ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.11.2005 Справа N 11/63-05-2115
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
сільськогосподарського підприємства “Чорноморська перлина”, с.
Базар’янка Татарбунарського району Одеської області,
на рішення господарського суду Одеської області від 12.05.2005
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
21.06.2005
зі справи № 11/63-05-2115
за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення), м. Одеса,
до відкритого акціонерного товариства сільськогосподарського
підприємства “Чорноморська перлина” (далі –Товариство)
про стягнення 5 471,68 грн.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Одеської області з
позовом про стягнення з Товариства 5 471,68 грн. штрафних
санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування
інвалідів у 2002 році.
Рішенням названого суду від 12.05.2005 (суддя Власова С.Г.),
залишеним без змін постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 21.06.2005 (колегія суддів у складі:
Величко Т.А. – головуючий суддя, судді Бойко Л.І., Поліщук
Л.В.), позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано невиконанням відповідачем
обов’язку, покладеного на нього Законом України від 21.03.1991
№ 875-XII “Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні” ( 875-12 ) (далі – Закон № 875 ( 875-12 )).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просить рішення місцевого суду від 12.05.2005 та
постанову апеляційного господарського суду від 21.06.2005
скасувати через неправильне застосування норм матеріального
права і прийняти нове рішення про відмову в позові.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про
безпідставність її доводів та просив судові рішення зі справи
залишити без змін.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (516 осіб) відповідач у 2002 році мав створити 21
робоче місце для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2002 році Товариством працевлаштовано 19 інвалідів;
- інваліди до Татарбунарського районного центру зайнятості в
сприянні свого працевлаштування не зверталися, а відповідач в
звіті за формою № 3-ПН не зазначав про наявність будь-яких
вакансій для інвалідів, що підтверджується листом
Татарбунарського районного центру зайнятості від 26.07.2004
№ 80/01-03/03 (а.с. 11);
- Товариство не зверталося до Управління праці та соціального
захисту населення Татарбунарської райдержадміністрації та
територіального управління держнаглядохоронпраці України по
Одеській області протягом 2002 року щодо залучення їх
представників до участі в роботі комісії з проведення атестації
робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується
відповідно листами від 10.06.2004 № 456 та від 22.07.2004
№ 943/01 (а.с. 14, 17);
- відповідач не інформував протягом 2002 року Відділення про
створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування
інвалідів, що підтверджується довідкою від 26.10.2004
№ 03-1/3580 (а.с. 18);
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2002 році (4 648,84 грн.) розмір штрафних санкцій за
нестворення двох робочих місць для інвалідів становить 9 297,68
грн.;
- відповідач добровільно сплатив 3 826 грн. (платіжне доручення
від 03.06.2003 № 261), а тому розмір штрафних санкцій до
стягнення має становити 5 471,68 (9 297,68 - 3 826) грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”,
відповідно до якої до уваги береться середньооблікова
чисельність штатних працівників та інвалідів (штатних
працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних
комісій встановлена інвалідність), яка визначається відповідно
до підпунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності
працівників, зайнятих у народному господарстві України (далі
–Інструкція), затвердженої наказом Міністерства статистики
України від 07.07.1995 № 171 та зареєстрованої в Міністерстві
юстиції України 07.08.1995 за № 287/823 ( z0287-95 ).
Пунктом 3.1 Інструкції ( z0287-95 ) передбачено, що для
визначення чисельності працівників підприємства за будь-який
період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати
чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок
або кінець звітного періоду, тому що в цих показниках не
враховуються зміни, що відбулися протягом розглянутого періоду.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць
обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників
облікового складу за кожний календарний день звітного місяця,
тобто з 1 по 30 або 31 (для.02.- по 28 або 29 число), включаючи
святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на
число календарних днів звітного місяця.
Згідно з підпунктом 3.3.3 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за період з початку
року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)
обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності
працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за
період з початку року до звітного місяця включно та ділення
одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
З огляду на наведене фактична тривалість роботи кожного інваліда
на підприємстві впливає на показник кількості працюючих
інвалідів у звітному періоді, а застосування попередніми
судовими інстанціями арифметичного округлення для встановлення
виконання відповідачем нормативу зі створення робочих місць для
інвалідів є правомірним.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314( 314-95-п )
, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904 ( z0464-98 ), затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів
зі створення в установленому порядку робочих місць у межах
нормативу та інформування названих органів про наявність
вакантних посад для інвалідів.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03 ( n0060700-04 ),
від 11.01.2005 зі справи № 6/203 (sp21/027 ), від 25.01.2005 зі
справи № 8/203-04 ( sp21/056 ).
Частинами третьою та четвертою статі 20 Закону № 875 ( 875-12 )
встановлено, що сплату штрафних санкцій підприємства
(об'єднання), установи і організації провадять відповідно до
закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів); у
разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані
шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання),
установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Закон № 875 ( 875-12 ) не ставить обов'язок щодо сплати штрафних
санкцій в залежність від наявності чи відсутності прибутку.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 14.06.2005 зі справи № 6/324 ( v_324700-05 ) та від
21.06.2005 зі справи № 1/255.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що в 2002 році
відповідач не вживав заходів зі створення робочих місць для
інвалідів та не повідомляв органи працевлаштування, зазначені в
статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ), про створення відповідних
робочих місць, що унеможливило направлення цими органами до
Товариства інвалідів для працевлаштування. Ці висновки
скаржником не спростовано.
З огляду на наведене та за відсутності підстав для звільнення
відповідача від відповідальності попередні судові інстанції
дійшли правомірного висновку про необхідність задоволення
позовних вимог.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
те, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів
відповідають встановленим ними обставинам справи, прийняті з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і
передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України( 1798-12 )
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Одеської області від 12.05.2005 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
21.06.2005 зі справи № 11/63-05-2115 залишити без змін, а
касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
сільськогосподарського підприємства “Чорноморська перлина” –без
задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов