ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.10.2005 Справа N 42/295
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. -головуючий,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Відкритого акціонерного товариства “Київське
автотранспортне підприємство 13061” на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 03.08.2005 року у справі
№ 42/295 за позовом Закритого акціонерного товариства
“Автокард”, м. Київ, до Відкритого акціонерного товариства
“Київське автотранспортне підприємство 13061”, м. Київ,
про стягнення 39 978 грн. 65 коп. ,
за участю представника
ВАТ “Київське АТП 13061” –Кураєва О.В. (дов. № 608 від 11.01.05
р.),
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2002 року позивач –ЗАТ „Автокард” пред”явив у
господарському суді позов до відповідача –ВАТ “Київське
автотранспортне підприємство 13061” про стягнення 39 978 грн. 65
коп.
Вказував, що між ним та відповідачем був укладений договір
комісії від 4.04.2000 року № АК 1376, відповідно до якого він
зобов’язувався за дорученням відповідача і за його рахунок за
винагороду від свого імені придбати в торгових точках
нафтопродукти та інші товари і послуги для забезпечення
обслуговування автотранспортних засобів останнього по
пластиковим карткам, а відповідач –оплатити вартість отриманих
товарів та послуг.
Посилаючись на невиконання відповідачем зобов’язання
передбаченого договором № АК 1376, щодо своєчасного розрахунку
за спожитий товар, позивач просив задовольнити його вимоги.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.06.2005 року (суддя
Паламар П. І.) позов задоволено.
Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача борг в
сумі 39 978 грн. 65 коп. , 339 грн. 79 коп. витрат по сплаті
державного мита, 118 грн. 00 коп. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване тим, що відповідач неналежно виконував умови
договору, розрахувався частково за надані позивачем послуги за
договором протягом 1.04.–31.07.2002 року на суму 250 139 грн. 69
коп. , сплатив 210 215 грн. 04 коп. вартості послуг та не
погасив заборгованість в сумі 39 978 грн. 65 коп.
Постановою Київського апеляційного суду від 3.08.2005 року
(колегія суддів у складі: Зеленін В.О.–головуючий, Рєпін Л.О.,
Синиця О.Ф.) рішення місцевого господарського суду залишено без
змін.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення
місцевого суду та постанову апеляційного господарського суду, з
підстав невідповідності до вимог норм матеріального та
процесуального права.
Заслухавши доповідача, представника відповідача, перевіривши
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п. 1 Постанови від 29.12. 1976 року № 11 „Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосування до даних
правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду
відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на
всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, судами встановлено, що спірні правовідносини виникли з
укладеного між сторонами договору № АК 1376 від 4.04.2000 року,
відповідно до умов якого позивач (комісіонер) зобов’язувався за
дорученням відповідача (комітента) і за його рахунок за
винагороду від свого імені придбати в торгових точках
нафтопродукти та інші товари і послуги для забезпечення
обслуговування автотранспортних засобів останнього по
пластиковим карткам, а відповідач –оплатити вартість отриманих
товарів та послуг, та який є за своєю природою договором
комісії.
З матеріалів справи вбачається, що згідно п. 4.7 договору
сторони дійшли згоди щодо звіту комісіонера: весь звіт спожитих
відповідачем послуг та товарів за договором здійснюється
позивачем засобами обчислювальної техніки за допомогою
програмного забезпечення, інформаційної бази та статистичних
даних.
Відповідно до ст. 395 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що діяла на час
виникнення спірних правовідносин та узгоджується з положеннями
ст. 1011 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, за договором комісії одна
сторона (комісіонер) зобов”язується за дорученням другої сторони
(комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від
свого імені, але за рахунок комітента.
Відповідно до ст. 404 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
якщо комітент має
заперечення по звіту, він зобов”язаний повідомити про них
комісіонера протягом трьох місяців дня одержання звіту.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, і це вбачається з
матеріалів справи протягом .04.-липня 2002 року позивач надав за
дорученням відповідача передбачені договором послуги на суму 250
193 грн. 69 коп. , що підтверджено звітом, складеним позивачем у
порядку, визначеному договором.
Сторони не заперечували факт часткової сплати відповідачем 210
215 грн. 04 коп. вартості наданих позивачем послуг.
Будь-яких даних про наявність заперечень комітента щодо звіту
комісіонера матеріали справи не містять, тому доводи касаційної
скарги про порушення судом вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та відсутність у договорі виду звітності, слід вважити
безпідставними та такими, що не грунтуються на матеріалах
справи.
Отже, висновки місцевого господарського суду щодо невиконання
відповідачем зобов”язання щодо оплати наданих позивачем послуг
за договором комісії від 4.04.2000 року № АК 1376 та про
наявність підстав до стягнення зазначених в позові коштів, слід
вважати правильними, відповідними до матеріалів справи та до
вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, що регламентують
загальні умови виконання зобов”язань.
З заведеними висновками правильно погодився суд апеляційної
інстанції розглядаючи справу в апеляційному провадженні та
підставно залишив рішення місцевого суду без змін.
Посилання судів попередніх інстанцій на ст. 208 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, що передбачає наслідки невиконання зобов”язання в
натурі, як на підставу до стягнення коштів з відповідача, не
вплинуло на правильність остаточних висновків суду і не може
бути підставою до скасування або зміни судових рішення та
постанови.
Твердження касаційної скарги про наявність рішення у іншій
справі між тими ж сторонами і з тих же підстав були предметом
перевірки судом апеляційної інстанції. Судом встановлено, що
предметом спору у справі № 37/450 є стягнення за період дії
договору до.09.2002 р., тому їх слід залишити поза увагою.
За таких обставин, посилання скаржника на помилковість висновків
суду щодо характеру спірних правовідносин грунтуються на
неправильному тлумаченні норм права, не відповідають
встановленим судами обставинам і тому їх належить залишити поза
увагою.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань
позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить
вимогам ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і тому до уваги не
беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за
правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи
та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного
законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Київське
автотранспортне підприємство” залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
03.08.2005 року у справі № 42/295 залишити без змін.
Головуючий: Невдашенко Л.П.
Судді: Михайлюк М.В.
Дунаєвська Н.Г.