Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддів: Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача – Світайло А.О.,

відповідачів – Абідов Р.Т., Давидко І.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні Сумського національного аграрного

касаційну скаргу університету

на постанову від 05.09.2005 Харківського

апеляційного господарського суду

у справі № 5/93-05

за позовом Сумського національного аграрного університету

До 1.РВ ФДМ України по Сумській області;

2.Вищого навчального закладу “Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна в особі Сумської філії

Про визнання недійсним договору оренди № 219 від 26.04.2002

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Сумської області від 16.06.2005 в позові відмовлено у зв’язку з відповідністю оспорюваного договору чинному законодавству про оренду. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2005 рішення залишено без змін з тих же підстав.

Сумський національний аграрний університет в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом всупереч вимогам ст. 35 ГПК України (1798-12) в основу рішення покладено рішення суду у господарській справі, у якій позивач участі не брав. На думку скаржника, ті обставини, що першим відповідачем не виконано вимоги пунктів 1-4 ст. 9 Закону України “Про оренду державного та комунального майнам”, (2269-12) у тій справі (№ 9/388-04) не розглядалися. В порушення вимог ст. 101 ГПК України (1798-12) апеляційний суд не встановив, чи виконано при укладенні договору оренди вимоги ст. 9 вищезгаданого закону, але як і суд першої інстанції послався на рішення судів по справі, у якій позивач участі не брав. Невиконання цих вимог підтверджується листом РВ ФДМУ № 13/1152 від 24.04.2002 (а.с. 64).

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини по справі на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова –залишенню без змін з наступних підстав.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що факт відповідності договору оренди № 219 від 26.04.2002 вимогам чинного законодавства встановлений рішенням господарського суду Сумської області від 27.10.2004 у справі № 9/388-04, яким відмовлено Сумській обласній державній лабораторії ветеринарної медицини в задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди № 219 від 26.04.2002. Зазначене судове рішення залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2004 та постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2005 у справі № 9/388-04. Факти дотримання при укладенні оспорюваної угоди вимог Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) вже знаходили свою оцінку при розгляді справи № 9/388-04, оскільки позивач у цій справі обгрунтовував свої вимоги тими ж обставинами, на які посилається і позивач по даній справі (№ 5/93-05).

Залишаючи рішення без змін суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що доводи позивача щодо підписання оспорюваного договору не уповноваженою особою спростовуються наказом РВ ФДМ України по Сумській області № 15-к від 08.02.2002. Договір оренди укладено належним орендодавцем в межах повноважень, визначених ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) .

Колегія погоджується з висновками судів з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі листів Міністерства аграрної політики України від 08.01.2002 № 37-40-2-15/126, від 24.01.2005 № 30 (v0030555-05) та від 13.05.2003, наказів РВ ФДМ України по Сумській області від 05.12.2001 № 668 та від 08.02.2002 № 15-к, судових рішень у справах № 9/388-04 та № 6502-3/730, які набрали законної сили та не скасовані у встановленому порядку, з достовірністю встановлено, а позивачем не спростовано факти укладення між відповідачами договору оренди № 219 від 26.04.2002 з дотриманням порядку, передбаченого ст. 9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) , та укладення договору від імені орендодавця уповноваженою особою.

При цьому судом враховано, що предмет позову у справі № 9/388-04 та даній справі (№ 5/93-05) є тотожним, а обставини, які наведені скаржником в позовній заяві в обгрунтування позовних вимог, вже досліджувалися судами при розгляді справи № 9/388-04 та отримали належну правову оцінку. Зокрема, постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2005 у справі № 9/388-04 зафіксовано встановлення судами попередніх інстанцій факту одержання першим відповідачем (орендодавцем) згоди центрального органу державної виконавчої влади, уповноваженого управляти державним майном, стосовно передачі в оренду другому відповідачу приміщення дитячого садка “Соловушка”, як того вимагає ст. 9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) .

В оскаржуваних рішенні та постанові не містяться посилання на ч. 2 ст. 35 ГПК України (1798-12) , яка регулює преюдиціальність фактів, встановлених рішенням господарського суду у справі за участю тих же сторін, чим спростовуються твердження скаржника про порушення судом вимог ст. 35 ГПК України (1798-12) .

В той же час, як правильно зазначив апеляційний господарський суд, помилкові посилання суду першої інстанції на ч. 4 ст. 35 ГПК України (1798-12) не призвели до прийняття неправильного по суті рішення.

Разом з тим колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст. 115 ГПК України (1798-12) рішення, ухвали, постанови господарських судів, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, в тому числі в частині встановлення певних юридичних фактів.

Касаційна інстанція не може прийняти до уваги посилання скаржника в обгрунтування своїх заперечень на лист РВ ФДМ України по Сумській області від 24.04.2002 № 13/1152 (а.с. 64, том 1), оскільки згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.

Зважаючи на наведене колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови, які прийнято судами попередніх інстанцій без порушення або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2005 у справі № 5/93-05 залишити без змін, а касаційну скаргу Сумського національного аграрного університету –без задоволення.