ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.11.2005 Справа N 6/191
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши ДП “Нафтогазбезпека” НАК “Нафтогаз України”
касаційну скаргу
на постанову від 31.08.2005 Київського апеляційного
господарського суду
та на рішення від 20.04.2005
у справі № 6/191
господарського суду м. Києва
за позовом ТОВ “Любе місто спецодяг”
до ДП “Нафтогазбезпека” НАК “Нафтогаз України”
Про стягнення 22888,4 грн.
за участю представників сторін
від позивача: Рацун О.В., дов.
від відповідача: Кривенко Ю.Л., дов.
В С Т А Н О В И В:
ТОВ “Любе місто спецодяг” звернулось до господарського суду
м. Києва з позовом до ДП “Нафтогазбезпека” НАК “Нафтогаз
України” про стягнення 22888,4 грн. заборгованості з урахуванням
інфляції та трьох відсотків річних в сумі 848,4 грн. Позов
мотивовано невиконанням відповідачем зобов’язань за договором
№ 16 від 31.03.2004.
Рішенням від 20.04.2005 господарський суд м. Києва (суддя Ковтун
С.А.) позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги
правомірними.
Постановою від 31.08.2005 Київський апеляційний господарський
суд (колегія суддів у складі: Кондес Л.О. – головуючий,
Куровський С.В., Тищенко А.І.) рішення суду першої інстанції
змінив у частині визначення суми стягнення трьох відсотків
річних, зазначивши її в розмірі 329,42 грн.
Ухвалою від 19.10.2005 Вищий господарський суд України порушив
касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій
заявлені вимоги про скасування рішення і постанови судів
попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної
інстанції викладених у доповненні до апеляційної скарги доводів
відповідача щодо відсутності у позивача ліцензії на здійснення
передбаченої договором № 16 від 31.03.2004 діяльності, яка
підпадає під дію п. 43 ст. 9 Закону України “Про ліцензування
певних видів господарської діяльності” ( 1775-14 ) (1775-14)
, та
незастосуванням п. 1 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., пояснення
представників сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є стягнення заборгованості з урахуванням
інфляції та трьох відсотків річних за договором № 16 від
31.03.2004.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,
31.03.2004 між сторонами у справі укладено договір № 16 по
обстеженню об’єктів охорони замовника у Харківській області. На
виконання умов договору позивачем виконано роботи на загальну
суму 114460 грн., про що 31.05.2004 сторонами підписано акт
приймання-передачі виконаних робіт. Згідно з п. 2.4 договору
відповідач повинен оплатити виконані роботи протягом п’яти
банківських днів після підписання Акту приймання-передачі
виконаних робіт. В порушення умов вказаного пункту договору
відповідач оплатив вартість робіт лише частково та з порушенням
строків, а заборгованість у розмірі 20000 грн. залишилась
неоплаченою.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної
інстанцій виходили з невиконання відповідачем умов договору в
частині оплати 20000 грн. заборгованості та послались на ст. 526
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
і ст. 193 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
У касаційній скарзі відповідач послався на незастосування судами
повноважень, передбачених п. 1 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має
право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний
з предметом спору договір, який суперечить законодавству, а
також неврахування викладених ним у доповненні до апеляційної
скарги доводів.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені, зокрема,
підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення; а також
обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за
якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви
застосування законів та інших нормативно-правових актів.
Як зазначено в касаційній скарзі та підтверджується матеріалами
справи, під час апеляційного перегляду справи відповідачем
подано доповнення до апеляційної скарги, в якому скаржник
послався на незаконність діяльності позивача по наданню послуг
за договором № 16 від 31.03.2004 через відсутність у нього
відповідних дозволів на здійснення такої діяльності, яка, на
думку скаржника, підпадає під дію п. 43 ст. 9 Закону України
“Про ліцензування певних видів господарської діяльності”
( 1775-14 ) (1775-14)
.
Також у матеріалах справи наявні судові запити Київського
апеляційного господарського суду № 02-11/65 та № 02-11/66 від
26.08.2005, відповідно, до Державного комітету України з питань
регуляторної політики та підприємництва та Міністерства
внутрішніх справ України щодо роз’яснення, чи підлягає
ліцензуванню за п. 43 ст. 9 Закону України “Про ліцензування
певних видів господарської діяльності” ( 1775-14 ) (1775-14)
діяльність по
наданню послуг, передбачених договором № 16 від 31.03.2004,
укладеним між сторонами у справі.
У прийнятій за наслідками розгляду апеляційної скарги постанові
від 31.08.2005 Київський апеляційний господарський суд зазначив
про задоволення апеляційної скарги відповідача та зміну рішення
суду першої інстанції. При цьому вбачається, що суд апеляційної
інстанції не врахував те, що вищевказаним доповненням до
апеляційної скарги та відповідним клопотанням відповідач змінив
вимоги апеляційної скарги. У мотивувальній частині постанови
суду апеляційної інстанції відсутні будь-які зазначення про
викладені у вказаному доповненні до апеляційної скарги та
клопотанні доводи відповідача, тобто ці доводи відповідача не
були прийняті судом до уваги або відхилені ним.
Отже, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст.ст. 43, 47,
43, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надав жодної правової оцінки
доводам відповідача щодо незаконності діяльності позивача по
наданню послуг за договором № 16 від 31.03.2004 через
відсутність у нього відповідних дозволів на здійснення такої
діяльності.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від
29.12.1976 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на
підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із
загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим
визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що
мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені
обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають
дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими
у судовому засіданні.
Разом з тим, в силу ст. 13 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
цивільні права
особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами
цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа
зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права
інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не
допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди
іншій особі, а також зловживання правом в інших формах тощо. У
разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які
встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може
зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також
застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст. 16 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
кожна особа має право
звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або
майнового права та інтересу. Проте згідно з частиною третьою
цієї статті суд може відмовити у захисті цивільного права та
інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої -
п'ятої статті 13 цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли
висновку про порушення прав позивача внаслідок невиконання
відповідачем умов договору № 16 від 31.03.2004 та послались на
вимоги ст. 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
і ст. 193 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, згідно з якими зобов’язання має виконуватись
належним чином відповідно до умов договору та вимог
законодавства.
При цьому суди не врахували вищевказані положення ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
та не надали оцінки обставинам відповідності спірного
зобов’язання вимогам чинного законодавства. Зокрема, суди не
встановили такі обставини: надання яких саме послуг є предметом
договору № 16 від 31.03.2004; чи підлягає діяльність по наданню
таких послуг ліцензуванню відповідно до вимог чинного
законодавства; чи відповідає укладення договору про надання цих
послуг господарській компетенції (спеціальній правосуб’єктності)
сторін; а також обставини охоронного режиму об’єктів, які
підлягали обстеженню за вказаним договором, щодо порядку допуску
на ці об’єкти сторонніх осіб.
Зважаючи на встановлені законом межі здійснення цивільних прав,
обставини щодо законності зобов’язання, невиконання якого є
підставою для звернення з позовом у даній справі, є суттєвими
для вирішення спору по суті, тому рішення і постанова у справі
не можуть бути визнані такими, що ґрунтуються на всебічному,
повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх
обставин справи в їх сукупності, а відтак підлягають скасуванню
з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід повно встановити всі фактичні
обставини у справі, надати правову оцінку всім доводам як
позивача, так і відповідача.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу задовольнити.
2.Рішення господарського суду м. Києва від 20.04.2005 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
31.08.2005 у справі № 6/191 скасувати, а справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький