1/634-20/270 Про зобов’язання звільнити приміщення - Текст документа

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.06.2005 року у справі № 1/634-20/270 (суддя Манюк П. Т.) задоволено первісний позов Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка до приватного підприємця Лагодич Марії Миколаївни: зобов'язано звільнити приміщення за адресою. м. Дрогобич, вул. Нечуй-Левицького, 2, площею 30,5 кв.м. та стягнуто судові витрати. В зустрічному позові приватного підприємця Лагодич Марії Миколаївни до Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка про спонукання до продовження дії договору оренди нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м Дрогобич, вул. Н.Левицького, 3, від 01.02.2003 року відмовлено.

Приймаючи таке рішення, місцевий суд мотивував його тим, що договір оренди від 01.02.2002 року, який був правовою підставою для користування ПП Лагодич М.М. спірним майном, припинив свою дію у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, і відповідно до ст. 265 ЦК УРСР (1540-06) , ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна“ (2269-12) відповідач зобов'язаний повернути позивачу об'єкт оренди. Щодо доводів у зустрічному позові про те, що належність виконання орендарем умов договору оренди та фактичне користування орендованим майном після закінчення строку, на який його було укладено, свідчить про пролонгацію договору оренди, то вони не відповідають нормам чинного законодавства та не можуть бути підставою для відмови в задоволенні первісних позовних вимог та не задоволення зустрічного позову. Скерування позивачем відповідачу повідомлення про припинення договору та небажання продовжувати його на наступний термін завчасно (за три місяці до закінчення договору оренди) не суперечить вимогам ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) та ст. 317 ЦК України (435-15) щодо правомочностей власника.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2005р. вищевказане рішення суду залишено без змін.

Приватний підприємець Лагодич М.М. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, посилаючись на неповне з’ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановив та зазначив Львівський апеляційний господарський суд, 01.02.2003 року між Дрогобицьким державним педагогічним університетом імені Івана Франка та Приватним підприємцем Лагодич Марією Миколаївною було укладено договір оренди не житлових приміщень, будинків та споруд (надалі - Договір), а саме згідно п.п. 1.1, 2.1 цього Договору, не житлове приміщення за адресою: м. Дрогобич, вул. Нечуй-Левицького, 2, на першому поверсі в кількості 1 кімнати загальною площею 30,5 кв.м. , з терміном дії Договору до 01.02.2004 року

Згідно з п. 2.2 Договору в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. При умові належного виконання своїх обов'язків за цим договором орендар має право за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін (п. 2.3). У разі розірвання цього договору, закінчення строку дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, останній зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди в належному стані з урахуванням вимог 4.3.8, 4.3.14, 7.2 Договору.

Обов'язок орендаря повернути орендоване майно в разі припинення договору оренди передбачено ст. 265 ЦК УРСР (1540-06) , який діяв на момент укладення Договору, ст. 785 ЦК України (435-15) , чинного на момент закінчення терміну Договору, ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) .

Як встановлено судами обох інстанцій, Позивачем було направлено Відповідачу повідомлення № 1292 від 30.10.2003 року (а.с. 12-13) про закінчення терміну дії договору 01.02.2004 року та про відмову в продовженні договору на наступний термін. Такі дії Позивача за первісним позовом, як орендодавця, за своєю правовою природою згідно з ст. 41 ЦК УРСР (1540-06) є односторонньою угодою, спрямованою на припинення договору оренди по закінченню терміну його дії. Статтею 4 ЦК УРСР (1540-06) встановлено свободу осіб при здійсненні цивільних прав та обов'язків, причому цивільні права та обов'язки можуть виникати як з угод, передбачених законом, так і з угод, які хоч і не передбачені законом, але які йому не суперечать. А тому, враховуючи вищенаведене, суди дійшли підставного висновку, що такі дії Позивача за первісним позовом не суперечать п. 22 Договору, змісту ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) , оскільки зазначеною нормою Закону не встановлено прямої заборони можливості орендодавця повідомити орендаря про припинення договору до закінчення терміну його дії, а тому слід вважати, що Університетом дотримано вимог зазначеного Закону (2269-12) та Договору.

Заперечення скаржника про те, що, поштову квитанцію № 435 від 05.11.2003 року та реєстр на відправлення поштової кореспонденції не можна вважати належним доказом повідомлення ПП Лагодич М.М. про припинення дії договору оренди з 01.02.2004 року та про відмову в його продовженні, оскільки з їх змісту неможливо дійти висновку про відправлення саме цього повідомлення та про відправлення саме відповідачу, апеляційний господарський суд визнав безпідставними.

Так, згідно ч. 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності до ч. 4 ст. 129 Конституції України (254к/96-ВР) , ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, враховуючи встановлений Конституцією України та ГПК України (1798-12) принцип змагальності в господарському процесі, на позивача покладено обов'язок довести факт відправлення повідомлення № 1290 від 30.10.2003 року, в підтвердження чого ним подано поштову квитанцію № 435 від 05.11.2003 року та реєстр на відправлення поштової кореспонденції. В той же час відповідач в заперечення доводів позивача про відправлення вищенаведеного повідомлення та поданих в підтвердження цього доказів повинен довести, що ним не отримувалось саме це повідомлення або отримувалось від позивача зовсім інше поштове відправлення. Щодо доводів скаржника про те, що поштова квитанцію № 435 від 05.11.2003 року та реєстр на відправлення поштової кореспонденції не є доказом відправлення повідомлення № 1290 від 30.10.2003 року саме відповідачу - ПП Лагодич М.М., то апеляційний суд, оцінивши в сукупності згідно ст. 43 ГПК України (1798-12) нижченаведені докази та обставини, які ними підтверджуються, норми чинного законодавства, зокрема: що в зазначеному реєстрі збігається прізвище адресата з прізвищем відповідача у первісному позові; що поштове відправлення здійснено на адресу, вказану в договорі оренди нежитлових приміщень, будинків та споруд від 01.02.2003 року; положення п.п. 38, 56, 58, 106, 107, 114,129, 131, 132 “Правил надання послуг поштового зв'язку”, затверджених постановою КМ України від 17.08.2002 року № 1155 (1155-2002-п) щодо порядку відправлення та вручення поштових відправлень, зокрема щодо можливості вручення поштового відправлення членам сім'ї адресата, що проживають за одною адресою, повернення поштового відправлення відправнику за неможливістю вручення, зокрема недоведення відповідачем, що дане відправлення було повернуто поштовим відділенням позивачу в зв’язку з неврученням адресату, дійшов висновку про належність як доказу в розумінні ст. 34 ГПК України (1798-12) у даній справі повідомлення ПП Лагодич М.М. про припинення договору оренди з 01.02.2004 року - поштової квитанції № 435 від 05.11.2003 року та реєстру на відправлення поштової кореспонденції.

Відповідачем у відповідності до ст. 4-3, 33 ГПК України (1798-12) не подано суду жодних доказів в підтвердження своїх доводів та в спростування вищенаведеного.

На час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, Відповідачем - ПП Лагодич М.М. не представлено судам доказів добровільного звільнення орендованого приміщення за адресою: м. Дрогобич, вул. Нечуй-Левицького, 2, площею 30,5 кв.м.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов підставного висновку про обґрунтованість вимог первісного позову та необхідність його задоволення.

Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про безпідставність зустрічного позову Приватного підприємця Лагодич Марії Миколаївни до Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка про спонукання до продовження дії договору оренди нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Дрогобич, вул. Нечуй-Левицького, 3, від 01.02.2003 року, та відмову в його задоволенні.

Зокрема, згідно з п. 2.3 Договору, ст. 777 ЦК України (435-15) , ч. 3 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) ПП Лагодич М.М., як орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків за Договором оренди має переважне право перед іншими особами та за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий строк.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема наказу Міністерства освіти та науки України від 15.09.2003 року № 623; (v0623290-03) повідомлення № 1290 від 30.10.2003 року, мотивами не продовження дії договору оренди від 01.02.2003 року є наміри Університету використати передане в оренду за згаданим Договором майно для власних цілей, встановлених в його статуті (п. 1.4 Статуту), а саме: для поліпшення житлових умов, активізації виховної та позаурочної роботи в студентських гуртожитках на виконання вищезазначеного наказу Міносвіти України, (v0623290-03) враховуючи, що згідно статуту Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка є підпорядкований Міністерству освіти і науки України, заснований на державній формі власності, а майно, що знаходиться на його балансі, передане йому для забезпечення діяльності, передбаченої даним статутом, та закріплене за ним на правах оперативного управління (а.с. 110, 112-117).

Позивачем по зустрічному позові у відповідності до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України (1798-12) не подано доказів в підтвердження того, що відповідач має наміри передати спірне орендоване майно в оренду іншій особі, продати його чи вчинити будь-які інші цивільно-правові дії, спрямовані на обмеження переважного права ПП Лагодич М.М. на продовження договору оренди на новий термін. Відповідно до ст.ст. 167, 316-319, 326, 346 ЦК України (435-15) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Враховуючи вищенаведене, суди дійшли підставного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Також апеляційний суд вважає, що місцевим судом підставно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача по первісному позові (а.с. 26, 28) про залучення до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, та заяви приватного підприємця Клисяк Н.І. (а.с. 103) про вступ у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, в зв'язку з відсутністю передбачених ст. 27 ГПК України (1798-12) підстав для залучення та допущення до участі в справі в якості зазначених учасників судового процесу вищенаведених осіб.

Також місцевий суд законно та обґрунтовано відхилив клопотання ПП Лагодич М.М. (а.с. 118) про відкладення розгляду справи в судовому засіданні 06.06.2005 року, оскільки відповідно до ст.ст. 43, 75 ГПК України (1798-12) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, і дійшовши висновку про достатність матеріалів та можливість всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, може розглянути спір за наявними матеріалами та відсутності представника сторони. Крім цього, слід зазначити, що розгляд даної справи з підстав, незалежних від дій місцевого суду, зокрема внаслідок процесуальних дій скаржника, здійснювався протягом тривалого періоду, а тому він мав можливість представити суду необхідні докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень, відзив на позовну заяву.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, викладених в оскаржуваній постанові.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови, яка відповідає матеріалам справи та чинному законодавству.