23/2пд Про зобов’язання укласти договір - Текст документа

Рішенням господарського суду Донецької області від 23.03.2005 року у справі № 23/2пд (суддя Забарющий М.І.) залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.2005 року (судді: Акулова Н.В., Геза Т.Д., Величко Н.В.) в задоволенні позовних вимог ЗАТ “Ремсчотмаш” до ВАТ “Донецькобленерго” про зобов’язання укласти договір відмовлено.

Не погоджуючись з постановою господарського суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.2005 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що господарським судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України “Про судове рішення” (v0011700-76) від 29.12.76. № 11 зі змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного суду України від 24.04.81. № 4, від 25.12.92. № 13, (v0013700-92) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права та обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних правовідносин нормам права.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 84 ГПК України (1798-12) у спорі, що виник при укладенні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір –умови на яких сторони зобов’язані укласти договір з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Разом з тим, рішення та постанова господарських судів у даній справі вказаним вимогам не відповідають, з наступних підстав.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 23.10.1998 року державна акціонерна електропостачальна компанія “Донецькобленерго”, правонаступником якої є відповідач, та позивач уклали договір № 2100 на користування електричною енергією.

Апеляційний господарський суд в обґрунтування безпідставності позовних вимог послався на те, що договір № 2100, укладений сторонами 23.10.1998 р., пролонгований і діє, як на момент подання позову, так і на момент винесення рішення.

Укладений сторонами спору у ході слухання справи договір № 2100 від 01.10.2004 р. з додатками №№ 3, 5, 7, 8, 9, 10, 12, 13, 14, апеляційний господарський суд не прийняв до уваги з огляду на те, що свідченням існування спору є проект договору та протокол розбіжностей. Крім того, місцевий та апеляційний господарські суди застосували до спірних правовідносин частину третю статті 184 ГК України (436-15) , відповідно до якої укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів у спрощеному варіанті не допускається.

Однак, з таким висновком попередніх судових інстанцій погодитись не можна.

Так, відповідно до ч. ч. 3, 6 ст. 179 Господарського кодексу України (436-15) укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів держаної влади або органів місцевого самоврядування.

Суб’єкти господарювання, які забезпечують споживачів –суб’єктів господарювання і негосподарюючих суб’єктів –юридичних осіб електроенергією, зв’язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб’єкти зобов’язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов’язкові умови таких договорів.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначений ст. 181 Господарського кодексу України (436-15) .

При цьому, згідно ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України (436-15) спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Як вбачається із матеріалів справи, місцевий та апеляційний господарські суди оцінили договір № 2100 від 23.10.1998 року, як такий що пролонгований і діє на момент винесення рішення. Водночас, господарські суди попередніх інстанцій не перевірили доводи позивача про невідповідність вказаного договору вимогам діючого законодавства, хоча позивач посилався на дану обставину, як на підставу своїх вимог щодо зобов’язання відповідача до укладення нового договору.

Крім того, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги та не надано належну оцінку тій обставині, що в ході судового процесу сторонами підписано договір на постачання електричної енергії № 2100 від 01.10.2004 року з додатками №№ 3, 5, 7, 8, 9, 10, 12, 13, 14 до вказаного договору, що свідчить про намір сторін укласти новий договір на постачання електроенергії, а отже, припинення дії договору № 2100 від 23.10.1998 року. Також, залишилось нез’ясованим питання про те, чи є істотними для договорів даного виду умови, викладені в додатках №№ 1, 2, 4, 6, 11, які не підписані відповідачем, а отже, залишились не врегульованими сторонами та не знайшли законного вирішення у суді.

Відтак, виходячи із змісту ст.ст. 179, 187 Господарського кодексу України (436-15) , суд був зобов’язаний розглянути вказаний переддоговірний спір та постановити рішення щодо неврегульованої сторонами та переданої на розгляд суду умови договору.

Натомість, суд ухилився від вирішення вказаного спору по суті, оскільки відсутність протоколу розбіжностей не є обставиною, яка виключає можливість вирішення переддоговірного спору судом.

Відповідно до вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, рішення господарського суду Донецької області від 23.03.2005 року та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.2005 року у справі № 23/2 пд підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об’єктивно з’ясувати всі обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ЗАТ “Завод “Ремсчотмаш” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 23.03.2005 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.2005 року у справі № 23/2 пд скасувати, справу передати на новий розгляд господарському суду Донецької області.