ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.11.2005 Справа N 15/80-05-2400
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “Каміння України”, м. Одеса (далі –ТОВ “Каміння
України”)
на рішення господарського суду Одеської області від 20.04.2005
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
12.07.2005
зі справи № 15/80-05-2400
за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів, м. Одеса (далі –відділення Фонду)
до ТОВ “Каміння України”
про стягнення 3126,67 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 3126,67 грн. заборгованості зі сплати штрафних
санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.04.2005
(суддя Петрова В.С.), залишеним без змін постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 12.07.2005 (колегія суддів
у складі: суддя Мирошниченко М.А. –головуючий, судді
Бєляновський В.В., Шевченко В.В.), позов задоволено. Названі
судові акти з посиланням на приписи статей 19-20 Закону України
“Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”
( 875-12 ) (875-12)
(далі –Закон ( 875-12 ) (875-12)
) мотивовано тим, що у
звітному періоді ТОВ “Каміння України” не створило робочі місця
для інвалідів у необхідній кількості та не повідомляло органи
соціального захисту населення про наявність вільних робочих
місць, на яких могла використовуватись праця інвалідів, у
зв’язку з чим відповідачем не доведено факту вжиття усіх
необхідних заходів для виконання встановленого нормативу робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
ТОВ “Каміння України” просить скасувати рішення місцевого та
апеляційного господарських судів з даного спору, посилаючись на
порушення судовими інстанціями норм матеріального права. Скаргу
мотивовано тим, що середньооблікова чисельність штатних
працівників ТОВ “Каміння” у 2003 році становила дробову величину
- 14,75 осіб, а тому з огляду на вимоги статті 19 Закону
( 875-12 ) (875-12)
відповідач не належить до підприємств, для яких
встановлено зазначений норматив.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явились.
Перевіривши повноту встановлення попередніми інстанціями
фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого ТОВ “Каміння України” звіту “Про
зайнятість і працевлаштування інвалідів” за формою державної
статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік
середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві
відповідача становила у звітному періоді 15 осіб, а норматив
робочих місць для працевлаштування інвалідів –1 особу, у той час
коли фактично у звітному році відповідачем не було
працевлаштовано жодного інваліда;
- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у
2003 році становила 3126,67 грн.;
- протягом звітного періоду ТОВ “Каміння України” не інформувало
державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про наявність вільних робочих місць, на яких могла
використовуватись праця інвалідів.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
штрафних санкцій.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця.
Середньооблікова чисельність працівників визначається відповідно
до розділу ІІІ Інструкції зі статистики чисельності працівників,
зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом
Міністерства статистики України від 07.07.1995 № 171
( z0287-95 ) (z0287-95)
(далі –Інструкція ( z0287-95 ) (z0287-95)
).
Так, пунктом 3.1 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
передбачено, що для
визначення чисельності працівників підприємства (установи,
організації) за будь-який період (місяць, квартал, з початку
року, рік) недостатньо мати чисельність працівників на дату,
наприклад, тільки на початок або кінець звітного періоду, тому
що в цих показниках не враховуються зміни, що відбулися протягом
розглянутого періоду.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць
обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників
облікового складу за кожний календарний день звітного місяця,
тобто з 1 по 30 або 31 (для.02.- по 28 або 29 число), включаючи
святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на
число календарних днів звітного місяця.
А згідно з підпунктом 3.3.3 пункту 3.3 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
середньооблікова чисельність працівників за період з початку
року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)
обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності
працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за
період з початку року до звітного місяця включно та ділення
одержаної суми на кількість місяців за період з початку року,
тобто відповідно на 2, 3, 4...12.
Крім того, як вбачається з прикладу заокруглення, наведеного у
підпункті 3.3.1 розділу ІІІ Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
, у випадку
отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно
заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого
значення.
Відтак з огляду на наведені норми законодавства слід погодитися
з висновками попередніх судових інстанцій про те, що
середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві
відповідача становила у звітному періоді саме 15 осіб.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
обов’язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний
орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики,
органи місцевого самоврядування, громадські організації
інвалідів.
У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (далі
–Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
) визначено, що підприємства, зокрема, у
межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу
зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про
вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може
використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03,
від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005
№ 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 ) (v_118700-05)
Верховним Судом
України викладено правову позицію, згідно з якою суди мають
з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи
працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування
інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи
направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї
вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було
відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.
Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами
соціального захисту населення за наявності отриманої від
підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Таким чином, попередні судові інстанції з огляду на з’ясовані
ними у розгляді даної справи фактичні дані, зокрема - невжиття
відповідачем необхідних заходів для забезпечення
працевлаштування інвалідів відповідно до установленого
нормативу, дійшли вірного висновку про правомірність
застосування до ТОВ “Каміння України” економічних санкцій
відповідно до статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних
рішень місцевого та апеляційного господарських судів не
вбачається.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Одеської області від 20.04.2005 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
12.07.2005 зі справи № 15/80-05-2400 залишити без змін, а
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
“Каміння України” –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь