ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.10.2005 Справа N 9/134
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді Дерепи В.І
суддів: Грека Б.М. –(доповідача у справі),
Стратієнко Л.В.
розглянувши у Товариства з обмеженою відповідальністю
відкритому судовому “ІнтерВіт”
засіданні касаційну
скаргу
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 26.07.05
у справі № 9/134
господарського суду Запорізької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“ІнтерВіт”
до Відкрите акціонерне товариство
“Автотранспортне підприємство № 12327”
Про стягнення 318967,24 грн.
за участю представників від:
позивача Кандела С.Н. (директор), Ромашко Р.М. (дов.
від 26.07.05),
Суменков О.Р. (дов. від 26.07.05)
відповідача Захаров Ю.В. (дов. від 25.10.05),
Світлицький Д.А. (дов. від 05.07.05)
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю „ІнтерВіт” звернулось до
господарського суду Запорізької області з позовом до Відкритого
акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство № 12327”
про стягнення з нього 318 967,24 грн., в тому числі: 69 682,56
грн. основного боргу, 238 370,34 грн. пені, 8 954,92 грн.
інфляції та 1 959,42 грн. 3% річних.
Рішенням суду (суддя Нечипуренко О.М.) від 06.06.05 позовні
вимоги задоволені частково: з ВАТ “АТП № 12327” на користь ТОВ
„ІнтерВіт” стягнуто 80135,31 грн., в тому числі: 69682,56 грн.
основного боргу, 5155,23 грн. пені (за період з 23.04.по
20.12.2004), 3338,10 грн. інфляції (за період з.03.2004 по
березень 2005), 1959,42 грн. та 3% річних (за період з
23.03.2004 по 24.03.2005). В задоволені позовних вимог у сумі
238 831.93 грн. відмовлено.
В частині задоволення позову рішення мотивовано обґрунтованістю
позовних вимог, а щодо відмови в позові, то судом було зазначено
наступне. Позивач неправильно визначив момент початку прострочки
відповідачем зобов’язання, вирахувавши його не через 20
банківських днів, як встановлено умовами договору (п. 2.3), а
через 20 календарних днів. Крім того, позивач при нарахуванні
пені не застосував ст. 3 Закону України „Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
та не
врахував норми п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
. У зв’язку з наведеним, суд частково задовольнив
позовні вимоги в частині стягнення пені, стягнувши 5155,23 грн.
за 182 дня.
За результатом перегляду справи в апеляційному порядку
Запорізьким апеляційним господарським судом (колегія суддів в
складі: головуючого-судді Радченка О.П. , суддів: Кагітіної
Л.П. , Хуторного В.М.) ухвалена постанова від 26.07.05, якою
рішення місцевого господарського суду частково скасовано та з
відповідача стягнуто 69682,56 грн. основного боргу 5137,47 грн.
пені, 8359,74 грн. витрат з інфляції, 1913,93 грн. 3% річних,
453,39 грн. витрат по державному миту за розгляд справи у суді
першої інстанції, 31,47 грн. витрат на інформаційно технічне
забезпечення судового процесу; в іншій частині позову
відмовлено. Постанова мотивована посиланням на ті ж обставини та
норми права, що й рішення місцевого господарського суду, втім
зазначено, що господарським судом Запорізької області невірно
визначено момент, від якого слід відраховувати прострочення
зобов'язання, і визначено розмір штрафних санкцій та інфляційних
витрат з врахуванням цієї обставини.
Не погодившись з постановою у справі в частині відмови в позові,
позивач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від 26.07.05,
рішення господарського суду Запорізької області від 06.06.05 в
частині відмови в позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що господарський суд
безпідставно відмовив у стягненні 233215,11 грн. пені і 5616,82
грн. втрат від інфляції та не стягнув на користь позивача в
повному обсязі витрати по сплаті державного мита. Зазначає, що
застосування судом норм Закону України „Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
від
22.11.96 не відповідає умовам договору і ч. 2 ст. 551, ч. 2
ст. 4, ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та
фактичним обставинам справи, а тому пеня повинна нараховуватись
за весь час прострочення, але не більш ніж за один рік.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи
касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування
апеляційним судом норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
,
ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору та вимог цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог–відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що
звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або
одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не
встановлено договором або законом.
Судами було встановлено, що між сторонами 05.01.2004 року
укладено договір № 4 за умовами якого продавець (ТОВ „ІнтерВіт”)
зобов’язався продати покупцю (ВАТ АТП № 12327”)
товарно-матеріальні цінності, а останній –прийняти і сплатити їх
вартість, відповідно до умов договору. Сторони встановили, що
кількість, найменування (асортимент) і ціна товару при кожній
окремій поставці в період дії договору оформлюється у
специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору. Оплату
вартості товару покупець зобов’язався здійснити шляхом
перерахування 100% вартості, згідно рахунку продавця, з
відстрочкою платежу 20 банківських днів з моменту надходження
товару на склад покупця. Строк дії договору –з дня підписання і
до 31.12.04. Сторони також зазначили, що в разі якщо жодна із
сторін не заявить про припинення договору, він вважається
продовженим на наступний рік. Крім того, сторони узгодили
проведення покупцем 100% розрахунків на протязі 20 банківських
днів з моменту надходження товару на склад покупця.
Матеріали справи свідчать, що відповідач, через своїх
уповноважених представників тричі (24 та 25.03.і 25.05.2004)
отримував від позивача товарно-матеріальні цінності, які не були
оплачені відповідачем. Наявність заборгованості та її розмір
(69682,56 грн.) відповідачем не заперечується. Тому судами був
зроблений висновок про необхідність стягнення з відповідача суми
основного боргу. В договорі сторони встановили відповідальність
покупця за несвоєчасне проведення розрахунків –пеню в розмірі 1%
від загальної суми поставленого товару за кожен прострочений
день (п. 7.2). Загальна сума заявленої до стягнення пені складає
238.370,34 грн.
Втім, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що даний
розмір пені не відповідає приписам ч. 2 ст. 231 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
та
обмежив період застосування і розмір пені 182 днями і подвійною
обліковою ставкою НБ України, так що розмір пені склав 5137,47
грн. Ця обставина була встановлена судом на підставі аналізу
документів, та не може бути переоцінена Вищим господарським
судом України, з огляду на відсутність у нього таких
повноважень.
Колегія суддів господарського суду касаційної інстанції вважає
за потрібне зазначити, що судами були вірно застосовані норми
ч. 2 ст. 231 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 3 Закону України „Про
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”
( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
від 22.11.96, заперечення ж скаржника базуються на
невірному їх розумінні, а отже не беруться до уваги Вищим
господарським судом України. Так, стосовно грошових зобов'язань,
що кваліфікуються, як господарські, ч. 2 ст. 343 ГК ( 436-15 ) (436-15)
передбачає максимальний розмір пені, що може встановлюватись за
згодою сторін. Цей розмір дорівнює подвійній ставці
Національного Банку України, що діяла у період, за який
сплачується пеня.
Згідно зі ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який прострочив
виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлено договором або законом.
Господарський суд апеляційної інстанції зазначає, що задоволенню
підлягає сума інфляції в розмірі 8359,74 грн. за період
з.05.2004 по лютий 2005. Не підлягає задоволенню сума 595,18
грн. інфляції, оскільки позивачем безпідставно нарахована
інфляція за квітень 2004: індекс інфляції не застосовується за
місяць, в якому прострочка платежу виникла з 16 по 31 число.
Крім іншого, суд зазначив, що урахування дати прострочки платежу
по кожній специфікації, які були вказані вище, задоволенню
підлягає 1913,93грн. річних.
Посилання скаржника на те, що судом була невірно визначена сума
3% річних та невірно розподілені судові витрати між сторонами,
не беруться до уваги Вищим господарським судом України, оскільки
ці доводи базуються на переоцінці та дослідженні доказів, що не
відноситься до компетенції Вищого господарського суду України.
Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для
скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного
господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена
при повному з'ясуванні судами всіх обставин справи та при
вірному правозастосуванні.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9
–111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“ІнтерВіт” № 70 від 25.08.05 залишити без задоволення, постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від 26.07.05 по
справі № 9/134 залишити без змін.
Головуючий - суддя В. Дерепа
Судді Б. Грек
Л. Стратієнко