ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.11.2005 Справа N 32/142
Вищий господарський суду України в складі колегії:
головуючого Грейц К.В.
суддів: Мачульського Г.М.
Полянського А.Г.
розглянувши касаційну ВАТ “Муромтепловоз”
скаргу (подання)
на постанову від 25.08.2005
Донецького апеляційного господарського суду
у справі господарського суду Донецької області № 32/142
за позовом ВАТ “Муромтепловоз”
до ВАТ “Макіївський металургійний
комбінат”
Про стягнення відсотків за несвоєчасне виконання грошових
зобов’язань за векселями
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 29.06.2005
(суддя Сковородіна О.М.), позовні вимоги відкритого акціонерного
товариства „Муромтепловоз” до відкритого акціонерного товариства
„Макіївський металургійний комбінат” про стягнення 44673,6 дол.
США відсотків за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань
задоволені повністю.
Рішення мотивовано тим, що відсотки за векселем не є санкцією,
положення про мораторій у справі про банкрутство на такі
відсотки не поширюється, вимоги про стягнення відсотків за
векселями заявлені в межах строків позовної давності.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду,
здійснюючи апеляційну перевірку в зв’язку зі скаргою
відповідача, постановою від 25.08.2005 (у складі головуючого
судді Мирошниченко С.В., суддів Колядко Т.М., Скакун О.А.)
рішення у справі скасувала, в задоволенні позовних вимог
відмовила.
Постанова мотивована тими обставинами, що спірні векселі були
емітовані 13.12.2000 строком платежу за пред’явленням, тому
відповідно до п. 34 Положення про переказний та простій вексель
мали бути пред’явленні до платежу протягом одного року від дня
їх складання, тобто до 13.12.2001, а згідно ст. 70 Уніфікованого
закону про переказні векселі та прості векселі позовні вимоги,
що випливають із векселя проти акцептанта, погашаються по
закінченні трьох років із дня терміну платежу, таким чином,
вимоги про стягнення відсотків за спірними векселями, для яких
Уніфікований закон не встановлює жодних спеціальних строків,
були погашені 13.12.2004, тобто до моменту пред’явлення позову у
справі.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач в своїй
касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення суду залишити
без змін, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції не
вірно застосовані положення про строки позовної давності,
зокрема, відсотки, нараховані за кожний день окремо, мають
статус окремої позовної вимоги за векселем зі своїм окремим
строком позовної давності, перебіг якого розпочинається з
будь-якого дня, за який вони нараховуються, протягом всього
періоду до моменту погашення самого зобов’язання за векселем.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав. Сторони своїм
процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної
інстанції не скористались.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається з
матеріалів справи, відповідачем на користь позивача 13.12.2000
емітовані прості векселі №№ 66334516/376067, 66334516/376075,
66334516/376073, 66334516/376072, 66334616/376068,
66334516/376066, 66334516/376071, 66334516/376070,
66334516/376074 загальною номінальною вартістю 600000 доларів
США датою платежу за пред’явленням, в несплаті яких приватним
нотаріусом вчинено акти протесту векселів від 11.12.2001.
В зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань за векселями
ні у добровільному порядку, ані в порядку виконавчого
провадження, позивачем (з врахуванням уточнення позовних вимог)
на підставі п. 2, 5 ст. 2, ст. 8 Закону України “Про обіг
векселів в Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
, п. 2 ст. 48, п. 2 ст. 49
Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі
вимагається до стягнення 44673,60 доларів США відсотків за
період з 25.10.2002 по 20.04.2005.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 48 Уніфікованого закону про
переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською
конвенцією від 07.06.1930, яка набула чинності для України
06.01.2000, держатель векселя може вимагати від особи, проти
якої він використовує своє право регресу, відсотки в розмірі
шести від дати настання строку платежу.
Пунктом 5 ст. 2 Закону України від 05.04.2001 № 2374-Ш „Про обіг
векселів в Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
встановлено, що відсотки, про
які йдеться у п. 2 ст. 48 Уніфікованого закону, на суму
векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на
території України, нараховуються виходячи з розміру облікової
ставки Національного банку України на день подання позову і від
дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання
позову відповідно.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції цілком правомірно дійшов
висновку, що позивачем було пропущено строк давності для
стягнення передбачених ст. 48 Уніфікованого закону відсотків,
оскільки:
- статтями 77 і 78 Уніфікованого закону встановлено, що до
простого векселя застосовуються положення, які стосуються
переказного векселя, зокрема, терміну платежу (статті 33-37),
позову в разі неакцепту або неплатежу (статті 43-50,52-54) та
давності (статті 70-71); векселедавець за простим векселем
зобов’язаний так само, як і акцептант за переказним;
- нормами Уніфікованого закону не встановлено жодних спеціальних
строків для стягнення відсотків, передбачених пунктом другим
статті 48, в зв’язку з чим необхідно керуватися загальним
строком позовної давності, встановленим частиною першою статті
70, відповідно до якої позовні вимоги до акцептанта, які
випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням
трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу;
- статтею 34 Уніфікованого закону передбачено, що переказний
вексель строком за пред’явленням повинен бути пред’явлений до
платежу протягом одного року від дня його складання;
- спірні векселі було складено (емітовано) 13.12.2000 року, а
вимоги про стягнення відсотків за ними були погашені 13.12.2004
року, тобто до моменту пред'явлення позову у даній справі
(19.04.2005).
Таким чином, з погашенням строку давності векселедержатель
втрачає будь-які права за векселем, в тому числі і на стягнення
відсотків, щодо тих осіб, терміни звернення з позовом до яких
пропущені, ці права не підлягають відновленню.
Колегія суддів вважає помилковим посилання судів попередніх
інстанцій на норми Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, який не
регулює вексельні правовідносини, однак, враховуючи, що суд
апеляційної інстанції вірно застосував спеціальне законодавство
України про обіг векселів і дійшов правомірного висновку про
відсутність підстав для задоволення позовних вимог, постанова
Донецького апеляційного господарського суду є такою, що винесена
за всебічного, повного і об’єктивного встановлення всіх обставин
справи, прав і обов’язків сторін та у відповідності з чинним
законодавством, тому підстав для її скасування або зміни не
вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
25.08.2005 у справі господарського суду Донецької області
№ 32/142 залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ
“Муромтепловоз” –без задоволення.
Головуючий К.Грейц
Судді Г.Мачульський
А.Полянський