ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 144/3-05
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Київ (далі – відділення Фонду)
на рішення господарського суду Київської області від 19.07.2005
зі справи № 144/3-05
за позовом відділення Фонду
до відкритого акціонерного товариства “Сквирський комбінат
хлібопродуктів”, м. Сквира Київської області (далі –ВАТ
“Сквирський комбінат хлібопродуктів”)
про стягнення 5 330 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
відділення Фонду –Котової Н.І.,
ВАТ “Сквирський комбінат хлібопродуктів” – Кисляна О.А.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 5330 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій
за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Київської області від 19.07.2005
(суддя Поляк О.І.) у задоволенні позову відмовлено. Назване
рішення з посиланням на приписи статей 18-20 Закону України “Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 )
(далі –Закон ( 875-12 )), пунктів 5, 10, 14 Положення про робоче
місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (далі – Положення ( 314-95-п )),
мотивовано тим, що протягом звітного періоду відповідачем було
вжито усіх передбачених чинним законодавством заходів для
дотримання названого нормативу, в зв’язку з чим ВАТ “Сквирський
комбінат хлібопродуктів” не може бути суб’єктом відповідальності
за невиконання органами соціального захисту населення обов’язку
з пошуку та працевлаштування інвалідів на створені відповідачем
робочі місця.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати зазначене рішення з даного
спору, а справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції. Скаргу мотивовано обов’язком відповідача сплатити
штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів. Крім того, як зазначає
скаржник, системний аналіз чинного законодавства України у сфері
соціального захисту інвалідів дає підстави для висновку про те,
що відповідні органи лише сприяють у працевлаштування інвалідів,
у той час коли безпосереднє працевлаштування осіб з обмеженою
працездатністю здійснюють саме підприємства шляхом укладення
трудового договору.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом
фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого ВАТ “Сквирський комбінат
хлібопродуктів” звіту “Про зайнятість і працевлаштування
інвалідів” за формою державної статистичної звітності № 10-ПІ
поштова-річна за 2003 рік середньооблікова чисельність штатних
працівників на підприємстві відповідача становила у звітному
періоді 427 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування
інвалідів –17 осіб, у той час коли фактично у звітному році
відповідачем було працевлаштовано лише 16 інвалідів;
- з урахуванням розміру середньорічної заробітної плати штатного
працівника на підприємстві відповідача у звітному періоді (6330
грн.) розрахунок суми штрафних санкцій за нестворене робоче
місце для працевлаштування інваліда у звітному 2003 році
становить 6330 грн., яку самостійно ВАТ “Сквирський комбінат
хлібопродуктів” не сплачено;
- ВАТ “Сквирський комбінат хлібопродуктів” повідомляло
Сквирський районний центр зайнятості про наявність вільних
робочих місць, на яких могла використовуватись праця інвалідів у
звітному періоді, шляхом направлення щомісячних звітів за формою
№ 3-ПН;
- у звітному році інваліди на підприємство відповідача державною
службою зайнятості не направлялись.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) штрафних санкцій.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, згідно з пунктом 10 Положення ( 314-95-п )
працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до пункту 5 Положення ( 314-95-п ) підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. У
пункті 14 Положення ( 314-95-п ) визначено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03,
( n0060700-04 ) від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від
29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 ) Верховним
Судом України викладено правову позицію, згідно з якою суди
мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи
працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування
інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи
направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї
вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було
відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади. Отже
працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами
соціального захисту населення лише за наявності отриманої від
підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватись праця осіб з обмеженою
працездатністю.
Проте судом першої інстанції порушено визначені статтею 43 ГПК
України ( 1798-12 ) правила оцінки доказів у встановлені
фактичних даних про те, що ВАТ “Сквирський комбінат
хлібопродуктів” протягом 2003 року здійснювалося інформування
органів працевлаштування про наявність у нього вільних робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Так, відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення
державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про
наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету
статистики України від 06.07.1998 № 244, ( z0464-98 ) звіт за
формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм
власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа
щомісячно, причому у графі 4 проставляється наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до
статті 5 Закону України “Про внесення змін до Закону України
“Про зайнятість населення”, ( 665/97-ВР ) для працевлаштування
громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на
рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для
пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів.
Отже, оскільки саме звіти за формою державної статистичної
звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про вільні робочі
місця для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду,
лише за результатами дослідження таких звітів за весь
перевірений період можна дійти обґрунтованого висновку про
надання підприємством уповноваженим органам інформації про
потребу у працівниках з обмеженою працездатністю.
Наявні у матеріалах справи звіти відповідача за формою № 3-ПН за
вересень та листопад 2003 року (а.с. 20-23) відповідні дані у
графі 4 не містять. Звіти за інші місяці звітного періоду, які
могли б свідчити про повідомлення ВАТ “Сквирський комбінат
хлібопродуктів” Сквирський районний центр зайнятості про
наявність вільного робочого місця для працевлаштування інваліда
протягом 2003 року, у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, висновок місцевого господарського суду про вжиття
відповідачем необхідних заходів для виконання нормативу
працевлаштування інвалідів не підтверджується наявними у
матеріалах справи доказами, а тому не може вважатися
правильним.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить в
повному обсязі з’ясувати зазначені в цій постанові обставини,
дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Київської області від 19.07.2005
зі справи № 144/3-05 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Київської області.