ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.10.2005 Справа N 39/377(1/292)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. – головуючий,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційні
скарги Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк
“ПриватБанк” та Відкритого акціонерного товариства по
газопостачанню та газифікації “Маріупольгаз” на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
11.07.2005 року у справі № 39/377 Господарського суду
Дніпропетровської області за позовом Відкритого акціонерного
товариства по газопостачанню та газифікації “Маріупольгаз”,
м. Маріуполь, до Закритого акціонерного товариства “Комерційний
банк “ПриватБанк”, м. Дніпропетровськ, а особі Маріупольської
філії Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк
“ПриватБанк”, м. Маріуполь, Донецької області,
про стягнення 154 925 грн. 87 коп. ,
за участю представників:
ВАТ “Маріупольгаз” –Мащенко А.Г (дов. № 04-1883 від 23.02.2005
р.).
Мащенко Л.І. (дов. № 04-1882 від 23.02.2005 р.),
ЗАТ “КБ ПриватБанк” –Кравченко Н.Г. (дов. № 2239 від 28.04.2005
р.),
Кирилюка Д.В. (дов. № 3818 від 01.09.2005 р.),
В С Т А Н О В И В:
У липні 2004 року позивач –ВАТ по газопостачанню та газифікації
“Маріупольгаз” звернувся до господарського суду з позовом до
відповідача –ЗАТ комерційний банк “ПриватБанк” в особі
Маріупольської філії про стягнення 154 925 грн. 87 коп.
Вказував, що між ним та відповідачем 25.07.1997 р. був укладений
строковий депозитний договір № 001В, відповідно до умов якого
він, позивач, вніс кошти в сумі 447 000 доларів США на
депозитний рахунок, відповідач зобов’язувався сплачувати 7%
річних шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача
щомісячно.
Зазначав, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської
області від 21.08.2002 р. про стягнення з відповідача суми
вкладу та процентів за період з 31.12.2001 р. по 28.01.2002 р.
було виконане в примусовому порядку 31.03.2004 р.
Посилаючись на безпідставне користування відповідачем грошовими
коштами за період з 29.01.2002 р. по 31.03.2004 р., позивач
просив стягнути з відповідача 29 134, 60 доларів США, що по
курсу НБУ складає 154 925 грн. 87 коп.
В ході розгляду справи позивач доповнив свої вимоги та просив
стягнути на підставі ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
–3% річних у
сумі 22 117, 31 доларів США, по курсу НБУ 116 779 грн. 39 коп. ,
та відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
штрафні
санкції, у розмірі облікової ставки НБУ 7% у сумі 7886,80
доларів США, по курсу НБУ 41 642 грн. 28 коп.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
18.04.2005 року (суддя Ліпинський О.В.) позов задоволено
частково.
Постановлено стягнути з Закритого акціонерного товариства
комерційний банк “Приватбанк” на користь ВАТ по газопостачанню
та газифікації “Маріупольгаз” 154 925 грн. 87 коп. процентів по
депозитному вкладу, 116 779 грн. 39 коп. три проценти річних, 1
474 грн. 07 коп. витрат по сплаті державного мита, 102 грн. 31
коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
В решті позову відмовлено, в зв’язку з помилковим посиланням
позивачем на ст. 231 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
.
Рішення в частині стягнення з відповідача процентів по
депозитному вкладу мотивоване посиланням на п. 1 Правил
здійснення депозитних операцій для банківських депозитів,
затверджених постановою НБУ № 216 від 07.07.1997 р.
( z0393-97 ) (z0393-97)
, крім того, суд вважав що відсотки за своєю
правовою природою є платою за користування коштами фінансовою
установою.
В частині стягнення 3% річних рішення мотивоване посиланням на
ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 11.07.2005 року (колегія суддів: Лисенко О.М. –доповідач,
Головко В.Г., Чоха Л.В.) рішення Господарського суду
Дніпропетровської області від 18.04.20045 р. змінено.
В частині стягнення 147 157 грн. відмовлено.
Постановлено частину другу резолютивної частині рішення викласти
в наступній редакції: “Стягнути з закритого акціонерного
товариства комерційний банк “Приватбанк” на користь ВАТ по
газопостачанню та газифікації “Маріупольгаз” 7 768 грн. 69
коп. –7% річних, 116 779 грн. 39 коп. –3% річних, 675 грн. 71
коп. витрат по сплаті державного мита, 46 грн. 90 коп. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”
В решті рішення залишено без змін.
Постанова в частині зменшення суми процентів мотивована
посиланням на п. 1 ст. 1061 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до
якої якщо договором не встановлений розмір процентів, банк
зобов’язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки
Національного банку України та періоду за який нараховуються
проценти, а саме з 01.01.2004 р. по 31.03.2004 р. –мотивована
посиланням на п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
В касаційній скарзі ЗАТ комерційний банк “ПриватБанк” просить
скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 11.07.2005р. в частині стягнення 116 779
грн. 39 коп. –3% річних, посилаючись на порушення судами норм
матеріального права, зокрема, ч. 3 ст. 213 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
ч. 2 ст. 614 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
В касаційній скарзі ВАТ по газопостачанню та газифікації
“Маріупольгаз” просить скасувати постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 11.07.2005 р. та залишити в
силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
18.04.2005 р., посилаючись на порушення судом норм матеріального
та процесуального права, зокрема п. 1 ч. 1 ст. 1061 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши
правильність застосування судом апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права судова колегія Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги
не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним
вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності.
Так, судами встановлено, між Комерційним банком “Приватбанк”,
правонаступником якого є відповідач, та ВАТ по газопостачанню та
газифікації “Маріупольгаз” 25.07.1997 р. був укладений договір
про строковий депозитний вклад № 001В, відповідно до умов якого
позивач вніс, а відповідач прийняв грошові кошти у сумі 447 000
доларів США на депозитний рахунок № 163000, та зобов’язався
сплачувати позивачу доход на рівні 3% річних строком до
28.01.2002 р. (із змінами, внесеними додатковими угодами).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі
№ 25/30 від 21.08.2002 р. з відповідача було стягнуто суму
депозитного вкладу 447 000 доларів США, та нарахованих процентів
за період з 31.12.2001 по 28.01.2002 у сумі 992 долари США.
Висновок суду апеляційної інстанції про скасовування рішення
місцевого суду в частині задоволення вимог позивача про
стягнення з відповідача 3% річних по депозитному вкладу за
період з 29.01.2002 р. до 31.03.2004 р., та задовольняючи вимоги
позивача про стягнення процентів за користування депозитним
вкладом (із розрахунку 7% ставки НБУ) слід вважати правильним та
таким що відповідає вимогам ч. 1 ст. 1061 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
відповідно до якої банк виплачує вкладникові проценти на суму
вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк
зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки
Національного банку України.
Водночас судом апеляційної інстанції, відповідно до п. 4
Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, правильно визначено період з 01.01.2004 по
31.03.2004 р. за який нараховані проценти за користування
депозитним вкладом.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільний
кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
застосовується до цивільних відносин,
що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин,
які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України,
положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,
що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з приписами ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 625 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який прострочив виконання грошового
зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму
боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо
законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Встановивши, що зобов’язання по поверненню депозитного вкладу по
закінченню строку дії договору - 28.01.2002 р. відповідач не
виконав, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного
висновку про стягнення з відповідача нарахованих 3% з
простроченої суми, відповідно до ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки за своєю правовою
природою 3% річних є одним із самостійних способів захисту
цивільних прав і забезпечення виконання цивільних обов’язків.
За таких обставин не беруться до уваги доводи ЗАТ комерційний
банк “Приватбанк” порушення судами попередніх інстанцій при
постановлені рішень про стягнення 3% річних, оскільки чинним
законодавством не встановлено, що невиконання рішення суду у
справі припиняє зобов’язання. Виходячи із цього, 3% річних
підлягають сплаті за весь період часу, протягом якого не
виконувалось грошове зобов’язання.
Окрім того, застосування положень ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
України не передбачає наявності вини боржника, оскільки згідно
ст. 212 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
боржник не звільняється від
відповідальності за неможливість виконання грошового
зобов’язання.
Посилання касаційної скарги ЗАТ комерційний банк “ПриватБанк” на
відсутність його вини у виконанні грошового зобов’язання та
невідповідність постанови суду апеляційної інстанції до ч. 3
ст. 213 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до якої боржник не
визнається таким, що прострочив, поки зобов’язання не може бути
виконане внаслідок прострочення кредитора, не ґрунтується на
матеріалах справи.
Твердження ВАТ по газопостачанню та газифікації “Маріупольгаз”
про продовження існування у сторін прав і обов’язків за
договором № 001В від 25.07.1997 р. після набрання чинності
Цивільним кодексом України, є безпідставними, оскільки, умовами
договору передбачався строк його дії –до 28.01.2002 р.
Не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства доводи ВАТ по
газопостачанню та газифікації “Маріупольгаз” про невідповідність
постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду
ч. 1 ст. 1061 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до якої банк
виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі,
встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не
встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати
проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України,
з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 1212 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у разі
безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються
проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Частиною 2 ст. 536 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, розмір
процентів за користування чужими грошовими коштами
встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного
законодавства.
Оскільки, судом встановлено, що строк дії договору про строковий
депозитний рахунок № 001В від 25.07.1997 р. закінчився
28.01.2002 р., суд апеляційної інстанції обґрунтовано
задовольнив вимоги позивача про нарахування процентів на суму
вкладу у розмірі облікової ставки Національного банку України,
відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1061 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, що
вступила в дію з 01.01.2004 р. та дія якої не поширюються на
правовідносини, що тривали до набрання чинності Цивільним
Кодексом України в редакції від 16.01.2003 р.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за
правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи
та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного
законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги Закритого акціонерного товариства “Комерційний
банк “ПриватБанк” та Відкритого акціонерного товариства по
газопостачанню та газифікації “Маріупольгаз” залишити без
задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 11.07.2005 року у справі № 39/377 залишити без змін.
Головуючий: Невдашенко Л.П.
Судді: Михайлюк М. В.
Дунаєвська Н.Г.