ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.11.2005 Справа N 6/176
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Палій В.М.,
судді Васищак І.М.
судді Невдашенко Л.П.
розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства
“Укрнафтогазкомплект”
НАК “Нафтогаз України”
на рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2004р. та
постанову
Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2005 р.
у справі № 6/176
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Монарх”
до Дочірнього підприємства “Укрнафтогазкомплект” НАК “Нафтогаз
України”
3-тя особа Товариство з обмеженою відповідальністю “Енергія
Плюс”
про стягнення 137 749,33 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Бордун С.П. –директор,
від відповідача: Карлов Р.О. (довіреність № 832-13 від
25.03.2005р.),
від 3-тьої особи: не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Монарх” звернулося до
господарського суду міста Києва з позовом до ДП
“Укрнафтогазкомплект” НАК “Нафтогаз України” і просило суд
стягнути з останнього 137 749,33 грн. за договором № 02/14 від
25.01.2001., а саме: 120 600,01 грн. боргу, 21 94,92 грн. пені,
14 954,04 грн. інфляційних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на
себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати
за продукцію виробничо-технічного призначення.
Заперечуючи заявлений позов, відповідач посилається на те, що
ним 10.11.2003р. був проведений повний розрахунок за договором
№ 02/14 від 25.01.2001р., шляхом перерахування суми основного
боргу, що становить 120600,01 грн., на рахунок нового кредитора
–ТОВ “Енергія Плюс”, оскільки 27.10.2003р. між позивачем та ТОВ
“Енергія Плюс” був укладений договір про уступку права вимоги на
підставі ст. 197 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за умовами якого позивач
передав, а ТОВ “Енергія Плюс” прийняло на себе право вимоги за
договором № 02/14 від 25.01.2001р.
За твердженням відповідача, йому стало відомо про наведені
обставини з листа ТОВ “Монарх” № 07/03 від 03.11.2003р.
(а.с.51). Доповідач: Палій В.М.
Позивач заперечує факт підписання листа № 07/03 від 03.11.2003р.
директором ТОВ “Монарх” Бордуном С.П.
Ухвалою суду першої інстанції від 29.03.2004р. до участі у
справі було залучено в порядку ст. 27 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
як
третю особу на стороні відповідача, що не заявляє самостійних
вимог на предмет спору, ТОВ “Енергія Плюс”.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.10.2004р. (суддя
Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 01.03.2005р. (головуючий,
суддя Кондес Л.О, судді Куровський С.В, Пантелієнко В.О.), позов
задоволено повністю: присуджено до стягнення з відповідача 135
554,41 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, 2194,92 грн.
пені та судові витрати.
Вирішуючи переданий на розгляд суду спір, суди двох інстанцій
встановили, що між сторонами даного спору був укладений договір
№ 02/14 від 25.01.2001р., який за своєю природою є договором
поставки.
Відповідно до цього договору позивач поставив, а відповідач
прийняв продукцію на суму 402000,02 грн. згідно специфікацій,
які є невід’ємною частиною договору.
Порядок здійснення розрахунків визначений пунктами 4.1., 4.2.
договору, відповідно до яких, розрахунок проводиться шляхом
попередньої оплати на рахунок постачальника (позивача) у розмірі
70% вартості виготовленої та поставленої продукції на підставі
виставленого постачальником рахунку. Остаточний розрахунок за
поставлену партію продукції мав проводитися частинами згідно
виставленого постачальником рахунку-фактури протягом 20-денного
терміну після оформлення сторонами акту прийому-передачі
продукції.
Судом встановлено, що відповідачем була здійснена попередня
оплата у сумі 281 400,01 грн. у відповідності до специфікацій,
які є додатками до договору. Остаточний розрахунок за поставлену
позивачем партію продукції відповідачем не був проведений, у
зв’язку з чим сума боргу відповідача становить 120 600,01 грн.
За встановлених обставин, керуючись п. 4 Прикінцевих та
перехідних положень, ст.ст. 526, 530, 625 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, Законом України “Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
,
п. 7.4. договору, суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що
позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають
задоволенню.
Щодо посилання відповідача на факт проведення ним повного
розрахунку за договором № 02/14 шляхом перерахування боргу
новому кредитору –ТОВ “Енергію Плюс”, суди двох інстанцій
зазначили, що висновком № 4914 судово-почеркознавчої експертизи
від 03.09.2004р. встановлено, що підпис від імені директора ТОВ
“Монарх” Бордуна С.П. (позивача) у листі № 07/03 від
03.11.2003р. Генеральному директору ДП “Укрнафтогазкомплект”
(відповідачу) виконаний не Бордуном С.П. , а іншою особою.
Оригінал спірного договору про уступку права вимоги від
27.10.2003р. жодна із сторін не надала, належних доказів щодо
укладення зазначеного спірного договору між позивачем та ТОВ
“Енергію Плюс” відповідач не надав, що за висновком судів, в
сукупності, спростовує доводи відповідача про належне виконання
ним зобов’язань за договором № 02/14.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з
порушенням норм матеріального та процесуального права, та
ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Зокрема, скаржник стверджує про неврахування судами тієї
обставини, що юридичним фактом, який породжує, змінює або
припиняє права та обов’язки при заміні кредитора може бути лише
угода про уступку права вимоги, а не повідомлення про її
укладення. Повідомлення, тобто лист № 07/03 від 03.11.2003р., є
лише доказом того, що позивач повідомив відповідача про
укладення уступки права вимоги та зазначив реквізити нового
кредитора. Спірний договір про уступку права вимоги у
встановленому законом порядку не визнаний судом недійсним, а
тому, за твердженням скаржника з укладанням цього договору
зобов’язання відповідача сплатити вартість продукції позивачу
припинилось і виникло зобов’язання перед новим кредитором –ТОВ
“Енергія Плюс”, яке і було виконано у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
В силу ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторони та інші особи, які
беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення
поданими суду доказами. При цьому, господарський суд повинен
створювати сторонам необхідні умови для встановлення фактичних
обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно ст. 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове рішення
ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин
справи. При цьому, згідно ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд у
разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, зобов’язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору.
Отже, прийняті судові акти повинні бути законними і
обґрунтованими.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про
встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин (роз’яснення Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
)
Утім, ухвалені у даній справі судові акти, не можна визнати
такими, що в повній мірі відображають обставини, що мають
суттєве значення для вирішення спору по суті заявлених вимог.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми
предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права
та обов’язки сторін у справі та складається з фактів - підстав
позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення
проти позову.
Згідно ст. 42 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя у господарських
судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового
процесу перед законом і судом.
Проте, в порушення названого принципу, судами двох інстанцій не
були ретельно перевірені доводи відповідача, на які він
посилається, заперечуючи даний позов.
Так, без належного дослідження залишилися твердження відповідача
про існування договору про уступку права вимоги від 27.10.2003р,
укладеного між позивачем та ТОВ “Енергія Плюс”. Судами також не
перевірені доводи відповідача про сплату ним боргу новому
кредитору і не спростовані його твердження про перерахування ТОВ
“Енергія Плюс” коштів у розмірі 120600,01 грн., не витребувано
належних доказів, які б свідчили про списання цих коштів
банківською установою з рахунку відповідача, тобто про дійсне
проведення банком цієї операції (а.с.49).
Враховуючи доводи відповідача про виконання ним належним чином
зобов’язання щодо оплати отриманого товару, а саме сплату боргу,
що є предметом спору, новому кредитору – ТОВ “Енергія Плюс” на
підставі спірного договору про уступку права вимоги; заперечення
позивача щодо існування вказаного договору і його твердження про
фальсифікацію цього договору, та з огляду на висновок судової
експертизи про те, що підпис на листі № 07/03 від 03.11.2003р.
виконаний не директором ТОВ “Монарх”, а іншою особою, суд першої
інстанції мав скористатися своїми процесуальними правами і
надіслати матеріали справи до слідчих органів з метою
встановлення обставин, які виникли навколо укладання договору
про уступку права вимоги, та встановлення осіб, які підписали
вказаний договір, а також інших обставин, які дали б можливість
встановити чи дійсно існували між позивачем та ТОВ “Енергія
Плюс” договірні стосунки, пов’язані з уступкою права вимоги
боргу за договором № 02/14 від 25.01.2001р. Не звернув на це
увагу і суд апеляційної інстанції, що призвело до неповноти
встановлення дійсних прав та обов’язків сторін.
Без з’ясування зазначених вище обставин висновок судів про
неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати
отриманого за договором № 02/14 від 25.01.2001р. товару, не
можна визнати обґрунтованим та законним.
Крім того, суд апеляційної інстанції, в порушення ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не перевірив належним чином доводів
відповідача щодо порушення проти нього провадження у справі про
банкрутство, і не витребував у відповідача доказів, у
підтвердження цього факту. Однак, дослідження цього питання має
істотне значення для вирішення даного спору, враховуючи приписи
Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
.
З огляду на викладене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне
встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість
надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, у
зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для
достовірного з’ясування обставин, які мають істотне значення для
правильного вирішення спору та їх подальшого врахування в
сукупності з встановленими фактичними обставинами справи.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства
“Укрнафтогазкомплект” НАК “Нафтогаз України” задовольнити
частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2004р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
01.03.2005р. у справі № 6/176 скасувати.
3. Справу направити до господарського суду міста Києва на новий
розгляд.
Головуючий, суддя В.М.Палій
Суддя І.М.Васищак
Суддя Л.П. Невдашенко