ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.11.2005 Справа N 14/130
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги
О.Ф.- головуючий, Семчука В.В., Чабана В.В. розглянув касаційну
скаргу відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод
феросплавів” на рішення господарського суду Запорізької області
від 13.05.2005 р. та постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 10.08.2005 р. у справі № 14/130 за
позовом Акціонерного комерційного банку “Райффайзенбанк Україна”
до відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод
феросплавів”
про стягнення 830 251,48 доларів США
за участю представників позивача – Краско І.В., Білеки Ю.І.,
відповідача –Вовк О.Г., Василюхи Т.О.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2005
р. позов задоволено; стягнуто з ВАТ “Запорізький завод
феросплавів” на користь АКБ “Райффайзенбанк Україна” 622 688,61
доларів США процентів за безпідставне користування грошима, 207
562,87 доларів США 3% річних.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
10.08.2005 р. рішення господарського суду Запорізької області
від 13.05.2005 р. залишене без змін.
У касаційній скарзі ВАТ “Запорізький завод феросплавів” просить
скасувати рішення господарського суду Запорізької області від
13.05.2005 р. та постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 10.08.2005 р., посилаючись на те, що
вони прийняті з порушенням норм чинного законодавства, та
прийняти нове рішення про відмову задоволенні позову.
У відзиві на касаційну скаргу АКБ “Райффайзенбанк Україна”
просить рішення господарського суду Запорізької області від
13.05.2005 р., постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 10.08.2005 р. залишити без змін, а
скаргу –без задоволення.
Вивчивши справу, заслухавши пояснення представників сторін, суд
встановив наступне.
У березні 2005 р. АКБ “Райффайзенбанк Україна”, посилаючись на
ст. ст. 11, 509, 625, 1212, 1214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з ВАТ
“Запорізький завод феросплавів” 830 251,48 доларів США, в тому
числі 622 688,61 доларів США процентів за безпідставне
користування грошима, 207 62,87 доларів США 3% річних від суми
заборгованості.
Верховний Суд України в ч. 2, 3 п. 1 Постанови Пленуму від
29.12.1976 р. № 11 з наступними змінами “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
роз’яснив, що рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України, а обґрунтованим визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення
для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і
правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і
підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому
засіданні.
Місцевий та апеляційний суди при вирішенні спору не дотрималися
наведених роз’яснень Верховного Суду України, не виконали вимог
п. 3 ст. 84, п. 7 ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не
забезпечили повного, об’єктивного та всебічного розгляду справи,
тому припустилися прийняття помилкових судових рішень.
У даній справі предметом спору є стягнення процентів за
безпідставне користування грошима в період з 29.04.2002 р. по
21.12.2004 р. та 3% річних від суми заборгованості.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, сторонами
укладено договір № 19/1-022/2002 від 12.04.2002 р. про надання
кредитної лінії, за умовами якого АКБ “Райффайзенбанк Україна”
зобов’язався надати ВАТ “Запорізький завод феросплавів” кредитну
лінію в розмірі, що не перевищує 3 000 000 доларів США, а
останній прийняти, використати належним чином та повернути банку
суму отриманого кредиту, сплатити відповідну плату за
користування кредитної лінією та виконати інші зобов’язання,
передбачені договором (п. 1.1 договору).
Крім того, сторонами укладено додаткові угоди до договору,
зокрема від 15.08.2002 р. про сплату відповідачем відсотків за
користування кредитними коштами за липень 2002 р. у строк до
30.08.2002 р., від 22.08.2002 р. щодо здійснення платежів, що
припадають не на банківський день), від 26.12.2002 р. щодо
визначення термінів.
На виконання зазначеного договору АКБ “Райффайзенбанк Україна”
29.04.2002 р. надав 3 000 000 доларів США за кредитною заявкою
ВАТ “Запорізький завод феросплавів” № 26-216 від 26.04.2002 р.,
що підтверджується випискою банку від 29.04.2002 р. рахунок в
ОДБ 20404001300693. Вказаний транш був погашений відповідачем
27.12.2002 р. На підставі кредитної заявки № 26-832 від
27.12.2002р. за тим же договором позивач надав ВАТ “Запорізький
завод феросплавів” транш у сумі 3 000 000 доларів США, про що
свідчить виписка з банку від 27.12.2002 р. рахунок в ОДБ
20620001300693. Строк кредитування встановлено п. 1.6.1 договору
та становив не пізніше 20.04.2003 р.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
11.08.2004 р. у справі № 3/23, яка набрала законної сили,
визнано недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договір
про надання кредитної лінії № 19/1-022/2002 від 12.04.2002 р. та
застосовані правові наслідки недійсності договору у вигляді
двосторонньої реституції.
Матеріалами справи доведено, що 21.12.2004 р. на виконання
наказу господарського суду м. Києва у справі № 3/231 ВАТ
“Запорізький завод феросплавів” перерахував АКБ “Райффайзенбанк
Україна” 2 321 610,61 доларів США в рахунок повернення
отриманого кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти,
встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї
справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких
беруть участь ті самі сторони.
Однак, при вирішенні спору місцевий і апеляційний суди не дали
належної юридичної оцінки факту визнання недійсним постановою
Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2004р. у
справі № 3/231 договору про надання кредитної лінії
№ 19/1-022/2002 від 12.04.2002 р., на підставі якого заявлені
позовні вимоги у справі, що є предметом даного судового
розгляду.
У зв’язку з цим в порушення приписів ч. 2 ст. 35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
суди вдалися до протилежного висновку, що призвело
до ухвалення помилкових рішень.
Судами не враховано те, що підстави і наслідки недійсності
укладених до набрання чинності Цивільним кодексом України від
16.01.2003 р. № 435-ІV ( 435-15 ) (435-15)
угод визначаються ст. ст. 47 -
58 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
від 18.07.1963
р., тому при вирішенні питання про визначення підставності
перебування у відповідача отриманих від позивача коштів у якості
кредиту слід було застосовувати правила ст. 469 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
від 18.07.1963 р., яка не
передбачає стягнення процентів за користування безпідставно
набутим майном. Приписи ст. 469 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
від 18.07.1963 р. не відносять до безпідставного
те майно, яке придбане на підставі згодом визнаного недійсним
договору.
Отже, у відповідача не міг виникнути обов’язок сплачувати
проценти до набрання чинності Цивільним кодексом України від
16.01.2003 р. ( 435-15 ) (435-15)
, тому положення глави 83 цього кодексу
також не можуть застосовуватись відповідно до умов п. 4
Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
від 16.01.2003 р.
Згідно змісту частини другої п. 4 Прикінцевих та перехідних
положень щодо цивільних відносин, які виникли до набрання
чинності Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
, положення цього
Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
застосовуються до тих прав і обов’язків, що
виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
У вирішенні спору суд повинен був застосувати приписи ч. 2 ст. 5
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, в якій передбачено, що
акт цивільного законодавства, яким є Цивільний кодекс України
( 435-15 ) (435-15)
(ч. 2 ст. 4 цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
), не має
зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або
скасовує цивільну відповідальність особи. На відміну від
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
від 18.07.1963 р. Цивільний
кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
(глава 83) встановлює цивільну
відповідальність у вигляді процентів у разі безпідставного
одержання чи збереження грошей. В порушення наведених норм суд
стягнув проценти на підставі ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Наведене також стосується помилкового застосування судами
ст. 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
від 16.01.2003 р.
щодо стягнення з відповідача 3% річних. У відповідача не
виникало грошового зобов’язання по сплаті якихось коштів, окрім
погашення отриманого кредиту.
Враховуючи викладене, ухвалені у справі рішення місцевого суду,
постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню. У справі
зібрані вичерпні матеріали, сукупність яких є достатньою для
прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних
вимог.
Керуючись ст. ст. 111-9-111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
“Запорізький завод феросплавів” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від
13.05.2005 р. та постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 10.08.2005 р. у справі № 14/130
скасувати.
3. В позові Акціонерного комерційного банку “Райффайзенбанк
Україна” до відкритого акціонерного товариства “Запорізький
завод феросплавів” про стягнення 830 251,48 доларів США
відмовити.
4. Стягнути з Акціонерного комерційного банку “Райффайзенбанк
Україна” на користь відкритого акціонерного товариства
“Запорізький завод феросплавів” 2 524,76 доларів США витрат по
сплаті державного мита.
5. Доручити господарському суду Запорізької області видати
наказ.
Судді, головуючий О. Шульга
В. Семчук
В. Чабан