ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.11.2005 Справа N 8/4-05
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “Журавлиське”, с. Журавлиха Ставищенського
району Київської області,
на рішення господарського суду Київської області від 25.04.2005
та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 17.06.2005
зі справи № 8/4-05
за позовом прокурора Ставищенського району в інтересах держави в
особі Ставищенського районного центру зайнятості (далі – Центр
зайнятості), смт Ставище Київської області,
до товариства з обмеженою відповідальністю “Журавлиське” (далі
–ТОВ “Журавлиське”)
про стягнення 73 359,19 грн.,
за участю представників:
позивача –Малиш Д.В.,
відповідача –не з’явився,
прокурора –не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є органи Фонду загальнообов’язкового державного
соціального страхування на випадок безробіття. Статтею 50 цього
Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік позовів, за якими
юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних
повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами
суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік є
вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Прокурор Ставищенського району в інтересах держави звернувся до
господарського суду Київської області в особі Центру зайнятості
з позовом про стягнення з ТОВ “Журавлиське” 73 359,19 грн.
заборгованості зі сплати страхових внесків до Фонду
загальнообов’язкового державного соціального страхування України
на випадок безробіття (далі –Фонд).
Рішенням названого суду від 25.04.2005 (суддя Попікова О.В.),
залишеним без змін постановою Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 17.06.2005 (колегія суддів
у складі: Рудченко С.Г. –головуючий, судді Яковлєв М.Л., Федоров
М.О.), позов задоволено. Прийняті судові рішення мотивовано
невиконанням ТОВ “Журавлиське” обов’язку зі сплати страхових
внесків та наявністю у відповідача заборгованості в сумі 73
359,19 грн.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ
“Журавлиське” просить оскаржувані рішення та постанову скасувати
внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального права та
постановити нове рішення про відмову в позові. Своє прохання
скаржник мотивує відсутністю у нього як платника фіксованого
сільськогосподарського податку обов’язку зі сплати окремо
страхових внесків до Фонду.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про
безпідставність її доводів та просив судові рішення зі справи
залишити без змін, а в задоволенні скарги відмовити.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
- ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
ТОВ “Журавлиське” подало клопотання про відкладення розгляду
даної справи через зайнятість його представника в розгляді інших
господарських справ, яке касаційною інстанцією відхилено в
зв’язку з ненаданням відповідачем доказів щодо неможливості
забезпечення участі в судовому засіданні іншого представника.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши представника
позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
необхідність часткового задоволення касаційної скарги з
урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- ТОВ “Журавлиське” зареєстроване як платник страхових внесків
до Фонду з 07.03.2000;
- Центром зайнятості проведено перевірку правильності
нарахування, своєчасності і повноти перерахування страхових
внесків з загальнообов’язкового державного соціального
страхування на випадок безробіття за період з 01.01.2001 по
31.12.2003, за результатами якої складено акт від 18.02.2004
№ 7, в якому відображено наявність у відповідача простроченої
заборгованості зі сплати внесків до Фонду в сумі 53 022,49 грн.
та нараховано пеню в сумі 6 023,81 грн.;
- ТОВ “Журавлиське” подано розрахункову відомість про
нарахування та перерахування страхових внесків до Фонду за ІІІ
квартал 2004 року відповідно до якої загальна сума
заборгованості зі сплати страхових внесків на кінець звітного
періоду становить 73 359,19 грн.
Причиною спору в даній справі є питання щодо звільнення
відповідача як платника фіксованого сільськогосподарського
податку від сплати страхових внесків до Фонду.
Закон України від 17.12.1998 № 320-XIV “Про фіксований
сільськогосподарський податок” ( 320-14 ) (320-14)
(далі –Закон № 320
( 320-14 ) (320-14)
) набрав чинності 01.01.1999.
Згідно з частиною другою статті 1 цього Закону ( 320-14 ) (320-14)
фіксований сільськогосподарський податок сплачувався, зокрема, в
рахунок збору на обов'язкове соціальне страхування.
Відповідно до пункту 4 статті 9 Закону № 320 ( 320-14 ) (320-14)
для
сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого
сільськогосподарського податку було зупинено дію Закону України
“Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
від 25.06.1991
№ 1251-XII (далі –Закон № 1251 ( 1251-12 ) (1251-12)
) у частині сплати сум
податків і зборів (обов'язкових платежів), що включені до складу
фіксованого сільськогосподарського податку, та дію Закону
України “Про збір на обов'язкове соціальне страхування” від
26.06.1997 № 402/97-ВР ( 402/97-ВР ) (402/97-ВР)
(далі –Закон № 402/97
( 402/97-ВР ) (402/97-ВР)
).
На час набрання чинності Законом № 320 пункт 16 частини першої
статті 14 Закону № 1251 (в редакції Закону України “Про внесення
змін до Закону України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
від 18.02.1997 № 77/97-ВР (далі –Закон № 77/97) визначав збір на
обов'язкове соціальне страхування як загальнодержавний
обов’язковий платіж, тоді як Закон № 402/97 ( 402/97-ВР ) (402/97-ВР)
, в
свою чергу, визначав порядок справляння та використання збору на
обов'язкове соціальне страхування (в тому числі збору на
обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття).
Разом з тим, відповідно до пункту 2 розділу II Закону № 77/97
“Порядок введення в дію Закону України “Про внесення змін до
Закону України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
дія цього
Закону поширювалася на відповідні правовідносини у сфері
соціального страхування щодо зборів на соціальне страхування
лише до прийняття законів України з питань соціального
страхування.
02.03.2000 прийнято Закон України “Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття”
( 1533-14 ) (1533-14)
№ 1533-III (далі –Закон № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
), який
набрав чинності з 01.01.2001. Цей Закон визначає правові,
фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового
державного соціального страхування на випадок безробіття.
Відповідно до статті 34 Закону № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
забезпечення
збору страхових внесків, контроль правильності їх нарахування та
своєчасності сплати віднесено до обов’язків Фонду.
Стаття 35 названого Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
передбачає обов’язок
роботодавця своєчасно та в повному обсязі сплачувати страхові
внески.
Пунктом 2 розділу VIII “Прикінцеві положення” Закону № 1533
( 1533-14 ) (1533-14)
встановлено, що до приведення законодавства України
у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові
акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України від 18.01.2001
№ 2240-III “Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та
витратами, зумовленими народженням та похованням” ( 2240-14 ) (2240-14)
правонаступником Фонду соціального страхування України визначено
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
З 01.01.2001 набрав чинності й Закон України від 11.01.2001
№ 2213-III “Про розмір внесків на деякі види
загальнообов'язкового державного соціального страхування”
( 2213-14 ) (2213-14)
, яким встановлено розміри внесків на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими
народженням та похованням, а також на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Згідно з пунктом 5 статті 6 цього Закону з 01.01.2001 втратив
чинність Закон № 402/97 ( 402/97-ВР ) (402/97-ВР)
.
Пункт 16 частини першої статті 14 Закону № 1251 ( 1251-12 ) (1251-12)
,
який передбачав збір на обов'язкове соціальне страхування,
виключено на підставі підпункту 2 пункту 9 Закону України від
16.01.2003 № 429-ІV “Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України щодо загальнообов'язкового державного соціального
страхування” ( 429-15 ) (429-15)
.
Таким чином, попередні судові інстанції дійшли правомірного
висновку про те, що з 01.01.2001 законодавцем встановлено новий
порядок сплати страхових внесків й, зокрема, внесків із
загальнообов'язкового державного соціального страхування на
випадок безробіття, які не входять до складу фіксованого
сільськогосподарського податку. Тому інший висновок скаржника з
цього приводу є помилковим.
Невірним є й твердження відповідача про поширення на спірні
правовідносини дії Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки страхові внески до
Фонду не є податком чи збором у розумінні законів України про
оподаткування і не можуть стягуватися в іншому порядку, ніж це
передбачено Законом № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
. Таку правову позицію
викладено в постанові Верховного Суду України від 13.09.2005 зі
справи № 3/199 ( v3_19700-05).
Водночас статтею 38 Закону № 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
передбачено, що в
разі несвоєчасної або неповної сплати страхових внесків
страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим органом
страхових внесків та пеню. Пеня обчислюється виходячи з 120
відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла
на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без
урахування штрафів) за весь її строк.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 38 Закону
№ 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
право накладати фінансові санкції та
адміністративні штрафи від імені Фонду надано керівнику
виконавчої дирекції Фонду, його заступникам, керівникам робочих
органів виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим,
областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.
Безпосередньо порядок проведення органами Фонду перевірок та
прийняття рішень за їх результатами визначено Інструкцією про
порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку
їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття (далі
(Інструкція), затвердженою наказом Міністерства праці та
соціальної політики України від 18.12.2000 № 339 та
зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2001 за
№ 30/5221 ( z0030-01 ) (z0030-01)
.
Відповідно до підпункту 7.1 цієї Інструкції ( z0030-01 ) (z0030-01)
контроль за правильним нарахуванням, своєчасним і повним
перерахуванням та надходженням страхових внесків здійснюється
центрами зайнятості шляхом проведення планових перевірок.
Позапланові перевірки здійснюються у разі реорганізації, зміни
місцезнаходження або ліквідації підприємства, установи,
організації.
Підпунктом 9.6 Інструкції ( z0030-01 ) (z0030-01)
встановлено, що право
накладати фінансові санкції та адміністративні штрафи від імені
Фонду мають директор Державного центру зайнятості, його
заступники, директор центру зайнятості Автономної Республіки
Крим, директори обласних, Київського та Севастопольського
міських центрів зайнятості та їх заступники.
Згідно з підпунктом 9.7 Інструкції ( z0030-01 ) (z0030-01)
(в редакції, що
діяла на час розгляду попередніми судовими інстанціями даного
спору) не сплачені в строк страхові внески, пеня і штрафи
стягуються в дохід Фонду із страхувальника в судовому порядку
відповідно до законодавства.
Отже, стягненню фінансових санкцій має передувати прийняття
уповноваженою особою рішення про їх застосування за результатами
проведеної перевірки.
Проте, ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не
встановлено загальний період виникнення заборгованості в сумі 73
359,19 грн. та не з’ясовано питання про те, чи здійснював Центр
зайнятості перевірку правильності нарахування, своєчасності і
повноти перерахування страхових внесків відповідачем у 2004
році.
Судовими інстанціями також не встановлено структурні складові
заборгованості в сумі 73 359,19 грн. (борг зі сплати внесків,
пеня), не з’ясовано і не перевірено їх розміру та наявності
рішення уповноваженої особи про застосування фінансових санкцій
(пені).
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд
до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити
обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін
належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог
закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 –111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
“Журавлиське” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Київської області від 25.04.2005
та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 17.06.2005 зі справи № 8/4-05 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Київської області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов