Вищий господарський суд України у складі:

суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ (далі – відділення Фонду) на рішення господарського суду Київської області від 26.07.2005

зі справи № 222/5-05

за позовом відділення Фонду

до комунального підприємства теплових мереж “Тетіївтепломережа”, м. Тетіїв Київської області (далі –КПТМ “Тетіївтепломережа”)

про стягнення 13 529 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

відділення Фонду –Кубишкіної Н.Г.,

КПТМ “Тетіївтепломережа” –Зінька А.Н.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

В С Т А Н О В И В:

Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з відповідача 13529 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Статтею 50 цього Кодексу (2747-15) встановлено перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних позовів до суб’єктів господарювання.

Рішенням господарського суду Київської області від 22.07.2005 (суддя Фаловська І.М.) у задоволенні позову відмовлено. Назване рішення з посиланням на приписи частини восьмої статті 21 Закону України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) мотивовано тим, що з урахуванням встановлених для підприємств електроенергетики пільг у визначенні нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відсутні правові підстави для накладення на відповідача стягнення в порядку статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (875-12) (далі – Закон (875-12) ).

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відділення Фонду просить скасувати рішення місцевого господарського суду з даного спору та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає про обов’язок підприємства сплатити штрафні санкції у випадку невиконання нормативу, встановленого статтею 19 Закону (875-12) .

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків господарського суду та просить залишити оскаржуване рішення без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі

–ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:

- згідно із звітом КПТМ “Тетіївтепломережа” за формою державної статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2004 рік середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача у звітному періоді становила 48 осіб; чотиривідсотковий норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складав 2 особи, у той час коли у звітному році у КПТМ “Тетіївтепломережа” інваліди не працювали;

- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування 2 інвалідів у звітному 2004 році становить 13529 грн., яку самостійно КПТМ “Тетіївтепломережа” не сплачено;

- відповідно до пункту 2.1 Статуту КПТМ “Тетіївтепломережа” останнє належить до суб’єктів електроенергетики;

- чисельність працівників, зайнятих у непромисловому виробництві, у 2004 році на підприємстві відповідача становила 10 осіб.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20 Закону (875-12) штрафних санкцій.

Господарським судом з достатньою повнотою встановлено фактичні дані, що входять до предмету доказування зі справи, та цим обставинам дано правильну юридичну оцінку.

Статтею 19 Закону (875-12) (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Однак відповідно до частини восьмої статті 21 Закону України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) створення робочих місць для працевлаштування інвалідів провадиться підприємствами електроенергетики в розмірі чотирьох відсотків від чисельності працівників, зайнятих у непромисловому виробництві.

Таким чином, наведеною нормою галузевого закону передбачено обмеження бази розрахунку середньооблікової чисельності працівників для визначення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю.

Отже, з огляду на встановлені господарським судом особливості господарської діяльності КПТМ “Тетіївтепломережа”, а саме –належність до підприємств електроенергетики, названий норматив повинен визначатися виходячи з чисельності працівників, зайнятих саме у непромисловому виробництві.

Відтак касаційна інстанція вважає коректним обчислений судом першої інстанції норматив працевлаштування інвалідів для КПТМ “Тетіївтепломережа” у кількості 0 осіб.

Відповідно ж до частини першої статті 20 Закону (875-12) підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, (875-12) щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

За таких обставин слід погодитись з висновком господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій за невиконання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Отже, передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення господарського суду Київської області не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-9-111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Київської області від 26.07.2005 зі справи № 222/5-05 залишити без змін, а касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – без задоволення.