ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.11.2005 Справа N 27/216
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Запорізького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя,
на рішення господарського суду Запорізької області від
15.06.2005
зі справи № 27/216
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до товариства з обмеженою відповідальністю “Пожтехніка” (далі
–Товариство), м. Запоріжжя,
про стягнення 6 635,28 грн.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Запорізької області
з позовом про стягнення з Товариства 6 635,28 грн. штрафних
санкцій за нестворені 3 робочих місця для працевлаштування
інвалідів у 2004 році.
Рішенням названого суду від 15.06.2005 (суддя Дроздова С.С.) в
задоволенні позову відмовлено. Прийняте судове рішення
мотивовано виконанням Товариством обов’язку, покладеного на
нього Законом України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі
–Закон № 875 ( 875-12 )).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого суду зі справи скасувати
через неправильне застосування норм матеріального права та
прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин
справи та правильність застосування ним норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку щодо необхідності часткового задоволення касаційної
скарги з урахуванням такого.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (68 осіб) відповідач у 2004 році повинен був
створити 3 робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2004 році Товариством працевлаштовано 2 інваліда
(громадяни Линник В.Б. та Бараненко Ф.І.);
- відповідач у 2004 році інформував Вільнянський районний центр
зайнятості шляхом направлення заявки на 26 вакантних посад (а.с.
21, 55-60);
- відповідач співпрацює з Вільнянським районним центром
зайнятості з 2003 року та брав участь у двох ярмарках вакансій,
що підтверджується довідкою від 26.05.2005 № 133;
- відповідачем видано наказ від 05.12.2003 № 63 про створення 3
робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- на підприємстві діяла інструкція про робоче місце інваліда,
яка містить погоджений список робочих місць, що можуть бути
використані для працевлаштування інвалідів за умовами праці та з
врахуванням індивідуальних фізичних можливостей інвалідів;
- центр зайнятості та інші уповноважені органи в 2004 році не
направляли до відповідача інвалідів для працевлаштування, а
також не вели іншу роботу зі сприяння підприємству в виконанні
нормативу зі створення робочих місць для інвалідів.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від
29.12.2004 № 338, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
30.12.2004 за № 1671/10270 ( z1671-04 ), затверджено форму
№ 10-ПІ поштова - річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування
інвалідів” та Інструкцію щодо її заповнення, які введено в дію,
починаючи зі звіту за 2004 рік.
Відповідно до підпункту 3.1 цієї Інструкції ( z1671-04 ) у
рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних
працівників облікового складу за рік. При розрахунку цього
показника не враховуються працівники, прийняті на роботу за
сумісництвом з інших підприємств (зовнішні сумісники), тоді як
підпунктом 3.2 визначено, що в рядку 02 відображається
середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким
відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
З огляду на наведене чисельність працівників-інвалідів,
прийнятих на роботу за сумісництвом з інших підприємств
(зовнішні сумісники), не впливає на показник середньооблікової
кількості працюючих інвалідів у звітному періоді.
Отже, фактичні дані про те, що відповідачем працевлаштовано двох
інвалідів, що їх місцевий господарський суд визнав
встановленими, не можуть вважатися доведеними, оскільки судом не
з’ясовано підстави віднесення ветерана війни-учасника бойових
дій Линника В.Б. до категорії інвалідів, а щодо громадянина
Бараненка Ф.І. (0,5 посадового окладу) не досліджено питання
стосовно можливості його роботи за сумісництвом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п )),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ), визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і
пунктом 10 Положення ( 314-95-п ) передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення
України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів
з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх
здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904 ( z0464-98 ), затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
Отже, законодавство України обов’язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці
України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцеві ради, громадські організації інвалідів, але цьому мають
передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і
організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з
відповідного інформування зазначених органів з метою
працевлаштування інвалідів.
Проте, місцевим господарським судом не з’ясовано: чи інформувало
(і як) Товариство державну службу зайнятості та Відділення про
наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для
працевлаштування саме інвалідів у 2004 році (звітність за формою
№ 3-ПН за період з.12.2003 року по грудень 2004); з яких причин
органами, визначеними в статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ), не
направлялися до відповідача інваліди для працевлаштування.
Між тим на необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постановах від 20.07.2004 зі справи
№ 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ), від 11.01.2005 зі справи № 6/203
( sp21/027 ), від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04
( sp21/056 )
та інших.
Посилання суду першої інстанції на те, що відповідач у 2004 році
інформував Вільнянський районний центр зайнятості про наявні
вакансії та брав участь у двох ярмарках вакансій не може
вважатися встановленням факту виконання Товариством обов’язку з
інформування про наявність вільних робочих місць (вакантних
посад) саме для працевлаштування інвалідів, оскільки відповідної
інформації не містить. Відсутня така інформація і в доказах, на
які послався місцевий суд (а.с. 21, 55-60).
Таким чином, місцевий суд припустився неправильного застосування
приписів частини першої статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) щодо
прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення
усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу
( 1798-12 ) стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду
в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що
відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України
( 1798-12 ) є підставою для скасування судового рішення зі
справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від
15.06.2005 зі справи № 27/216 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов