17/56 Про стягнення 17 966 979,92 грн. - Текст документа

Рішенням господарського суду Рівненської області від 04.05.2005 р. позов задоволено частково; стягнуто з комунального теплопостачаючого підприємства “Комуненергія” на користь ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” 11 626 342,41 грн. основного боргу, 778 324,03 грн. 3% річних, 2 920 533,84 грн. інфляційних втрат; в задоволенні решти позову відмовлено.

В апеляційному порядку зазначене судове рішення не переглядалось.

У касаційній скарзі ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 04.05.2005 р. в частині відмови в задоволенні пені та 7% штрафу, посилаючись на те, що воно прийняте з порушенням норм законодавства, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в зазначеній частині.

Відзив на касаційну скаргу від комунального теплопостачаючого підприємства “Комуненергія” до суду не надходив.

У справі з 01.11.2005 р. оголошувалась перерва.

Вивчивши справу, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

У березні 2005 р. ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з комунального теплопостачаючого підприємства “Комуненергія” 11 626 342,41 грн. основного боргу по договору № 2-Т/РВ від 02.01.2001 р., 1 827 935,67 грн. пені, 813 843,97 грн. штрафу, 2 920 533,84 грн. інфляційних втрат, 778 324,03 грн. 3% річних.

Верховний Суд України в ч. 2, 3 п. 1 Постанови Пленуму від 29.12.1976 р. № 11 з наступними змінами “Про судове рішення” (v0011700-76) роз’яснив, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Місцевий суд при вирішенні спору не дотримався наведених роз’яснень Верховного Суду України, не виконав вимог п. 3 ст. 84 ГПК України (1798-12) та в порушення ст. 43 ГПК України (1798-12) не забезпечив повного, об’єктивного та всебічного розгляду справи.

Так, при вирішенні питання про відмову в позові в частині стягнення з комунального теплопостачаючого підприємства “Комуненергія” суми пені судом не з’ясовувалось, чи пов’язана заборгованість відповідача перед позивачем з несплатою за комунальні послуги населенням, бюджетними підприємствами, установами та організаціями, не було обговорено можливості застосування Закону України від 20.02.2003 р. № 554-ІV “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” (554-15) .

Суд не дослідив та не зробив відповідного висновку, чи розповсюджуються на спірні правовідносини правила Прикінцевих положень Закону України від 08.10.1999 р. “Про внесення змін до статті 214 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) ”, якими визначено, що положення про сплату сум інфляційних втрат та трьох процентів річних не поширюються на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

Окрім цього, судом першої інстанції не було обґрунтовано підстав, з яких він керувався положеннями Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.2003 р. при розгляді позовних вимог про стягнення основного боргу за договором від 02.01.2001 р., а також інфляційних втрат, 3% річних за період до 01.01.2004 р.

Слід зазначити, що при вирішенні спору місцевий суд не перевіряв дійсний зміст укладеної сторонами угоди та додатків до неї, тому висновок про те, що договором № 2-Т/РВ від 02.01.2001 р. з наступними додатковими угодами до нього не передбачено відповідальність у вигляді нарахування пені за несвоєчасні розрахунки, є передчасним. За умови, що копія додаткової угоди від 01.10.2001 р. (а.с.12-13), доданої до позовної заяви, не містить тексту п. 7.2, суд повинен був усунути цю прогалину.

Відмовляючи в стягненні з відповідача 7% штрафу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України (436-15) суд вдався лише до викладу п. 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) від 14.03.2003 р., не зробивши належного юридичного висновку щодо його застосування до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі договору № 2-Т/РВ від 02.01.2001 р.

Враховуючи викладене, ухвалене у справі рішення підлягає скасуванню, а справа –передачі для розгляду суду першої інстанції.

При новому розгляді справи господарському суду належить врахувати викладене в цій постанові, вжити заходів щодо повного, об’єктивного, всебічного з’ясування обставин справи, дійсних прав та обов’язків сторін і залежно від установленого прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Згідно приписів ст. 49 ГПК України (1798-12) судові витрати по сплаті державного мита в сумі 12 750 грн. покладаються на відповідача. При цьому позивачу повертається з Державного бюджету України 12 750 грн. державного мита, надмірно сплачених платіжним дорученням № 49 від 18.08.2005 р. за подання касаційної скарги, про що видається відповідна довідка.

Керуючись ст.ст. 111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 04.05.2005 р. у справі № 17/56 скасувати.

3. Справу № 17/56 передати для розгляду господарському суду Рівненської області.

4. Видати ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” довідку про повернення з Державного бюджету України 12 750 грн. державного мита.

5. Стягнути з комунального теплопостачаючого підприємства “Комуненергія” на користь ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” 12 750 грн. витрат по сплаті державного мита.