Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кривди Д.С.,

суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Заєць С.А.

від третьої особи Фарін О.П.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою

відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Біовіткорм”

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду

від 13.09.2005р.

у справі № 20-9/391 Господарського суду м. Севастополя

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Комбікорм”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче

підприємство “Біовіткорм”

третя особа Феодосійська міжрайонна державна податкова інспекція

третя особа Приватне підприємство “Рост-Крим”

про визнання договорів недійсними та повернення майна,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Комбікорм” звернулося до Господарського суду м. Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Біовіткорм” про визнання договорів недійсними та повернення майна

Рішенням Господарського суду м. Севастополя від 03-04.03.2005р. (суддя С.А.Рибіна), яке залишене без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.09.2005р. (судді: Н.П. Горошко, В.М.Плут, В.В.Сотула), позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Комбікорм” задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10.07.2003р. № 33 укладений між ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Біовіткорм” та ТОВ “Комбікорм”: зобов’язано ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Біовіткорм” повернути ТОВ “Комбікорм” майно, яке розташоване в с. Червонофлотське, Радянського району, Автономної Республіки Крим, загальною вартістю 81300,00 грн.; стягнуто з Товариство з обмеженою відповідальністю “Комбікорм” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Біовіткорм” вартість майна в розмірі 81300грн.

Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Біовіткорм” подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу тим, що господарським судом першої та апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Біовіткорм” підлягає задоволенню.

Господарським судом встановлено:

-10.07.2003р. позивач та відповідач уклали договір купівлі-продажу № 33, за яким позивач зобов’язався передати у власність відповідача майно, техніку, обладнання та інше, що розташовано в селі Червонофлотське Радянського району Автономної республіки Крим на земельній ділянці загальною площею 2,989га, яка належить продавцю на праві постійного користування. Вартість об’єкту купівлі-продажу становить 81300грн.

-14.07.2003р. позивач та відповідач уклали угоду до договору купівлі-продажу № 33 про акцепт векселя. Відповідно до даної угоди відповідач прийняв на себе зобов’язання по сплаті боргу у сумі 81300грн., який виник перед позивачем на підставі договору купівлі-продажу № 33 від 10.07.2003р., акцептувати та сплатити в межах тієї ж суми перевідні векселі номінальною вартістю80560грн. та 740грн. трасовані на нього позивачем.

-01.07.2003р. між третьою особою –приватним підприємством “Рост-Крим” та позивачем укладено договір цессії, відповідно до якого приватне підприємство “Рост-Крим” уступає позивачу право вимоги за зобов’язаннями ТОВ “Агрофірма “Фортуна –Крим”.

-15-18.07.2003р. відповідач сплатив приватному підприємству “Рост-Крим” емітовані позивачем векселі та виконав зобов’язання за оспорюваним позивачем договором купівлі-продажу.

-на час укладення між позивачем та відповідачем оспорюваного позивачем договору від 10.07.2003р. у зв’язку з наявністю у позивача не сплаченого податкового зобов’язання з 29.01.2002р. всі активи позивача знаходились у податковій заставі.

-27.06.2003р. керівнику позивача –Гарназі В.А. було вручено попередження, в якому зазначено, що з 26.03.2003р. всі операції з продажу та купівлі майна позивачем повинні письмово узгоджуватись з органами державної податкової служби.

-позивач уклав оспорюваний договір без узгодження з податковим органом.

Згідно ст. 224 ЦК Української РСР, (1540-06) чинної на час виникнення спірних правовідносин, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Для того, щоб угода мала належну юридичну силу, вона повинна задовольняти ряд умов, а саме: умови про форму, умови про сторони, умови про зміст, умови про відповідність внутрішньої волі і волевиявлення сторін. Угода укладена з порушенням зазначених умов, законодавством визнається недійсною. Всі недійсні угоди, незалежно від особливостей їхнього конкретного виду, об’єднує одна спільна риса: суперечність правовим нормам. Отже, вирішуючи спір щодо недійсності угоди, господарський суд був зобов’язаний на підставі відповідних доказів у встановленому законом порядку встановити обставини, за наявністю яких чинне законодавство передбачає угоду недійсною. Проте, господарський суд попередніх інстанцій не досліджував докази та не встановлював обставини за наявністю яких чинне законодавство передбачає угоду недійсною.

Як вже було зазначено, господарським судом встановлено, що на момент укладення оспорюваного позивачем договору, позивач мав несплачене податкове зобов’язання у зв’язку з чим його активи знаходились у податковій заставі. Проте, господарським судом не було встановлено розмір податкового боргу, який мав позивач на час укладення оспорюваного договору.

Згідно ст. 1 Закону України “Про заставу” (2654-12) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Оскільки застава має універсальний характер вона застосовується також і для забезпечення податкових зобов’язань. Пунктом 8.1 ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) встановлено, що з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення. Правила щодо узгодження операцій із заставленими активами встановлені п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) відповідно до п.п. 8.6.1 якої платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні; б) використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів; в) ліквідації об'єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів державного управління. Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, не потребують узгодження з податковим органом, операції з купівлі чи продажу майна, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків, інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької. Проте, господарським судом не було встановлено характеру здійсненої позивачем операції, що свідчить про неповноту, встановлених господарським судом обставин, необхідних для вирішення даного спору.

Згідно п.п. 8.6.4 п. 8.6 ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) у разі здійснення операцій, зазначених у підпунктах 8.6.1 - 8.6.3 цього пункту, без отримання попередньої згоди податкового органу, посадова особа такого платника податків чи фізична особа, яка прийняла зазначене рішення, несуть відповідальність, встановлену законодавством України за ухилення від оподаткування.

Господарським судом в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Феодосійську міжрайонну державну податкову інспекцію, проте, господарським судом не було встановлено обставин щодо того чи було притягнуто посадову особу позивача до відповідальності за ухилення від оподаткування.

Згідно п.п. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) у разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами. Отже, за порушення податкового законодавства контролюючим органом на платника податків накладаються штрафні санкції у розмірі суми відчуження, визначеної за звичайними цінами. Проте, господарським судом не було встановлено обставин щодо того чи було застосовано до позивача штраф у розмірі, що передбачена даною правовою нормою.

Наведене свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Біовіткорм” задовольнити.

Рішення Господарського суду м. Севастополя від 03-04.03.2005р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.09.2005р. у справі № 20-9/391 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду м. Севастополя.