ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.11.2005 Справа N 18/18/3-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Щотки С.О.
суддів: Подоляк О.А., Мележик Н.І.(доповідач),
розглянувши у Дочірнього підприємства “Райз-Інвест”
відкритому судовому закритого акціонерного товариства компанії
засіданні касаційну “Райз”
скаргу
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 17.03.2005 року
у справі № 18/18/3-03
за позовом Дочірнього підприємства “Райз-Інвест”
закритого акціонерного товариства компанії
“Райз”
до Сільськогосподарського виробничого
кооперативу “Агрофірма “Зоря”
про стягнення 22 322,90 грн.
за участю
представників:
позивача –не
з’явились,
відповідача
–Москаленко І.О.,
В С Т А Н О В И В:
В серпні 2002 року ДП “Райз - Інвест” ЗАТ компанії “Райз”
звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з
Сільськогосподарського виробничого кооперативу “Агрофірма “Зоря”
процентів за користування товарним кредитом у сумі 22 322,90
грн.
Справа розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Київської області від
30.10.2003р. (суддя Сибіга О.М.), яке залишено без змін
постановою Київського апеляційного господарського суду від
17.03.2005р. (судді Синиця О.Ф., Бившева Л.І., Рєпіна Л.О.), в
позові ДП “Райз - Інвест” ЗАТ компанії “Райз” відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями ДП “Райз - Інвест” ЗАТ
компанії “Райз” подало касаційну скаргу, в якій просить дані
рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов
задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що судами
неправильно застосовані норми матеріального та процесуального
права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Судова колегія, заслухавши пояснення представника відповідача,
розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної
скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм
матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право
залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної
інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає,
що рішення або постанова господарського суду прийняті з
дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Як свідчать матеріали справи, між правопопередником позивача
(постачальник) та правопопередником відповідача (замовник)
13.06.1997р. був укладений договір поставки № 635039 за умовами
якого постачальник зобов’язався поставити в певний строк товар,
а останній прийняти його та оплатити.
Разом з тим сторони у договорі передбачили, що сума договору
складається з вартості товару в гривнях та суми належних до
сплати процентів за користування товарним кредитом, який
вказаний в додатку № 1 до договору.
Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач по накладній
№ 331 від 13.06.1997р. передав відповідачу гербіциди на суму
16164,67 грн., неоплаченими залишилось 3 879,52 грн. За умовами
договору до основного зобов’язання покупця про сплату до
01.10.1997р. вартості продукції належали також відсотки за
товарний кредит і до відповідальності за порушення зобов’язань
–відшкодування збитків від інфляції та пеня.
На подібних умовах в 1997р. сторонами було укладено ще шість
(всього сім) договорів на поставку насіння сільгоспкультур і
засобів захисту рослин на загальну суму 392 383,84 грн.
В складних погодних і економічних умовах для сільгоспвиробників,
дисбалансу цін на виробничі складові і кінцеву сільгосппродукцію
відповідач оплатив товар лише частково у сумі 229 043,59 грн., а
на залишок неоплаченої продукції, позивач подав позови про
стягнення збитків та пені через неналежне виконання вказаних
договорів.
Постановою першого заступника голови арбітражного суду Київської
області від 04.05.2001р. всі сім справ було об'єднано в одну і
затверджена мирова угода, якою припинено попереднє зобов’язання
та на підставі ст. 220 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
укладене нове, за
умовами якого відповідач зобов’язався сплатити залишок основного
боргу в сумі 94 795,89 грн. до 01.08.2001р.
Отже, затвердженою судом мировою угодою, про що прямо зіслались
на ст. 220 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в тексті договору, сторони
припинили попереднє зобов'язання 1997 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками
попередніх судових інстанцій, що з виконанням мирової угоди
відповідач повністю розрахувався з позивачем по вартості
продукції збільшеної на індекс інфляції, а також про відсутність
(після укладення мирової угоди) зобов'язання по сплаті процентів
за товарний кредит.
За таких обставин, оскаржувана постанова Київського апеляційного
господарського суду є законною та обґрунтованою, а доводи
касаційної скарги не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу дочірнього підприємства “Райз-Інвест” закритого
акціонерного товариства компанії “Райз”залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
17.03.2005 року у справі № 18/18/3-03 залишити без змін.
Головуючий, суддя С. Щотка
Судді: Н. Мележик
О.Подоляк