ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.10.2005 Справа N 18/38
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
закритого акціонерного товариства “Валекс” на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 9.03.2005 року у
справі № 18/38 за позовом закритого акціонерного товариства
“Валекс” до закритого акціонерного товариства “Акціонерний
комерційний промислово-інвестиційний банк” та компанії “Utilisco
Traiding Limited”, за участю третьої особи –акціонерного
товариства закритого типу “Дослідний завод “Веста”
про визнання недійсним договору, -
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2004 року закрите акціонерне товариство “Валекс”
звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про
визнання недійсним у порядку ст. 48 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
договору купівлі-продажу від 18.12.1998 року №
5331, за яким закрите акціонерне товариство “Акціонерний
комерційний промислово-інвестиційний банк” продало, а компанія
“Utilisco Traiding Limited” придбала частину цілісного майнового
комплексу, розташованого по вул. Вікентія Хвойки, 21 у м.
Києві, яка складається із нежитлових приміщень (літера “А”)
площею 5755,4 м2 та (літера “Б”) площею 4270 м2.
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що на момент
продажу продавець не був власником майна і не мав права укладати
договір купівлі-продажу, а також на те, що оспорюваний договір
не містить істотних умов, оскільки в ньому не визначено
конкретного переліку майна, щодо якого здійснився продаж.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.01.2005 року позов
задоволено, визнано недійсним з моменту укладання договір
купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу від
18.12.1998 року, укладений між закритим акціонерним товариством
“Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” та
компанією “Utilisco Traiding Limited”.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
9.03.2005 року дане рішення скасовано та прийнято нове рішення
про відмову в позові.
У касаційній скарзі закрите акціонерне товариство “Валекс”
просить скасувати постанову Київського апеляційного
господарського суду від 9.03.2005 року та залишити в силі
рішення суду першої інстанції. В обґрунтування скарги зроблено
посилання на порушення та неправильне застосування судом другої
інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши пояснення представників відповідачів, які
заперечували проти доводів касаційної скарги, представника
третьої особи, який висловився в підтримку касаційної скарги,
вивчивши матеріали справи та заперечення проти них, обговоривши
доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми
судовими інстанціями, закрите акціонерне товариство “Акціонерний
комерційний промислово-інвестиційний банк” у 1996 році стало
власником частини цілісного майнового комплексу, розташованого
по вул. В. Хвойки, 21 у м. Києві, на підставі виконання чинного
виконавчого напису судовим виконавцем Мінського районного суду
м. Києва.
18.12.1998 року між відповідачами укладено договір
купівлі-продажу даного майна.
Позивач, на підставі договору від 1.04.2002 року, укладеного з
третьою особою, орендує приміщення по вул. В. Хвойки, 21
(головний корпус –літ. “А” та блок цехів –літ. “Б”).
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції
виходив з того, що закрите акціонерне товариство “Акціонерний
комерційний промислово-інвестиційний банк” не був власником
частини цілісного майнового комплексу, не мав права продавати
його компанії “Utilisco Traiding Limited”, а тому договір
купівлі-продажу від 18.12.1998 року не відповідає вимогам закону
і повинен бути визнаний недійсним з моменту його укладення з
підстав, передбачених ст. 48 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
. На думку суду першої інстанції право позивача як
орендаря майна на звернення до суду з даними вимогами
ґрунтується на вимогах Законів України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
та “Про оренду державного і комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
.
Стаття 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлює
загальне правило про те, що недійсною є та угода, яка не
відповідає вимогам закону. Відповідно до ч. 2 ст. 48
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
по недійсній угоді кожна з
сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за
угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі
–відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки
недійсності угоди не передбачені законом.
Згідно роз’яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного
Суду України від 28.04.1978 року № 3 “Про судову практику в
справах про визнання угод недійсними” ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, що
містяться в п. 2, угода може бути визнана недійсною лише з
підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Тому у кожній справі суд повинен встановити наявність тих
обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і
настання певних юридичних наслідків.
При задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про
визнання угоди недійсною і застосування передбачених законом
наслідків.
При прийнятті рішення дані вимоги судом першої інстанції не
враховані.
При цьому, незалежно від того, чи відповідає спірна угода
вимогам закону, судом не встановлено та не зазначено в рішенні,
чи стосується спірна угода охоронюваних законом прав і
обов’язків позивача, яким чином вона порушує дані права, та чи
підлягають вони захисту шляхом визнання недійсною угоди,
стороною якої позивач не є, з урахуванням необхідності
застосування правового механізму, встановленого ч. 2 ст. 48
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
За таких обставин, судом другої інстанції підставно скасовано
рішення місцевого суду.
Встановивши, що спірна угода при укладанні не стосувалася та не
порушує прав позивача, відсутність правових підстав для визнання
недійсним договору купівлі-продажу, суд другої інстанції дійшов
висновку про необхідність відмови позивачу в задоволенні позову.
Висновки суду другої інстанції відповідають нормам матеріального
і процесуального права, фактичним обставинам та наявним
матеріалам справи, а доводи касаційної скарги їх не
спростовують.
За таких обставин, постанова апеляційного господарського суду у
справі зміні або скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України –
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства “Валекс”
залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного
господарського суду від 9.03.2005 року у справі № 18/38 –без
змін.
Головуючий Перепічай В.С.
Судді Вовк І.В.
Гончарук П. А.