ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 33/196
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Донецького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Донецьк,
на рішення господарського суду Донецької області від 08.07.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
15.08.2005
зі справи № 33/196
за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до товариства з обмеженою відповідальністю орендного
підприємства “Донецькметрошахтобуд” (далі –Товариство),
м. Донецьк,
про стягнення 6 395,29 грн.,
за участю представників:
позивача –не з’явився,
відповідача –Бурцева В.І., Соловйова Ю.М.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Донецької області з
позовом про стягнення з Товариства 6 395,29 грн. штрафних
санкцій за нестворення робочого місця для працевлаштування
інваліда в 2002 році.
Рішенням названого суду від 08.07.2005 (суддя Новікова Р.Г.),
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 15.08.2005 (колегія суддів у складі:
Кондратьєва С.І. –головуючий суддя, судді Акулова Н.В.,
Старовойтова Г.Я.), у позові відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано виконанням відповідачем вимог
Закону України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі – Закон № 875
( 875-12 )) шляхом працевлаштування необхідної кількості
інвалідів та відсутністю у нього прибутку, що унеможливлює
стягнення штрафних санкцій на підставі статті 20 цього Закону
( 875-12 ).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого суду та постанову
апелційного суду зі справи скасувати через неправильне
застосування норм матеріального права та задовольнити позов.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило
про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі
справи залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями обставин справи та правильність застосування ними
норм матеріального і процесуального права, заслухавши
представників відповідача, Вищий господарський суд України
дійшов висновку про необхідність часткового задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (85 осіб) відповідач у 2002 році мав створити 3
робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2002 році Товариством працевлаштовано двох
інвалідів;
- за результатами фінансово-господарської діяльності в 2002 році
Товариство прибутку не отримало та мало збитки.
Апеляційним судом додатково встановлено, що:
- Товариством у 2002 році за направленням уповноваженого
державного органу працевлаштовано одного інваліда, який працював
неповний календарний рік;
- у 2002 році на підприємстві відповідача працювали три
інваліда.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”,
відповідно до якої до уваги береться середньооблікова
чисельність штатних працівників та інвалідів (штатних
працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних
комісій встановлена інвалідність), яка визначається відповідно
до підпунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності
працівників, зайнятих у народному господарстві України (далі
–Інструкція ( z0287-95 )), затвердженої наказом Міністерства
статистики України від 07.07.1995 № 171 та зареєстрованої в
Міністерстві юстиції України 07.08.1995 за № 287/823
( z0287-95 ).
Пунктом 3.1 Інструкції ( z0287-95 ) передбачено, що для
визначення чисельності працівників підприємства за будь-який
період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати
чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок
або кінець звітного періоду, тому що в цих показниках не
враховуються зміни, що відбулися протягом розглянутого періоду.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць
обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників
облікового складу за кожний календарний день звітного місяця,
тобто з 1 по 30 або 31 (для.02.- по 28 або 29 число), включаючи
святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на
число календарних днів звітного місяця.
Згідно з підпунктом 3.3.3 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за період з початку
року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)
обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності
працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за
період з початку року до звітного місяця включно, та ділення
одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
З огляду на наведене фактична тривалість роботи кожного інваліда
на підприємстві впливає на показник кількості працюючих
інвалідів у звітному періоді, а факт виконання відповідачем
нормативу зі створення трьох робочих місць шляхом
працевлаштування відповідної кількості інвалідів не може
вважатися встановленим, оскільки потребує перевірки з
урахуванням фактичної тривалості роботи інвалідів протягом року.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314,
( 314-95-п ) визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для
праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається
створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого
місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій
інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому
інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що
підприємства: у межах доведеного нормативу створюють за власні
кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до
1.02.року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду
соціального захисту інвалідів відомості про середню річну
заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність
штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих
інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904, ( z0464-98 ) затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”,
яку Товариство мало щорічно подавати до Відділення.
Отже, законодавством України обов’язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення
України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому
мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і
організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з
відповідного інформування зазначених органів з метою
працевлаштування інвалідів.
Проте ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не
з’ясовано: чи здійснював відповідач у 2002 році заходи,
спрямовані на створення робочих місць для інвалідів і які саме;
чи подавало Товариство звітність за формою № 3-ПН з.12.2001 року
по грудень 2002 року із зазначенням у звіті про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) саме для інвалідів; які
заходи вживалися органами, визначеними в статті 18 Закону № 875,
( 875-12 ) для працевлаштування інвалідів на робочі місця до
Товариства; якщо інваліди для працевлаштування до відповідача в
необхідній для виконання нормативу кількості не направлялися, то
з яких причин; якщо інваліди для працевлаштування у необхідній
кількості направлялися - чи були вони працевлаштовані, а якщо
ні, то з якої причини.
На необхідність з’ясування цих обставин звертав увагу й
Верховний Суд України в постановах від 20.07.2004 зі справи
№ 2-23/9789-03, ( n0060700-04 ) від 11.01.2005 зі справи
№ 6/203, ( sp21/027 ) від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04
( sp21/056 ) та інших.
Водночас факт відсутності у Товариства прибутку в 2002 році не
може бути підставою для відмови в позові, оскільки Закон № 875
( 875-12 ) (частини третя і четверта статті 20) не ставить
обов'язок щодо сплати штрафних санкцій в залежність від
наявності чи відсутності прибутку.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 14.06.2005 зі справи № 6/324, ( v_324700-05 ) від
21.06.2005 зі справи № 1/255 та від 18.10.2005 зі справи
№ 21/221 ( v_221700-05 ).
Таким чином, попередні судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК
України ( 1798-12 ) щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 цього Кодексу ( 1798-12 ) стосовно всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) є підставою для скасування судових
рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий судовий
розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 08.07.2005
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
15.08.2005 зі справи № 33/196 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.