ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 6/122
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу приватного підприємства “Агатіс”,
м. Чернігів (далі –ПП “Агатіс”)
на рішення господарського суду Чернігівської області від
29.06.2005
зі справи № 6/122
за позовом відділення Фонду соціального захисту інвалідів у
Чернігівській області, м. Чернігів
до ПП “Агатіс”
про стягнення 2912,29 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
відділення Фонду –не з’явились,
ПП “Агатіс” –Кравчинського В.А.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 2912,29 грн. заборгованості зі сплати штрафних
санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від
29.06.2005 (суддя Блохіна Ж.В.), залишеним без змін постановою
Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2005
(колегія суддів у складі: суддя Ковтонюк Л.В. - головуючий,
судді Андрієнко В.В., Рєпіна Л.О.), позов задоволено. Зазначені
рішення судових інстанцій з посиланням на приписи статей 18-20
Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні” ( 875-12 ) (далі –Закон ( 875-12 )) та підпунктів
3.3.1-3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників,
зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом
Міністерства статистики України від 07.07.1995 № 171
( z0287-95 ) (далі – Інструкція
( z0287-95 )), мотивовано
обов’язком відповідача сплатити штрафні санкції за невиконання
нормативу працевлаштування інвалідів, у той час коли сплата
єдиного податку не є підставою для звільнення підприємства від
майнової відповідальності за порушення законодавства у сфері
соціального захисту інвалідів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПП
“Агатіс” просить скасувати рішення суду першої інстанції та
прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на порушення
судом норм матеріального права. Зокрема, скаргу мотивовано
фактичним виконанням відповідачем названого нормативу шляхом
працевлаштування одного інваліда у звітному році. Крім того, як
зазначає скаржник, сплата ПП “Агатіс” єдиного податку звільняє
підприємство від здійснення будь-яких відрахувань до відділень
Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі і від сплати
штрафних санкцій в порядку статті 20 Закону ( 875-12 ).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши пояснення представника відповідача, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про необхідність
скасування оскаржуваних рішень з передачею справи на новий
розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно із звітом ПП “Агатіс” за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2004 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача у
звітному періоді становила 25 осіб; чотиривідсотковий норматив
робочих місць для працевлаштування інвалідів складав 1 особу;
- 02.08.2004 відповідачем було працевлаштовано одного інваліда -
Соловея Андрія Миколайовича, який фактично пропрацював на ПП
“Агатіс” 5 місяців звітного року;
- з урахуванням розміру середньорічної заробітної плати штатного
працівника на підприємстві відповідача у звітному періоді
–2912,29 грн. –розрахунок суми штрафних санкцій за нестворене
робоче місце для працевлаштування інваліда у звітному 2004 році
становить 2912,29 грн., яку самостійно ПП “Агатіс” не сплачено.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) штрафних санкцій.
Відповідно до Форми державної статистичної звітності № 10-ПІ
поштова - річна “Звіт про зайнятість інвалідів”, затвердженої
наказом Держкомстату України від 10.01.2002 № 49,
( v0049202-02 ) середньооблікова чисельність штатних працівників
облікового складу, у тому числі інвалідів (штатних працівників,
яким за висновками медичко-соціальних експертних комісій
встановлена інвалідність), визначається відповідно до підпунктів
3.3.1 - 3.3.3 Інструкції ( z0287-95 ).
Пунктом 3.1 Інструкції ( z0287-95 ) передбачено, що для
визначення чисельності працівників підприємства (установи,
організації) за будь-який період (місяць, квартал, з початку
року, рік) недостатньо мати чисельність працівників на дату,
наприклад, тільки на початок або кінець звітного періоду, тому
що в цих показниках не враховуються зміни, що відбулися протягом
розглянутого періоду.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць
обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників
облікового складу за кожний календарний день звітного місяця,
тобто з 1 по 30 або 31 (для.02.- по 28 або 29 число), включаючи
святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на
число календарних днів звітного місяця.
А згідно з підпунктом 3.3.3 пункту 3.3 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за період з початку
року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)
обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності
працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за
період з початку року до звітного місяця включно та ділення
одержаної суми на кількість місяців за період з початку року,
тобто відповідно на 2, 3, 4...12.
Крім того, як вбачається з прикладу заокруглення, наведеного у
підпункті 3.3.1 розділу ІІІ Інструкції, ( z0287-95 ) у випадку
отримання при розрахунку нецілого значення показника необхідно
заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого
значення.
З огляду на викладені положення Інструкції ( z0287-95 )
касаційна інстанція вважає коректною обчислену попередніми
судовими інстанціями кількість працюючих інвалідів на
підприємстві відповідача у звітному періоді, а тому доводи
скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального
права у визначенні середньооблікової чисельності інвалідів на ПП
“Агатіс” у звітному періоді не можна визнати обґрунтованими.
Попередніми судовими інстанціями з цієї справи правильно не
взято до уваги також довід скаржника щодо необхідності
звільнення його від сплати штрафних санкцій на підставі припису
пункту 6 Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 “Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів
малого підприємництва” ( 727/98 ), за яким суб'єкт малого
підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником,
зокрема, внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів.
Адже відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів у
порівнянні зі штрафом, передбаченим статтею 20 Закону,
( 875-12 ) не мають характеру обов’язкових платежів, а
сплачуються лише в тому разі, коли підприємством не виконується
норматив зі створення робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів. Тобто такі платежі мають саме
характер санкцій за нестворення робочих місць.
Водночас частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, відповідно до пункту 10 Положення ( 314-95-п ) про
робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (далі –Положення
( 314-95-п )), працевлаштування інвалідів здійснюється
державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими
Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів
з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх
здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У пункті 14 Положення ( 314-95-п ) визначено, що підприємства
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03,
( n0060700-04 ) від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та
від 29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118 ( v_118700-05 )
Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою
суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство
органи працевлаштування про створені робочі місця для
працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були
повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і,
відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були
працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштуванні на
вакантні посади.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність вільних робочих
місць та вакантних посад, на яких може використовуватись праця
інвалідів.
Таким чином, обставини, що пов’язані з виконанням підприємством
обов’язку зі створення робочого місця інваліда та повідомлення
відповідних органів про можливість працевлаштування інваліда,
складають фактичну основу спірних відносин та потребують
обов’язкового з’ясування під час вирішення даного спору.
Однак попередніми судовими інстанціями не досліджувалося питання
щодо того, чи існувало створене в установленому порядку робоче
місце інваліда на підприємстві відповідача протягом січня-липня
2004 року, тобто у період, коли фактично на підприємстві
відповідача не працювало жодного інваліда, а також чи
інформувало ПП “Агатіс” органи соціального захисту населення про
наявність вільного робочого місця для працевлаштування інваліда.
Крім того, судами не з’ясовано того, чи вживалися названими
органами заходи щодо працевлаштування інвалідів на підприємстві
відповідача та з чиєї вини направлені інваліди не були
працевлаштовані.
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції щодо заповнення державної
статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”,
затвердженої наказом Державного комітету статистики України від
06.07.1998 № 224, ( z0464-98 ) підприємства, установи і
організації, розташовані на території відповідного регіону,
незалежно від форм власності і господарювання та відомчої
підпорядкованості, щомісячно в повному обсязі подають державній
службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць
(вакантних посад) за формою № 3-ПН “Звіт про наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”. Зі
змісту ж пункту 2.1 цієї Інструкції ( z0464-98 ) вбачається, що
наявність вакантних посад для працівників з обмеженою
працездатністю, якими є, зокрема, інваліди, проставляється саме
у графі 4 такого звіту.
Отже, оскільки саме звіти за формою державної статистичної
звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на
підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування
інвалідів протягом звітного періоду, для того, щоб дійти
обґрунтованого висновку щодо вжиття відповідачем необхідних
заходів для виконання названого нормативу господарські суди
повинні були витребувати та дослідити звіти ПП “Агатіс” за
формою № 3-ПН, що подавалися відповідачем до відповідної служби
зайнятості.
Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог
частини першої статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) щодо прийняття
судового рішення за результатами обговорення усіх обставин
справи і частини першої статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 )
стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З урахуванням наведеного у новому розгляді справи суду першої
інстанції необхідно встановити зазначені у цій постанові
обставини, надати доводам сторін і поданим ними доказам належну
правову оцінку та вирішити спір згідно з вимогами закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу приватного підприємства “Агатіс”
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Чернігівської області від
29.06.2005 та постанову Київського апеляційного господарського
суду від 09.08.2005 зі справи № 6/122 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Чернігівської області.