ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 11/229
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Запорізького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя,
на рішення господарського суду Запорізької області від
29.07.2005
зі справи № 11/229
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до державного дослідного господарства “Ізвєстія” Інституту
олійних культур (далі –Господарство), с. Широке Веселівського
району Запорізької області,
про стягнення 32 838,06 грн.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Запорізької області
з позовом про стягнення з Господарства 32 838,06 грн. штрафних
санкцій за незайняті інвалідами 6 робочих місць у 2004 році.
Рішенням названого суду від 29.07.2005 (суддя Гончаренко С.А.) в
задоволенні позову відмовлено. Прийняте судове рішення
мотивовано виконанням Товариством обов’язку, покладеного на
нього Законом України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі
–Закон № 875 ( 875-12 )).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого суду зі справи скасувати
через неправильне застосування норм матеріального права та
прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин
справи та правильність застосування ним норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку щодо необхідності відмови в задоволенні касаційної
скарги з урахуванням такого.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (226 осіб) відповідач у 2004 році повинен був
створити 9 робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2004 році Господарством працевлаштовано 3 інваліда;
- відповідач у 2004 році інформував Веселівський районний центр
зайнятості про наявність вакансій охоронців для працевлаштування
інвалідів, але їх працевлаштування не відбулося внаслідок
відсутності інвалідів на обліку в державній службі зайнятості,
що підтверджується листами районного центру зайнятості від
04.07.2005 № 403/16-10 та від 21.07.2005 № 477/16-10 (а.с. 16,
18);
- відповідачем створено на підприємстві 4 робочих місця для
працевлаштування інвалідів, які на протязі 2004 року залишилися
вакантними.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п )),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314, ( 314-95-п ) визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що
підприємства: у межах доведеного нормативу створюють за власні
кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до
1.02.року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду
соціального захисту інвалідів відомості про середню річну
заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність
штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих
інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для
інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком
інвалідів для працевлаштування, а створення робочих місць має
відбуватися з урахуванням стану здоров’я, здібностей і
професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство
органами з їх працевлаштування, визначеними статтею 18 Закону
№ 875 ( 875-12 ).
Таку правову позицію викладено й у постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, ( n0060700-04 )
від 11.01.2005 зі справи № 6/203, ( sp21/027 ) від 25.01.2005
зі справи № 8/203-04 ( sp21/056 ).
Судом першої інстанції встановлено і позивачем не спростовано,
що відповідач здійснив заходи зі створення робочих місць для
працевлаштування інвалідів та про наявність таких вільних
робочих місць інформував уповноважені органи, тоді як
працевлаштування інвалідів не відбулося незалежно від нього
(відсутність інвалідів на обліку), внаслідок чого місцевий суд
дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини Господарства
в невиконанні нормативу з працевлаштування інвалідів та з цих
підстав правомірно відмовив у задоволенні даного позову.
До того ж касаційна інстанція відповідно до частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у
рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
те, що рішення місцевого господарського суду зі справи
відповідає встановленим ним обставинам справи, прийняте з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і
передбачені законом підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-11 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Запорізької області від 29.07.2005
зі справи № 11/229 залишити без змін, а касаційну скаргу
Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів - без задоволення.