ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.11.2005 Справа N 42/311
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши 1. Державного комітету України з державного
касаційні скарги матеріального резерву
2. ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія
“Центренерго”
на постанову від 30.08.2005 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 42/311
господарського суду м. Києва
за позовом Державного комітету України з державного
матеріального резерву
до ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія
“Центренерго”
Про зобов’язання повернути самовільно використані матеріальні
цінності та стягнення 127879020,86 грн.
за участю представників сторін
від позивача: Тарнавська О.В., дов.
від відповідача: Юр Л.С., дов.
В С Т А Н О В И В:
Державний комітет України з державного матеріального резерву
звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ВАТ
“Центренерго” про зобов'язання повернути матеріальні цінності,
стягнення боргу, неустойки.
З цих підстав просив задовольнити позов, зобов'язати відповідача
повернути 310392000 м3 природного газу, стягнути з нього на свою
користь плату за позичання природного газу в розмірі 28245672
грн., а також за несвоєчасне повернення до державного резерву
позичених матеріальних цінностей 86909760 грн. штрафу та
12723588,86 грн. пені (ціна позову –127879020,86 грн.)
Позов мотивовано тим, що відповідач не виконав зобов’язань по
угоді, укладеній між ним як правонаступником Державного комітету
України по матеріальних резервах і відповідачем, № юр-7/959-99
від 24.12.1999 та у травні-червні 2000 року не повернув до
державного резерву 310392000 м3 тимчасово позиченого природного
газу.
Внаслідок порушення зобов’язання за умовами угоди від 24.12.1999
позивач вимагає зобов'язати відповідача повернути 310392000 м3
природного газу, стягнути з нього на свою користь плату за
позичання природного газу в розмірі 28245672 грн., а також за
несвоєчасне повернення до державного резерву позичених
матеріальних цінностей 86909760 грн. штрафу та 12723588,86 грн.
пені.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у
судовому засідання проти позову заперечили, посилаючись на те,
що строк повернення позичених на підставі спірного договору
матеріальних цінностей не настав, оскільки відповідно до
постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 “Про
погашення заборгованості та впорядкування розрахунків
підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного
матеріального резерву” його продовжено до 01.01.2023. Також
заперечував проти стягнення з нього плати за позичання
матеріальних цінностей та неустойки, посилаючись на те, що
позивач в установлений місячний строк від дня публікації у
газеті “Урядовий кур'єр” № 182 від 25.09.2004 не заявив
кредиторські вимоги з цього приводу у справі № 15/76-6 про
визнання його банкрутом.
Рішенням від 05.07.2005 господарський суд м. Києва (суддя
Паламар П. І.) позов задовольнив частково, стягнувши з
відповідача 27843761,28 грн. боргу по оплаті за позичання
природного газу, а врешті позову відмовив.
Судом встановлено, що на виконання розпорядження КМУ від
21.12.1999 № 1432-р ( 1432-99-р ) (1432-99-р)
24.12.1999 між Державним
комітетом України по матеріальних резервах та відповідачем
укладено договір № юр-7/958-99; на підставі постанови КМУ № 1041
від 30.06.2000 ( 1041-2000-п ) (1041-2000-п)
, Указу Президента України № 603
від 07.08.2001 ( 603/2001 ) (603/2001)
Державний комітет України з
державного матеріального резерву є правонаступником Державного
комітету України по матеріальних резервах.
За умовами зазначеного договору позивач зобов'язався відпустити
відповідачу у грудні 1999 року з державного резерву в порядку
тимчасового позичання 297 млн. природного газу по ціні 280,3286
грн. загальною вартістю 83257594,20 грн., а відповідач повернути
протягом травня-.06.2000р. до державного резерву природний газ у
фактично отриманому обсязі або оплатити його вартість по ціні,
що діятиме на час повернення, але не нижчою від ціни відпуску.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2003 у справі
№ 4/9 за участю тих же сторін, що і у даній справі,
стверджується факт відпуску позивачем відповідачу з державного
резерву 310392000 м3 природного газу, з урахуванням встановленої
договором ціни за 1000 м3 природного газу вартість одержаної
відповідачем газу становить 87011754,81 грн.
Згідно з абз. 1 ч. 5 ст. 12 Закону України “Про державний
матеріальний резерв відпуск матеріальних цінностей з державного
резерву в порядку тимчасового запозичання провадиться за
рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються
одержувач, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із
державного бюджету, а також строки їх повернення.
У відповідності з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України
№ 2045 від 28.12.2002 “Про погашення заборгованості та
впорядкування розрахунків підприємстві електроенергетики з
Державним комітетом з державного матеріального резерву”
продовжено строк повернення природного газу, відпущеного на
підставі рішень Кабінету Міністрів України, у тому числі і
розпорядження № 1432 від 21.12.1999 ( 1432-99-р ) (1432-99-р)
, до
01.01.2023.
Таким чином, уповноваженим державним органом в установленому
порядку вирішено питання про продовження строку повернення до
державного резерву матеріальних цінностей, позичених на підставі
спірного договору.
За таких обставин, враховуючи, що строк повернення матеріальних
цінностей до державного резерву не настав, суд першої інстанції
дійшов висновку про відсутність підстав для зобов'язання
відповідача повернути позичений на підставі спірного договору
природний газ до державного резерву, а також стягнення штрафу і
пені.
В частині стягнення плати за використання природного газу суд
першої інстанції позов задовольнив частково у сумі 27843761,28
грн., посилаючись на абз. 3 ч. 5 ст. 12 Закону України “Про
державний матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, згідно з яким за
позичання матеріальних цінностей з державного резерву
передбачається плата, розмір якої визначається в порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України, і не може
перевищувати розміру облікової ставки Національного банку
України.
Відповідно до п. 2.2 договору відповідач зобов'язався
здійснювати оплату на поточний рахунок позивача щомісячно 0,5%
від вартості фактично поставленого природного газу за
користування тимчасовою позичкою до повного повернення.
Виходячи з матеріалів справи, суд визнав, що природний газ за
договором в повному обсязі був одержаний відповідачем у грудні
1999 року. Таким чином, обов'язок по оплаті за користування
природним газом державного матеріального резерву у відповідача
виник починаючи з.01.2000 року.
Розмір щомісячного платежу за природний газ за договором
становить” 435058,77 грн. (87011754,81x0,5%).
Доказів здійснення відповідачем належної оплати за позичання
матеріальних цінностей судом не було встановлено.
Постановою від 30.08.2005 Київського апеляційного господарського
суду (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В. –головуючий, Верховець
А.А., Тищенко А.І.) рішення суду першої інстанції залишено без
змін.
Ухвалою від 24.10.2005 Вищий господарський суд України порушив
касаційне провадження у справі за касаційними скаргами позивача
та відповідача.
В касаційній скарзі Державного комітету України з державного
матеріального резерву заявлено, що при розгляді апеляційної
скарги та винесенні постанови Київський апеляційний
господарський суд порушив та неправильно застосував норми
матеріального та процесуального права, а саме: невірно
застосовано норми ст.ст. 11, 13, 525, 526 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, норми Постанови КМУ № 2045 від 28.12.2002,
ст. 12 Закону України “Про державний матеріальний резерв”
( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, тому рішення і постанова підлягають зміні, а позов
задоволенню у повному обсягу.
ВАТ “Центренерго” у касаційній скарзі просить скасувати рішення
і постанову як такі, що не відповідають обставинам у справі та
законодавству в частині стягнення плати за отриманий від
позивача природний газ.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., пояснення
представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова
колегія вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з
наступних підстав.
З встановлених судами першої та апеляційній інстанції обставин
вбачається, що зобов’язання між сторонами у справі виникли на
підставі договору № юр-7/959-99 від 24.12.1999, укладеного на
виконання розпорядження КМУ № 1432-р від 21.12.1999
( 1432-99-р ) (1432-99-р)
, тобто відповідно до ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
їх
цивільні права і обов’язки по угоді виникли на підставі угоди
від 24.12.1999 та адміністративного акту, а предметом спору
є правовідносини у господарській діяльності сторін у справі щодо
виконання умов укладеної між ними угоди по оплаті за
користування природного газу.
По умовам договору сторони узгодили обсяг природного газу, який
підлягав відпуску з державного резерву в кількості 297,0 млн. м3
по ціні 280,3286 грн. з поверненням фактично одержаного обсягу в
травні-червні 2000р. або оплатою його вартості позивачу по ціні,
що діятиме на момент повернення. Вартість газу, що підлягає
відпуску з державного резерву сторонами визначена у сумі
83257594,20 грн.
Згідно з п. 2.2 договору відповідач зобов’язався здійснювати
щомісячно оплату за користування тимчасовою позичкою 0,5% від
вартості фактично поставленого природного газу до повного
повернення.
Позивач вимагав зобов’язати відповідача повернути до державного
матеріально резерву 310392000 м3 природного газу та стягнути на
його користь плату за позичення природного газу в сумі 28245672
грн., а також 99633348,86 грн. штрафу та 12723588,86 грн. пені
на користь Державного бюджету України.
Мотивовано позов неповерненням відповідачем позиченого
природного газу у строк, передбачений договором, та несплатою
вартості користування природним газом на підставі умов договору
і санкцій, встановлених ст. 14 Закону України “Про державний
матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
.
На підставі п. 1 постанови КМУ № 2045 від 28.12.2002 “Про
погашення заборгованості та впорядкування розрахунків
підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного
матеріального резерву” продовжено строк повернення природного
газу, відпущеного на підставі рішень КМУ, у тому числі
розпорядження № 1432 від 21.12.1999 ( 1432-99-р ) (1432-99-р)
, до
01.01.2023. Суди першої та апеляційної інстанцій за таких
обставин, враховуючи, що строк повернення матеріальних цінностей
до державного резерву не настав, дійшли висновку про відсутність
підстав для зобов'язання відповідача повернути позичений на
підставі спірного договору природний газ до державного резерву
та у задоволенні позову в цій частині відповідно до вимог
ст. 208 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 622 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, абз.
1 ч. 5 ст. 12 Закону України “Про державний матеріальний резерв”
( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
правомірно відмовили.
Встановивши відсутність порушення відповідачем строку повернення
спірної кількості природного газу, позов в частині стягнення
неустойки, також правомірно залишено без задоволення.
Доводи позивача щодо неврахування при розгляді справи вимог п. 4
постанови КМУ № 2045 від 28.12.2002 “Про погашення
заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств
електроенергетики з Державним комітетом з державного
матеріального резерву”, який, на думку позивача, визначає строк
повернення відповідачем отриманого від позивача природного газу
при умові укладання договору між сторонами про реструктуризацію
заборгованості, не можна визнати обґрунтованою за відсутністю у
п. 4 зазначеної постанови чітко визначеного правила
поведінки-імперативності, як це визначено у п. 1 цієї постанови
щодо продовження строку повернення природного газу до 2023р.,
який не містить припису про укладання угод про продовження
укладених угод.
У п. 4 відсутній імперативний припис обов’язкового укладання
угод по реструктуризації боргу, проте наявність обов’язку
укладання або переукладання таких угод є правовою основою
регулювання механізму повернення позивачу природного газу до
01.01.2023 на підставі добровільно узгоджених умов такого
повернення.
В разі неукладення угод про реструктуризацію боргу слід виходити
з норм, що регулюють підстави припинення угод, визначених у
главі 19 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинної на момент укладання спірної
угоди і її дії), глави 50 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 202
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Матеріали справи не надають підстав визнати договір припиненим з
обставин визначених законодавством, враховуючи, що господарські
відносини між сторонами продовжені постановою КМУ № 2045 від
28.12.2002, або зробити висновок, що передбачені угодою
зобов’язання належним чином виконані сторонами або підстави для
їх виконання відсутні.
З наведених підстав судова колегія не вважає викладені у
касаційній скарзі позивача доводи обґрунтованими, відповідними
обставинам у справі і вимогам законодавства.
Не можна погодитися і з доводами, викладеними у касаційній
скарзі відповідача, оскільки визнаючи договір від 24.12.1999
№ юр- 7/959-99 продовженим, суд першої інстанції правомірно
визначив обов’язок відповідача сплатити позивачу 0,5% від
вартості отриманого природного газу відповідно до п. 2.2
укладеної між ними угоди, в якому відповідач зобов’язався
здійснювати щомісячно оплату за користування тимчасовою позичкою
0,5% від вартості фактично поставленого природного газу до
повного повернення.
Відповідач не довів обставин повернення або зміни умов цієї
угоди у порядку визначеному законодавством, тому це зобов’язання
є чинним на момент прийняття рішення у справі.
Зважаючи на викладене, судова колегія не вбачає підстав для
скасування постанови суду апеляційної інстанції і задоволення
касаційних скарг.
Керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 108, 111-5, 111-7, 111-9 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
30.08.2005 у справі № 42/311 залишити без змін, а касаційні
скарги без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький