ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.10.2005 Справа N 39/247
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. – головуючий,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ноліз” на
постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.04.2005 року у справі № 39/247 Господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ігнарт”,
м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Чобіток-32”, м. Київ,
про стягнення 2 330 грн. 00 коп. ,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2004 року позивач ТОВ “Ігнарт” пред”явив у
господарському суді позов до відповідача –ТОВ “Чобіток –32” про
стягнення 2 330 грн.
Вказував, що відповідно до укладеної між ними угоди № 6 від
6.02.2002 року він здійснював поставку відповідачеві взуття, а
відповідач зобов”язаний був оплатити товар в строки та на умовах
встановлених п. п. 5, 6 договору.
Посилаючись на несплату відповідачем заборгованості в сумі 2330
грн. за отриманий протягом 2003 року товар, позивач просив
задовольнити його вимоги.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 5.11.2004 року
(суддя Гумега О.В.) в позові відмовлено з посиланням на
ненадання позивачем первинних документів на підтвердження
доводів про існування заборгованості відповідача перед
позивачем.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
13.04.2005 року (колегія суддів у складі: Кондес
Л.О.-головуючий, Куровського С.В., Пантелієнка В.О.) рішення
скасоване, позов задоволено.
Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача –2330
грн. боргу, 51 грн. в повернення витрат по сплаті держмита та
118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Постанова мотивована посиланням на підсумки господарських
відносин між сторонами у 2003 році за угодою про постачання
товару № 6 від 6.02.2002 року, у яких зазначено про визнання
сторонами заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 53
205 грн., на часткове погашення заборгованості відповідачем в
сумі 50 853 грн. та невиконання зобов”язання по погашенню решти
боргу в сумі 2 330 грн.
У касаційній скарзі ТОВ “Ноліз” –правонаступник ТОВ
“Чобіток-32”, просить скасувати постанову апеляційного суду та
відмовити у задоволенні вимог позивача, посилаючись на порушення
судом вимог норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування
судом норм матеріального та процесуального права судова колегія
Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним
вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні
правовідносини між сторонами виникли з укладеного між ПП
“Ігнарт” та ЗАТ “Чобіток-32”, правонаступником якого є ТОВ
“Чобіток-32” договору № 6 від 6.02.2002 року, який за своєю
правовою природою є договором підряду та діє до закінчення
взаєморозрахунків, та відповідно до умов якого позивач-
постачальник здійснював поставку відповідачеві-покупцеві
товару-взуття, а останній зобов’язався прийняти та оплатити
вартість товару на умовах п. 5 цього договору.
Відповідно до вимог ст. ст. 552, 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, що
правильно застосовані судом до врегулювання спірних
правовідносин, зобов”язання має виконуватися належним чином
відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння
відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не
допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Задовольняючи вимоги позивача про стягнення боргу в сумі 2 330
грн., апеляційний господарський суд повно та всебічно дослідив
всі суттєві обставини справи, правильно встановив, і виходив з
того, що за наслідками тривалих господарських відносин,
пов”язних з виконанням умов договору № 6 від 6.02.2002 року
сторони здійснювали щорічну звірку взаєморозрахунків та за
підсумками господарських відносин 2003 року в акті звірення
взаєморозрахунків зазначили про наявність у ЗАТ “Чобіток–32”
заборгованості перед позивачем в сумі 53 2005 грн. станом на
1.01.2004 року, яка була частково погашена останнім шляхом
повернення позивачеві взуття на суму 50 853 грн. по накладній
№ 21 від 25.02.2004 року та не виконав передбаченого договором
обов”язку щодо оплати поставленого товару в повному обсязі.
Дані висновки суду грунтуються на матеріалах справи та
відповідають наведеним вимогам закону.
Твердження касаційної скарги про порушення апеляційним судом
вимог ст. 101 ч. 3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вирішення спору з
інших підстав, ніж було пред”явлено позов у суді першої
інстанції є безпідставними. Постанова апеляційного суду не
стосується вимог, що не були предметом розгляду в суді першої
інстанції.
Обставини справи щодо наявності господарських відносин між
сторонами, виконання ними зобов”язань за договором № 6 та
виконання відповідачем зобов”язань по оплаті поставленого товару
з”ясовані судом повно і правильно на підставі наявних у справі
доказів.
Доводи скарги про відсутність первинних документів на
підтвердження наявності суми боргу та посилання на невиконання
судом ухвали про проведення судово-бухгалтерської експертизи у
даній справі не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують
правильності висновків суду, зроблених з дотриманням вимог
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Висновок експерта, відповідно до ст. 42 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
є одним
з доказів та оцінюється судом за правилами ст. 43 цього Кодексу
( 1798-12 ) (1798-12)
. Зважаючи на несплату позивачем витрат на проведення
експертизи, суд, вирішуючи справу, вважав надані у справі докази
достатніми та виходив з них при вирішенні спору.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань
позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить
вимогам ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і тому до уваги не
беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за
правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи
та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного
законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ноліз”
залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.04.2005 року у справі № 39/247 залишити без змін.
Головуючий: Невдашенко Л.П.
Судді: Михайлюк М. В.
Дунаєвська Н.Г.