ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.11.2005 Справа N 13/62
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційні скарги
ЗАТ “Чернігівський пивкомбінат “Десна”,
ТзОВ “Ашер”
на рішення від 02.09.05 господарського суду Чернігівської
області
у справі № 13/62
за позовом ТзОВ “Калерія”, м. Чернігів
До 1. ЗАТ “Чернігівський пивкомбінат “Десна”
2. ТзОВ “Ашер”
Про визнання недійсним договору піднайму (суборенди) та
звільнення приміщень
У справі взяли участь представники сторін:
від позивача: Іллюшко О.М. –дор. у справі
від відповідачів:
ЗАТ “Чернігівський пивкомбінат “Десна”: Підгорний К.Є. –дор. у
справі
ТзОВ “Ашер”: Підгорний К.Є. – дор. у справі
Рішенням господарського суду Чернігівської області від
02.09.2005 року припинено провадження по справі в частині вимог
про визнання недійсним договору суборенди укладеного між
відповідачами у справі.
Позовні вимоги задоволені частково. ТОВ “Ашер” зобов’язано
звільнити приміщення в будівлі 73 по пр. Перемоги в м. Чернігів
та передати їх ЗАТ “Чернігівський пивкомбінат “Десна” по акту
приймання-передачі.
У задоволенні вимог про визнання договору суборенди № 429 від
29.09.1998 таким, що припинив свою дію з 01.01.2002 та в частині
зобов’язання передачі приміщень у стані, в якому вони були
одержані –відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивач відмовився від частини
позовних вимог щодо визнання договору суборенди недійсним. Суд
дійшов висновку, що права власника ТОВ “Калерія” підлягають
захисту шляхом зобов’язання ТОВ “Ашер” звільнити та передати ЗАТ
“Чернігівський пивкомбінат “Десна” приміщення в нежитловій
будівлі № 73 в м. Чернігові по пр. Перемоги. А спосіб захисту
порушеного права шляхом визнання договору суборенди № 429 від
29.09.1998 між відповідачами таким, що припинив свою дію з
01.01.2002 не може існувати, оскільки є юридичним фактом, який
встановлюється в процесі розгляду справи (суддя І. Фетісова).
До касаційної інстанції надійшли дві касаційні скарги від
відповідачів по справі: ТОВ “Ашер” та ЗАТ “Чернігівський
пивкомбінат “Десна” просять скасувати рішення суду від 2.09.2005
в частині зобов’язання ТОВ “Ашер” звільнити приміщення в будівлі
№ 73 по пр. Перемоги в м. Чернігові та передати їх ЗАТ
“Чернігівський пивкомбінат “Десна” по акту приймання-передачі,
та прийняти в цій частині нове рішення, яким позивачу в
задоволенні позову відмовити. Скаржники вважають, що місцевий
суд неправильно застосував ст. 220 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та
порушив ст. ст. 48, 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, прийняв рішення
всупереч ст. 268 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. При переході права
власності на здане в найом майно від наймодавця до іншої особи
договір найму зберігає чинність для нового власника. Тому
висновок суду, що закінчення дії оренди по договору № 378 від
01.12.1997 одночасно припиняє з 01.01.2002 дію договору
суборенди 429 від 29.09.1998 не грунтується на законі. Сторони
по договору № 378 від 01.12.1997 взагалі угод про його
дострокове розірвання ніколи не укладали, термін дії його не
скінчився і він продовжує діяти до 31.12.2010.
У зв’язку з тим, що договір суборенди в судовому порядку або за
домовленістю сторін не розривався та недійсним не визнавався, у
суду не було будь-яких правових підстав позбавляти ТОВ “Ашер”
права користування приміщенням.
Судом порушені ст. ст. 759, 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Скаржники вважають, що суд повинен був відмовити в задоволенні
позову в частині визнання договору суборенди № 429 від
28.09.1998 таким, що припинив свою дію з тих підстав, що він не
припиняв свою дію і продовжує діяти до 31.12.2010.
В порушення вимог ст. ст. 1,2 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд розглянув позов заявлений
позивачем не про захист своїх прав, а про захист прав першого
відповідача. Останній не вважає їх порушеними, оскільки вважає,
що ТОВ “Ашер” користується приміщеннями правомірно. Судом не
зазначено які передбачені ст. 317 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
права
власника він вважає порушеними і такими, що потребують захисту.
Судом неправильно застосовано ч. 2 ст. 386 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Не зважаючи на заяви відповідачів про пропуск позивачем
трирічного строку позовної давності, суд не застосував
ст. ст. 71, 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. ст. 257, 267 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
. Ним порушені приписи ст. 80 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки всупереч
п.п. 1, 1-1 цієї норми він не припинив провадження у справі
стосовно вимог про визнання договору суборенди № 429 від
29.09.1998 таким, що припинив свою дію з 01.01.2002, розглянув
ці вимоги по суті, що суперечить ст. 12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому
задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Місцевим господарським судом встановлене наступне.
1.12.1997 року між ПМН “Дом-Лізингу” та 1-им відповідачем
укладено договір оренди № 378 нежитлових приміщень по пр.
Перемоги,73 в м. Чернігів. Орендарем за вказаним договором є 1-й
відповідач. Сторонами договору було складено акт
приймання-передачі приміщень та п. 2.2 встановлено, що орендар
використовує їх під пивний ресторан для продажу продукції
пивкомбінату “Десна”.
26.03.1998 року сторонами договору № 378 укладена додаткова
угода про доповнення договору пунктом 5.8. щодо відсутності у
сторін прав в односторонньому порядку змінювати умови договору
та передавати права та обов'язки по договору третій стороні.
16.19.1998 року укладено додаткову угоду до договору № 378 щодо
нової редакції п. 5.3., відповідно до якого зазначено, що
орендар має право здавати об’єкт оренди в суборенду за згодою
власника.
29.09.1998 року між відповідачами укладено договір суборенди
того ж об’єкта, де 1-ий відповідач є суборендодавцем.
25.12.2001 року між позивачем та 1-м відповідачем укладено
додаткову угоду до договору № 378 щодо визначення орендодавцем
по договору ТОВ “Калерія”. встановлено порядок здійснення
перерахування орендної плати новому орендодавцю, в строк до
01.01.2002 року переукласти договір оренди на узгоджених умовах
з новим власником.
01.01.2002 року між ПМП “Дом-Лізингу” та 1-м відповідачем
укладено угоду про розірвання договору оренди № 378 від
1.12.1997 року з 1.01.2002 року.
01.01.2002 року між позивачем (новим власником) та 1-м
відповідачем укладено договір оренди частини нежитлової будівлі
площею 1286,1 кв.м в м. Чернігів по пр. Перемоги,73 для
організації останнім роботи пивного ресторану з метою продажу
продукції ЗАТ “Чернігівський пивкомбінат “Десна”.
Сторонами договору від 01.01.2002 року складено 02.01.2002 року
акт приймання передачі орендованої частини будівлі.
Як вбачається з тексту договору оренди між позивачем та 1-м
відповідачем застережень по договору оренди від 01.01.2002 року,
що угода є новою редакцією або додатком до договору № 378 від
01.12.1947 року не містить.
Факт знаходження на момент розгляду справи в нежитлових
приміщеннях ТОВ “Ашер”, орендованих ЗАТ “Чернігівський
пивкомбінат “Десна” у позивача по договору оренди від 01.01.2002
року, відповідачами не заперечується й підтверджується
матеріалами справи.
Приписами ст. 267 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
здавання майна в піднайом
дозволяється лише за згодою наймодавця. якщо інше не передбачено
законом або договором. За приписами ч. 2 ст. 22 Закону України
“Про оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
орендар наділений правом передачі и суборенду майно, якщо інше
не встановлено договором оренди, при цьому строк суборенди не
може перевищувати терміну дії договору оренди.
За умовами договору № 378 право на передачу нежитлових приміщень
можливо за умови отримання згоди орендодавця, а по договору
оренди від 01.01.2002 року лише з письмового дозволу.
При переході права власності на здане в найом майно від
наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для
нового власника, відповідно до ст. 268 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та
ст. 15 Закону України “Про оренду державного та комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
.
За приписами сг.220 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання
припиняється угодою сторін.
Суд дійшов висновку, що оскільки між ПМП “Дом-Лізинг” та першим
відповідачем укладена угода щодо розірвання договору оренди
№ 378 від 01.01.1998 з 01.01.2002, то одночасно припиняє з
01.01.2002 дію договір суборенди № 429 від 29.09.1998, оскільки
права орендаря на передачу в суборенду майна повністю
кореспондуються по строку з терміном дії основного договору
оренди.
В договорі від 01.01.2002 новий власник майна ТОВ “Калерія” та
ЗАТ “Чернігівський пивкомбінат “Десна” взагалі домовились, що
передавати приміщення в суборенду можливо лише з письмового
дозволу орендодавця.
Таким чином, суд дійшов висновку, що на момент звернення
позивача з позовом 2.03.2005 предмету спору –договору суборенди
не існувало.
Касаційна інстанція вважає, що суд першої інстанції не
спростував доводи відповідача ЗАТ “Чернігівський пивкомбінат
“Десна” з приводу того, що позивач став власником майна і
правонаступником прав і обов’язків по договору № 378 від
01.12.1997 з моменту внесення спірних приміщень до статутного
фонду позивача –12.10.2001. З приводу цього не надана правова
оцінка діям ПМП “Дом-Лізинг” та ЗАТ у січні 2002 р. щодо
домовленостей про розірвання договору № 378. Та, відповідно,
наслідкам.
Таким чином, в порушення ст. ст. 38, 43, 65 і 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
судом неповно
встановлені істотні для справи обставини.
Верховний Суд України в ч. 2, 3 п. 1 Постанови Пленуму від
29.12.1976 р. № 11 з наступними змінами “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
роз’яснив, що рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України, а обґрунтованим визнається
рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення
для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і
правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і
підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому
засіданні.
На підставі викладеного судове рішення не можна визнати
законним, тому воно підлягає скасуванню, а справа –направленню в
суд першої інстанції на новий розгляд.
При новому розгляді необхідно врахувати наведене, повно
дослідити обставини справи, перевірити доводи сторін і прийняти
рішення відповідне вимогам діючого законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ТОВ “Ашер” та ЗАТ “Чернігівський пивкомбінат
“Десна” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Чернігівської області від 02.09.2005
у справі № 13/62 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до цього ж суду.
Головуючий, суддя В. Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун