ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.11.2005 Справа N 26/148-1/71
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Палій В.М.,
судді Васищака І.М.,
судді Невдашенко Л.П. ,
розглянувши касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України”
НАК “Нафтогаз України”
на рішення господарського суду Запорізької області від
12.07.2005р.
у справі № 26/148-1/71
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз
України”
до Комунального підприємства “Фруктовське”
про стягнення 80 682,09 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Забава С.В. (довіреність від 10.06.05 № 147/102),
від відповідача: не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Дочірня компанія “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулася
до господарського суду Запорізької області з позовом до
Комунального підприємства “Фруктовське” і просило суд стягнути з
останнього 80 682,09 грн., з яких 53 821,19 грн. основного боргу
за отриманий природний газ, 11 041,13 грн. індексу інфляції, 8
672,75 грн. пені, 3 767,48 грн. штрафу у розмірі 7%,
передбаченого ч. 2 ст. 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, 3% річних у
сумі 3 379,54 грн. за неналежне виконання умов укладеного між
сторонами договору № 06/03-699-ТЕ-13 від 24.01.2003р.
Вимоги позивача обґрунтовані невиконанням відповідачем
зобов’язання щодо своєчасної оплати поставленого природного газу
у період з.01.по квітень 2003р. та з.11.по грудень 2003р.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву визнає основний
борг за поставлений природний газ у сумі 53 821,19 грн. з
врахуванням індексу інфляції 11 041,13 грн. та 3% річних у сумі
3 379,54 грн. Щодо стягнення пені та штрафу у розмірі 7%
заперечує.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
12.07.2005р. (суддя О.І.Немченко) позов задоволено частково:
присуджено до стягнення з відповідача 53 821,19 грн. основного
боргу, 11 041,13 грн. індексу інфляції, 3% річних у сумі 3
379,54 грн. та судові витрати. В іншій частині позову
відмовлено. Доповідач: Палій В.М.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суд першої
інстанції встановив, що між сторонами укладено договір
№ 06/03-699-ТЕ-13 від 24.01.2003р. на постачання природного газу
для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних
установ та організацій, відповідно до якого позивач зобов’язався
продати відповідачу у 2003 році природний газ, а відповідач
–прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Згідно вказаного договору за період з.01.по квітень та з.11.по
грудень 2003р. позивач поставив відповідачу природний газ в
обсязі 549,405 тис.куб.м на загальну суму 103 837,57 грн., що
підтверджується двохсторонніми актами прийому-передачі
природного газу.
Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за газ та послуги з його
транспортування здійснюється покупцем грошовими коштами шляхом
поточного перерахування на рахунок постачальника протягом місяця
поставки 100% вартості фактично спожитих обсягів газу та послуг
з його транспортування. Остаточний розрахунок за фактично
спожиті обсяги газу та послуги з його транспортування
здійснюється на підставі акта приймання-передачі до 6-го числа,
наступного за звітним місяця.
Згідно п. 6.5. договору звірка розрахунків здійснюється
сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості
спожитого газу покупцем (відповідачем) та акта
приймання-передачі газу протягом 10 днів з моменту вимоги однієї
із сторін. Вказана звірка оформляється актом звірки.
Судом встановлено, що за поставлений обсяг газу відповідачем
проведено часткову оплату у сумі 50 016,38 грн. Згідно акта
звірки розрахунків за період з 01.04.2005р. по 30.04.2005р.
сальдо на користь позивача станом на 01.04.2005р. та на
30.04.2005р. складає 53 821,19 грн. і на час розгляду справи не
сплачено відповідачем.
За таких обставин суд першої інстанції, керуючись ст. 193 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
, ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, дійшов
висновку про правомірність вимог позивача в частині стягнення з
відповідача основного боргу, 3% річних та індексу інфляції за
прострочення грошового зобов’язання.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення
пені, суд першої інстанції, керуючись ст. 612 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
, ст.ст. 258, 549, п. 4 ст. 267 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання
грошових зобов’язань” ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
, пунктами 6.1., 7.2.
договору, виходив з того, що у договорі сторони не встановили
конкретного розміру пені; з вимогою про стягнення пені за період
з 05.04.2004р. по 05.04.2005р. позивач повинен був звернутися з
позовом до суду до 05.04.2005р., а фактично звернувся
12.04.2005р., тобто після спливу позовної давності.
Відмова у задоволені позову в частині стягнення штрафу
мотивована тим, що позивачем заявлені вимоги про стягнення
штрафу у розмірі 7% за 450 днів прострочення оплати основного
боргу за спожитий газ у сумі 53 821,19 грн., що не відповідає
вимогам статей 231, 232 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
суд його скасувати в частині відмови у стягненні пені та 7%
штрафу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні
вимоги ДК “Газ України” у повному обсязі.
При цьому, скаржник посилається на порушення судом першої
інстанції ст. 526, ч. 2 ст. 258 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та
стверджує, що позовна давність до вимог про стягнення пені
застосовується в один рік, і строк позовної давності слід
обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов’язання
окремо. Скаржник також посилається на порушення судом п. 2
ст. 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
при ухваленні рішення в частині
відмови у стягненні 7% штрафу з огляду на те, що ДК “Газ
України” є дочірньою компанією НАК “Нафтогаз України” 100% акцій
якої, перебувають у власності держави.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Позовні вимоги в частині стягнення 3 767,48 грн. штрафу у
розмірі 7% від суми боргу на підставі п. 2 ст. 231 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
за несвоєчасну оплату поставленого природного газу за
період з.01.по квітень та з.11.по грудень 2003р., судом першої
інстанції підставно визнано такими, що не підлягають
задоволенню, оскільки, як вбачається з матеріалів справи,
договір між сторонами було укладено 24.01.2003р., а
Господарський кодекс України ( 436-15 ) (436-15)
, на який посилається
позивач як на підставу нарахування штрафу у розмірі 7%, як
нового виду господарської санкції, набрав чинності 01.01.2004р.
Відповідно до п. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім
випадків коли він скасовує чи пом’якшує відповідальність. Отже,
вимоги позивача у цій частині позову є безпідставними.
Стосовно відмови у позові в частині стягнення пені, то колегія
суддів погоджується з твердженням скаржника про те, що строк
позовної давності до вимог про стягнення пені необхідно
обчислювати щодо кожного дня окремо, якщо відповідно до договору
пеня підлягає стягненню за кожен день прострочки зобов’язання.
Так, відповідно до ст. 178 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, діючого на час
укладання сторонами договору від 24.01.2003р., виконання
зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором
неустойкою (штрафом, пенею).
В силу ст. 179 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, неустойкою (штрафом, пенею)
визнається визначена законом або договором грошова сума, яку
боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або
неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення
виконання.
Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
,
передбачено, що розмір пені, встановлений за згодою сторін,
обчислюється від суми простроченого платежу та не може
перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку
України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.2. договору сторони передбачили, що в разі неоплати
або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у
п. 6.1. даного договору, покупець (відповідач) сплачує на
користь постачальника (позивача) пеню у розмірі подвійної
облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується
пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення
платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення
строку остаточного розрахунку за звітний період.
За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком
суду про те, що сторони не встановили розмір пені.
Відповідно до п. 6.1. договору остаточний розрахунок за фактично
спожиті обсяги газу та послуги з його транспортування
здійснюється на підставі акта приймання-передачі до 6-го числа,
наступного за звітним місяця.
Тобто, момент прострочення виконання зобов’язання слід
встановлювати щодо кожного акта приймання-передачі природного
газу окремо, і, в залежності від встановленого, визначатися
відносно законодавства, яке підлягає застосуванню під час
нарахування пені, та законодавства, що регулює порядок
застосування строку позовної давності для позовів про стягнення
пені.
При цьому, необхідно враховувати приписи п. 5 Прикінцевих
положень Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, яким
встановлено, що положення Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
щодо відповідальності за порушення, зазначені у
абзаці першому цього пункту, (за порушення здійснення
господарської діяльності, а також за порушення господарських
зобов’язань), вчинені до набрання чинності відповідними
положеннями цього Кодексу ( 436-15 ) (436-15)
стосовно відповідальності
учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо
вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.
Встановлена п. 7.2 договору відповідальність за порушення
зобов’язання щодо оплати природного газу у вигляді пені, за
визначенням статті 230 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, є штрафною санкцією.
Частиною 6 статті 232 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, встановлено, що
нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання
зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором,
припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало
бути виконано.
Отже, з огляду на діючий порядок нарахування пені до прийняття
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, який передбачав
можливість здійснення відповідних нарахувань до повного
виконання зобов’язання, а прийнятий ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, який
підлягає застосуванню до господарських правовідносин, визнає
право стягувача на здійснення нарахування лише за шість місяців
від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, нарахування пені
за прострочку оплати отриманого за актами передачі-приймання
природного газу від 28.02.2003р. (на суму 22714,78, грн.), від
28.02.2003р. (на суму 25733,87 грн.), від 31.03.2003р., від
30.04.2003р., від 30.11.2003р. (а.с.18-22), мало бути припинено
через шість місяців від дня набрання чинності Господарським
кодексом України (01.01.04), а за актом від 31.12.2003р.
(а.с.23) - через шість місяців від дня, коли відповідач повинен
був оплатити отриманий за цим актом природний газ, а саме від
07.01.2004р., враховуючи умови п. 6.1. договору.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, правила Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
про позовну давність застосовуються
до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений
законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності
цим Кодексом.
Частина 1 ст. 223 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, передбачає, що при
реалізації у судовому порядку відповідальності за порушення у
сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені
строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України
( 435-15 ) (435-15)
, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом
( 435-15 ) (435-15)
.
Враховуючи, що ГК України ( 436-15 ) (436-15)
не встановлює строків
позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій, а
строк пред’явлення позову про стягнення пені, встановлений
діючим раніше ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963р., не сплинув до набрання
чинності ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, то до позову в частині стягнення
пені має бути застосована спеціальна позовна давність,
передбачена ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності
01.01.2004р.
За змістом пункту 1 частини 2 ст. 258 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
щодо
вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена
спеціальна позовна давність в один рік.
З огляду на те, що при ухваленні рішення про відмову у позові в
частині стягнення пені судом першої інстанції не були враховані
приписи наведених вище норм, не надана правова оцінку
правильності нарахування позивачем заявленої до стягнення пені,
ухвалене у справі рішення в частині відмови у стягненні пені
підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий
розгляд до господарського суду Запорізької області.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” НАК
“Нафтогаз України” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від
12.07.2005р. у справі № 26/148-1/71 в частині відмови в
стягненні пені скасувати, та направити справу в цій частині на
новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
3. В іншій частині вказане рішення залишити без змін.
Головуючий, суддя В.М.Палій
Суддя І.М.Васищак
Суддя Л.П. Невдашенко