ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.11.2005 Справа N 2-16/1090.1-2005
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравчука Г.А.,
суддів: Рогач Л.І., Мачульського Г.М.,
розглянувши у Підприємства “Т.С.П. ”
відкритому
судовому
засіданні
касаційну скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 04.04.2005 р.
у справі № 2-16/1090.1-2005
господарського Автономної Республіки Крим
суду
за позовом Підприємства “Т.С.П. ”
до 1) Кримської регіональної митниці,
2) Управління Державного казначейства України в
Автономній Республіці Крим
за участю Прокурора м. Севастополя
Про стягнення 945 750,00 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: — не з'явились;
відповідача 1: Чечель Д.В., дов. № 17-07/5558 від 04.07.2005 р.;
відповідача 2: — не з'явились;
прокуратури: — не з'явились;
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2005 р. позивач –Підприємство “Т.С.П. ” (далі
–Підприємство) звернувся до господарського суду Автономної
Республіки Крим з позовом до Кримської регіональної митниці
(далів –Митниця) про стягнення збитків у розмірі 945 750 грн.
Позовні вимоги Підприємство обґрунтовувало тим, що у зв'язку з
відмовою Митниці оформити вантаж –6 одиниць зернозбиральних
комбайнів, які надійшли на митну територію України та видачею
талонів відмови б/н від 10.07.2003 р. на кожну з митних
декларацій –ВМД № 60002/3/002080 і № 60002/3/002081 від
10.07.2003 р. воно не змогло виконати взяті на себе зобов'язання
перед ПСП “Чернишевскоє” згідно договору № 1 від 26.05.2003 р.
на збирання сільськогосподарських культур на суму 945 750 грн.
та отримати прибуток. Вказані талони відмови були оскаржені ним
в господарському суді Автономної Республіки Крим, який рішенням
від 12.08.2003 р. визнав їх недійсними. Зазначене рішення
господарського суду було залишено без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від
28.10.2003 р.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від
08.12.2003 р. до участі у справі залучено прокуратуру Автономної
Республіки Крим.
Клопотанням від 19.12.2003 р. № 33 позивач збільшив свої вимоги
на 245 168,00 грн. та просив суд стягнути з відповідача суму
збитків в розмірі 1 1909 918,00 грн.
Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від
20–26.01.2004 р. відмовив Підприємству у задоволенні позовних
вимог, мотивуючи рішення тим, що Підприємство відповідно до
ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надало суду доказів наявності безпосереднього причинного
зв'язку між діями посадових осіб Митниці і негативними
наслідками, що наступили. Крім того, як зазначив господарський
суд в рішенні, площі збору урожаю згідно договору № 1 від
26.05.2003 р. не відповідають реальним площам засіяного урожаю,
про що свідчить довідка начальника управління сільського
господарства Раздольненської райдержадміністрації № 05/4 від
08.01.2004 р., що також спростовує доводи позивача про розмір не
отриманого прибутку.
Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від
02.03.2004 р. скасував зазначене вище рішення господарського
суду Автономної Республіки Крим та прийняв нове рішення, яким
задовольнив позов Підприємства та стягнув з Митниці на його
користь 1 1909 918,00 грн. За висновками апеляційного суду суд
першої інстанції прийняв своє рішення без врахування фактичних
обставин справи, в зв'язку з чим вимоги позивача визнав
обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
За касаційним поданням першого заступника прокурора Автономної
Республіки Крим Вищий господарський суд України постановою від
20.10.2004 р. скасував рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 20–26.01.2004 р. та постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
02.03.2004 р. і передав справу на новий розгляд до
господарського суду Автономної Республіки Крим. Мотивуючи свою
постанову, Вищий господарський суд України зазначив, що
попередніми судовими інстанціями не було встановлено обставин
щодо виконання митницею обов'язку роз'яснення Підприємству вимог
митного оформлення вантажу, покладеного на неї ст. 43 Митного
кодексу України ( 92-15 ) (92-15)
, що є порушенням як названої статті
кодексу, так і ст. ст. 32, 34, 38, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо оцінки та дослідження доказів.
Крім того судами не було досліджено обставин щодо підстав
розірвання контракту між позивачем та нерезидентом, згідно умов
якого Підприємство мало отримати в оренду від нерезидента
сільськогосподарські комбайни, не встановлено розмір шкоди, не
досліджено наявності вини відповідача у заподіянні шкоди
позивачу, не встановлено причинний зв'язок між протиправною
поведінкою відповідача та шкодою.
Заявами від 06.01.2005 р. № 1 і від 19.01.2005 р. № 2
Підприємство уточнило свої позовні вимоги до Митниці і
Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим,
і просило господарський суд Автономної Республіки Крим стягнути
з Митниці відповідно 1 187 205,18 грн. та 1 174 361,12 грн.
матеріальної шкоди.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
11.02.2005 р. уточнені позовні вимоги Підприємства задоволено та
з Митниці стягнуто на користь Підприємства збитки в сумі
1 174 361,12 грн., 117 436,11 грн. витрат на послуги адвоката,
1 700 грн. державного мита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 04.04.2005 р. вказане рішення суду скасовано та в
задоволенні позовних вимог Підприємству відмовлено.
Підприємство не погодилось з постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 04.04.2005 р., в зв'язку з
чим звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить зазначену постанову скасувати
та залишити в силі рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 11.02.2005 р. За твердженням скаржника
апеляційний господарський суд виніс постанову з порушенням норм
матеріального і процесуального права. Свою скаргу Підприємство
мотивує тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на
зміну позовних вимог, а саме –на відсутність посилання Митниці в
талонах відмови на положення Закону, які порушив позивач. Крім
того, за твердженням скаржника, суд не прийняв до уваги
положення Міжнародних правил “Інкотермс” ред. 1990 р. і не
дослідив правовідносини позивача та його контрагента згідно
вказаних правил. Скаржник також не погоджується з висновком суду
про те, що контракт з іноземним контрагентом не був розірваний.
За твердженням Підприємства судом під час апеляційного
провадження було порушено ст. 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 35
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, п. 6.2.1 роз'яснення президії Вищого
господарського суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 “Про
деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням
недійсними актів державних чи інших органів”, роз'яснення
президії Вищого господарського суду України від 12.05.1999 р.
№ 02-5/223 “Про деякі питання, пов'язані з застосуванням
індексу інфляції” ( v_223800-99 ) (v_223800-99)
.
Відповідачі не скористались правом, наданим ст. 111-2 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та відзив на касаційну скаргу не надіслали,
що не перешкоджає перегляду постанови апеляційного
господарського суду, що оскаржується.
У зв'язку з відпусткою судді Грейц К.В. за розпорядженням
заступника Голови Вищого господарського суд України від
30.08.2005 р. справа розглядається Вищим господарським судом
України у складі колегії суддів Кравчука Г.А. –головуючого,
Рогач Л.І. та Мачульського Г.М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю
представника Митниці матеріали справи та доводи Підприємства,
викладені у касаційній скарзі, перевіривши на підставі
встановлених фактичних обставин справи правильність їх юридичної
оцінки і застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального права в ухвалених ними
рішеннях, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає, що касаційна скарга Підприємства не підлягає
задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до вимог ст. 108, частини першої ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як свідчать встановлені фактичні обставини справи підставою
звернення Підприємства з позовними вимогами про відшкодування
Митницею матеріальної шкоди в розмірі 1 174 361,12 грн. стала
відмова останньої оформити вантаж –6 одиниць зернозбиральних
комбайнів, які надійшли на митну територію України та видача
йому талонів відмови б/н від 10.07.2003 р. на кожну з митних
декларацій –ВМД № 60002/3/002080 і № 60002/3/002081 від
10.07.2003 р., в зв'язку з чим Підприємство не змогло виконати
взяті на себе зобов'язання перед ПСП “Чернишевскоє” згідно
договору № 1 від 26.05.2003 р. по збиранню сільськогосподарських
культур та отримати прибуток. Підставою для відмови у митному
оформленні вантажу стало не виконання вимог Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а також наказу
Державної митної служби України від 20.09.2000 № 530
( z0687-00 ) (z0687-00)
.
Талони відмови були оскаржені ним в господарському суді
Автономної Республіки Крим, який рішенням від 12.08.2003 р.
визнав їх недійсними.
Зазначене рішення господарського суду було залишено без змін
постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 28.10.2003 р.
Вищий господарський суд України постановою від 16.03.2004 р. у
справі № 2-20/111-13-2003 вказані рішення господарського суду
Автономної Республіки Крим та постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду скасував і відмовив
Підприємству у задоволенні позовних вимог. За висновком Вищого
господарського суду України діючим законодавством України не
передбачено звільнення суб’єктів малого підприємництва від
сплати податку на додану вартість (далі –ПДВ) при здійсненні
операцій щодо ввезення (пересилання) товарів на митну територію
України.
Відповідно до частин другої та п'ятої ст. 35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені рішенням господарського суду під
час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні
інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
За таких обставин Севастопольський апеляційний господарський суд
на підставі частин другої та п'ятої ст. 35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
правомірно прийшов до висновку про відсутність вини
з боку відповідача у завданні збитків Підприємству і,
відповідно, про безпідставність стягнення з нього збитків в сумі
1 174 361,12 грн. та відповідних судових витрат.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду від 04.04.2005 р. ґрунтується на всебічному,
повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають
значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та
процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують
висновків апеляційного господарського суду, викладених у
зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування
не вбачається.
За згодою представника відповідача-1, відповідно до частини
другої ст. 85 та частини першої ст. 111-5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, в судовому засіданні оголошена лише вступна та
резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 та 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
04.04.2005 р. у справі № 2-16/1090.1-2005 господарського суду
Автономної Республіки Крим залишити без змін, а касаційну скаргу
Підприємства “Т.С.П. ” –без задоволення.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Л.І. Рогач
Суддя Г.М. Мачульський