського суду міста Києва
від 30.06.2005 року
у справі за позовом ВАТ “КБ “Хрещатик”
До ТОВ “Хрещатик Інвестбуд”
Міністерства оборони України
Про визнання недійсним договору та стягнення коштів
за участі прокурора Головатюка Л.Д.
В С Т А Н О В И В:
у листопаді 2004 року, ВАТ “Комерційний банк “Хрещатик”
звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договору
міни майна, укладеного 06.09.2004 року між Міністерством оборони
України та ТОВ “Хрещатик Інвестбуд”, договору застави майнових
прав останнього від 08.09.2004 року та стягнення з нього на
користь банку 27 249 218,40 грн., які надавались ТОВ “Хрещатик
Інвестбуд” на умовах кредитного договору № 30-11-04 від
28.05.2004 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідно до
кредитного договору № 30-11-04 від 28.05.2004 року ТОВ “Хрещатик
Інвестбуд” надано кредит у сумі 5 280 000 дол. США на період
25.11.2005 року.
Повернення кредиту забезпечувалось договором застави майнових
прав позичальника на нерухоме майно, яке було предметом договору
міни, укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ
“Хрещатик Інвестбуд” 06.09.2004 року.
Але договір застави укладено внаслідок помилки щодо права
позичальника на майно, яке було предметом договору міни,
оскільки при укладанні договору міни порушено порядок відчуження
військового майна, договір міни не посвідчено печаткою
Міністерства оборони України, що суперечить ст. 207 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, міна державного майна, у разі якщо друга сторона
договору міни не є державним підприємством заборонена приписами
ст. 293 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, а тому посилаючись на зазначене
та надане йому право вимагати від позичальника дострокового
повернення позики та оплати відсотків позивач просив визнати
укладений відповідачами договір міни майна недійсним на підставі
ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, договір застави майнових прав
таким, що укладено внаслідок помилки і за наслідками недійсності
договору застави на підставі ст. ст. 229, 1052 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
достроково стягнути суму наданого кредиту у розмірі
27 249 218,40 грн. та 301 635,90 грн. відсотків за час
користування кредитом.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2004 року,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 11.11.2004 року у задоволенні позову
відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2005
року постановлені у справі судові рішення скасовано, а справу
передано на новий судовий розгляд.
При новому розгляді справи, заявою від 16.06.2005 року позивач
відмовився від своїх вимог у частині визнання недійсним договору
міни майна від 06.09.2004 року з тих мотивів, що недійсність
таких договорів передбачена ч. 2 ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та просив прийняти відмову від позову у цій частині і
постановити рішення про визнання не дійсним договору застави
позичальником майнових прав та стягнення на користь банку 26 083
573,59 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.06.2005 року
провадження у справі у частині визнання недійсним договору міни
майна від 06.09.2004 року із змінами і доповненнями від
23.09.2004 року припинено у зв‘язку з відмовою від позову, а у
задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі позивач посилається на необґрунтованість
відмови йому у позові, неправильну правову оцінку судом обставин
справи і просить рішення суду скасувати, а справу передати на
новий судовий розгляд.
Під час судового засідання представник позивача уточнив
викладені у касаційній скарзі вимоги і не оспорюючи
правомірність прийняття судом відмови від позову у частині
визнання недійним договору міни майна та припинення провадження
у справі просив постановлене судом рішення у частині відмови
йому у задоволенні решти вимог скасувати, а справу передати до
суду на новий судовий розгляд.
Заслухавши суддю –доповідача, пояснення представників сторін,
думку прокурора, перевіривши матеріали справи, зокрема і після
оголошеної судом до 03.11.2005 року перерви у судовому
засіданні, обговоривши доводи касаційної скарги судова колегія
не вбачає підстав для її задоволення, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 108 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий
господарський суд України переглядає за касаційною скаргою
(поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови
апеляційного господарського суду за касаційними скаргами, право
на подання яких надано сторонам чи особам, яких не було залучено
до участі у справі, а судове рішення стосується їх прав та
обов‘язків, або за касаційним поданням прокурора.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення з наведених у
касаційних скаргах мотивів, касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати про достовірність того чи іншого
доказу, або перевагу одних доказів на іншими, збирати нові
докази і додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
).
Наведене та відсутність спору щодо правомірності припинення
провадження у справі у зв‘язку з відмовою позивача від позову у
частині визнання договору міни недійсним виключає право
касаційної інстанції здійснювати перевірку доказів та обставин
справи, що стосуються відмови позивача від позову щодо визнання
договору міни недійсним та припинення провадження у справі,
оскільки перевірка законності і обґрунтованості судового рішення
у повному обсязі розділом ХІІ1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
передбачена, а тому і підстав для перегляду у касаційному
порядку та скасування судового рішення у частині припинення
провадження у справі немає.
Із наявних у справі матеріалів вбачається, що відповідно до умов
кредитного договору № 30-11-04 від 28.05.2004р. та додаткової
угоди № 1 від 03.06.2004р. банк надав ТОВ „Хрещатик Інвестбуд”
кредит в розмірі 5 280 000,00 доларів США на строк до
25.11.2005р. зі сплатою відсотків за користування кредитом в
розмірі 13 відсотків річних.
За узгодженими даними, станом на 15.06.2005р. заборгованість ТОВ
„Хрещатик Інвестбуд” перед позивачем за кредитним договором
№ 30-11-04 від 28.05.2004р. складає 5 159 955,21 доларів США або
26 083 573,59 грн. (в тому числі заборгованість за кредитом у
розмірі 5 134 000 доларів США та заборгованість за відсотками у
розмірі 25 955,21 доларів США).
Повернення кредиту забезпечується договором від 08.09.2004 року
застави майнових прав позичальника, яких він набув за наслідками
укладення з Міністерством оборони України нотаріально
посвідченого договору міни від 06.09.2004 року та доповнень до
нього від 23.09.2004 року за яким Міністерство оборони України
передало ТОВ „Хрещатик Інвестбуд” частину майнового комплексу,
розташованого за адресою: м. Київ, вул. Січневого Повстання, 1
загальною площею 9454,10 кв. м у складі нерухомого та рухомого
майна, загальною вартістю 18 656 031,00 грн., а ТОВ „Хрещатик
Інвестбуд” передало Міністерству оборони України 196-ти
квартирний житловий будинок літ. „А-10” загальною площею 16252,6
кв. м, в тому числі загальною площею квартир 12157,1 кв. м, з
них житловою площею 7165,9 кв. м, який розташований за адресою:
м. Харків, вул. Свинаренка Петра, буд. № 18 загальною вартістю
18 673 305,60 грн.
Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
на яку посилається
позивач в обґрунтування своїх вимог, правочин може бути визнаний
судом недійсним якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо
обставин, які мають істотне значення і ця помилка стосується
природи правочину, прав та обов‘язків сторін, властивостей і
якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість
використання за цільовим призначенням. При цьому помилка щодо
мотивів вчинення правочину не має істотного значення, крім
випадків, встановлених законом.
Проте наявні у справі матеріали не дають підстав вважати про
укладення позивачем договору застави від 08.09.2004 року
внаслідок помилки щодо предмета застави чи правових наслідків
укладання такого договору.
Предметом застави є майнові права позичальника, які не
оспорюються ні сторонами договору міни майна від 06.09.2004 року
ні третіми особами, зокрема і позивачем у справі, договір міни
майна від 06.09.2004 року та додаток до нього від 23.09.2004
року зі сторони Міністерства оборони України підписано
повноважним представником, договір укладено за погодженням з
Міністерством культури і мистецтв України, недійсність договору
міни від 06.09.2004 року законом не встановлена і він не може
бути визнаний нікчемним та таким, визнання кого недійсним судом
не вимагається, а тому при чинності договору міни майна від
06.09.2004 року, наявності усіх істотних умов договору застави
та відсутності спору щодо прав і обов‘язків за цим договором суд
прийшов до правильного висновку про безпідставність вимог
позивача про недійсність договору застави від 08.09.2004 року і
за відсутності інших доводів щодо свого права вимагати
дострокового повернення кредиту обґрунтовано відмовив у
задоволенні позову і підстав для скасування рішення суду з
наведених у касаційній скарзі мотивів судова колегія не вбачає.
Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України, керуючись
ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення
господарського суду міста Києва від 30.06.2005 року, без змін.