ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.10.2005 Справа N 30/32-05-1097
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Щотки С.О.
суддів: Мележик Н.І.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у Фонду державного майна України
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 19.07.2005 р. Одеського
апеляційного господарського суду
у справі № 30/32-05-1097
за позовом Фонду державного майна України
(надалі –Фонд)
до АРК “Антарктика”
(надалі –Компанія)
Про зобов’язання підписати угоду
за участю представників:
від позивача - Смиковська І.П.
від відповідача - не з’явились
В С Т А Н О В И В:
В січні 2005 р. Фонд звернувся до суду з позовом до Компанії про
затвердження змін до договору оренди № 620 від 09.09.1998 р. в
редакції, запропонованій Фондом.
В процесі розгляду справи позивач надав суду уточнення позовних
вимог, відповідно до яких вимагав зобов'язати Компанію у 15-ти
денний термін підписати додаткову угоду про внесення змін до
договору оренди № 620 від 09.09.1998 р. в редакції,
запропонованій Фондом, а у разі не підписання відповідачем
додаткової угоди - вважати цю угоду укладеною.
Компанія проти пред’явленого позову заперечувала.
Рішенням господарського суду Одеської області від 26.04.2005 р.
(суддя Рога Н.В.) позов задоволено частково: зобов’язано
Компанію підписати додаткову угоду про внесення змін до договору
оренди № 620 від 09.09.1998 р. в редакції, запропонованій
Фондом; в іншій частині в позові відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
19.07.2005 р. (судді: Пироговський В.Т., Картере В.І., Жеков
В.І.) рішення господарського суду Одеської області від
26.04.2005 р. скасовано, позов залишено без розгляду (п. 3 ч. 1
ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Не погоджуючись з постановою, Фонд звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити
без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним
застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального
та процесуального права.
Заслухавши пояснення представника сторони, розглянувши матеріали
справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами,
09.09.1998 р. між Фондом (орендодавець) та Компанією (орендар)
укладено договір оренди № 620 державного майна, яке не підлягає
приватизації (надалі –Договір), відповідно до умов якого позивач
передав, а відповідач прийняв у строкове платне володіння і
користування окремі майно-портові споруди Іллічівського рибного
порту згідно із переліком, визначеним у п. 1.1 Договору. Термін
дії Договору –25 років.
В подальшому, 23.07.1999 р. сторони уклали додаткову угоду № 795
до Договору, якою, зокрема, виклали в новій редакції: п. 1.1
Договору стосовно переліку майна, що передається в оренду;
п. 3.1 Договору стосовно визначення та розміру орендної плати;
п. 3.2 Договору, яким визначили, що у разі зміни методики
розрахунку розміру орендної плати, змін централізованих цін і
тарифів та в інших випадках, передбачених законом, договір
приводиться у відповідність до чинного законодавства шляхом
внесення відповідних змін. Сторони також доповнили пункт 10.2
Договору новим абзацом наступного змісту: у разі зміни методики
розрахунку розміру орендної плати, змін централізованих цін і
тарифів діє п. 3.2 Договору.
Постановою Кабінету Міністрів України № 75 від 19.01.2000 р.
( 75-2000-п ) (75-2000-п)
внесено зміни та доповнення до Методики розрахунку
і порядку використання плати за оренду державного майна.
Згідно із ст. 525 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
одностороння відмова від
зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається,
якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
зміна та
розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не
допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
В силу ч. ч. 2, 3 ст. 188 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
сторона
договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір,
повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за
договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну
чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання
пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У зв'язку з внесенням змін до Методики розрахунку і порядку
використання плати за оренду державного майна, Фондом
підготовлено додаткову угоду до Договору, відповідно до якої
запропоновано викласти в новій редакції п. 3.1 Договору стосовно
визначення та розміру орендної плати. Крім того, запропоновано
викласти в новій редакції п. 5.10 Договору стосовно надання
щомісячної інформації про перерахування орендної плати, а також
доповнити Договір п. 5.11 щодо нотаріальної реєстрації Договору
протягом місяця після провадження системи державної реєстрації
(відповідно до ст. 793 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Фондом на адресу Компанії було направлено лист від 15.04.2004 р.
з пропозицією в 20-денний термін підписати додаткову угоду до
Договору, але відповіді на цей лист або підписаної додаткової
угоди Компанія на адресу Фонду не надіслала, у зв’язку з чим
позивач звернувся до суду з позовом про внесення змін до
договору оренди.
Відповідно до ч. 2 ст. 793 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
договір найму
будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини)
строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст. 286 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
розмір орендної
плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших
випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України “Про оренду державного
та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
розмір орендної плати може
бути змінено за погодженням сторін.
Згідно із ч. 3 ст. 762 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
договором або
законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну
(індексацію) розміру плати за користування майном.
Пунктом 3.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 795 від
23.07.1999 р.) сторони погодили, що у разі зміни методики
розрахунку розміру орендної плати, змін централізованих цін і
тарифів та в інших випадках, передбачених законом, договір
приводиться у відповідність до чинного законодавства шляхом
внесення відповідних змін.
За таких обставин, висновок місцевого господарського суду про
правомірність вимог позивача щодо зобов’язання відповідача
підписати додаткову угоду про внесення змін до Договору в
запропонованій редакції відповідає фактичним обставинам та
наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального
права, є законним та обґрунтованим.
Приймаючи постанову та скасовуючи рішення апеляційний
господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи
відсутні належні докази про направлення позивачем відповідачу
документів про внесення змін до Договору, а тому позов підлягає
залишенню без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 81 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки позивач не вжив заходів досудового
врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього
Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
, і можливість такого врегулювання не
втрачена.
З вказаними висновками погодитись не можна.
Матеріали справи містять докази надсилання листа від 15.04.2004
р. (а. с. 39 на звороті), які були предметом оцінки місцевим
господарським судом.
В силу ч. 1 ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
доказами у справі є
будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у
визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність
обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а
також інші обставини, які мають значення для правильного
вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути
підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування.
Не беручи до уваги належним чином засвідчену копію Повідомлення
про вручення 19.05.2004 р. рекомендованого листа апеляційний
господарський суд не вказав якими засобами доказування повинно
бути підтверджено факт надсилання пропозиції про зміну договору.
Відповідно до п. 38 Правил надання послуг поштового зв'язку,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від
17.08.2002 р. № 1155 ( 1155-2002-п ) (1155-2002-п)
(надалі –Правила
( 1155-2002-п ) (1155-2002-п)
), письмові повідомлення, ділові папери та інші
аналогічні вкладення у внутрішніх поштових відправленнях
пересилаються у простих і рекомендованих листах.
Згідно п. 3 Правил ( 1155-2002-п ) (1155-2002-п)
повідомлення про вручення
поштового відправлення (поштового переказу) - повідомлення, яким
оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника
інформацію про дату та прізвище особи, якій вручено поштове
відправлення (поштовий переказ).
Посилання апеляційного господарського суду на те, що
повідомлення отримано невстановленою особою спростовується
п. 111 Правил ( 1155-2002-п ) (1155-2002-п)
, відповідно до якого реєстровані
поштові відправлення, адресовані юридичним особам, видаються їх
представникам, уповноваженим на одержання пошти у приміщеннях
об'єкта поштового зв'язку, на підставі довіреності, оформленої в
установленому порядку. Копія такої довіреності, засвідчена в
установленому порядку, зберігається в об'єкті поштового зв'язку.
Крім того, подання позивачем позову у даній справі та надсилання
копії позовної заяви відповідачу у даному випадку можна
розцінювати як надсилання стороною договору, яка вважає за
необхідне його змінити (Фонд), пропозицій про це другій стороні
за договором (ч. 2 ст. 188 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
). Сторона
договору (Компанія), яка одержала пропозицію про зміну чи
розірвання договору (копії матеріалів позовної заяви), у
двадцятиденний строк після одержання пропозиції повинна
повідомити другу сторону про результати її розгляду (ч. 3
ст. 188 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
). Як вбачається з матеріалів
справи, відповідач пропозицію позивача не акцептував, тобто
сторони не досягли згоди щодо зміни договору, що в свою чергу
свідчить про існування між сторонами спору, який може бути
вирішений судом (ч. 4 ст. 188 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
).
За таких обставин, захист місцевим господарським судом
порушеного права в даному випадку не суперечить будь-яким нормам
матеріального права.
Крім того, відповідно до частини другої статті 124 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юрисдикція судів поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі.
Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду
України від 9.07.2002 року у справі щодо офіційного тлумачення
положення частини другої статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
(справа про досудове врегулювання спорів),
положення частини другої статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
щодо поширення юрисдикції судів на всі
правовідносини, що виникають у державі, в аспекті
конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи
(громадянина України, іноземця, особи без громадянства,
юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не
може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Окрім того, мотивуючи прийняття такого рішення Конституційний
Суд указав, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке
виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і
здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий
захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин
досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом
правового захисту, який держава надає учасникам певних
правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя
виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня
правового захисту держава може стимулювати вирішення правових
спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є
правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З урахуванням викладеного, застосування апеляційним
господарським судом п. 3 ч. 1 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є
необґрунтованим.
Слід також зазначити, що п. 3 ч. 1 ст. 81 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
виключено згідно із Законом України “Про внесення
змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового
врегулювання спорів” від 23.06.2005 р. № 2705-IV ( 2705-15 ) (2705-15)
,
який набрав чинності 22.07.2005 р.
В порушення ст. ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, доводи апеляційного господарського суду, за якими
він відхилив ті чи інші докази, які були предметом оцінки
місцевого господарського суду, та доводи, за якими апеляційна
інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції –не
відповідають наявним матеріалам справи, зроблені з порушенням
правил оцінки доказів, є необґрунтованими та безпідставними.
Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд висновків
місцевого господарського суду не спростував та дійшов
протилежних висновків, які суперечать обставинам справи та
вимогам законодавства. Крім того, здійснена апеляційним
господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи
призвела до неналежного з’ясування дійсних прав і обов'язків
сторін, що унеможливило правильне застосування матеріального
закону, що регулює спірні правовідносини, та призвело до
порушення норм процесуального права. Як наслідок, постанова
апеляційного господарського суду не відповідає положенням
ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, які викладені в
постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
від 29.12.1976 р. № 11 із змінами та
доповненнями.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія
суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в
порядку ст. ст. 47, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і
об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в
їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх
вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував
правовідносини сторін.
Розглядаючи справу, місцевий господарський суд повно з’ясував
обставини, які мали значення для правильного розгляду поданого
Фондом позову та заперечень Компанії проти нього. Висновки
місцевого господарського суду ґрунтуються на доказах та нормах
чинного законодавства. Як наслідок, прийняте судом рішення
відповідає положенням ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам,
що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі
змінами та доповненнями.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
В силу ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування постанови апеляційного господарського суду є
порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи
оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав
невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно
застосував норми матеріального та процесуального права, в
зв’язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає
скасуванню, а законне і обґрунтоване рішення місцевого
господарського суду –залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Фонду державного майна України задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
19.07.2005 р. у справі № 30/32-05-1097 скасувати.
Рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2005 р.
залишити без змін.
Головуючий, суддя С. Щотка
С у д д і: Н. Мележик
О. Подоляк