ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2005 Справа N 2-16/93-2005
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Кримського республіканського
відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Сімферополь
Автономної Республіки Крим,
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
15.04.2005
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 08.08.2005
зі справи № 2-16/93-2005
за позовом Кримського республіканського відділення Фонду
соціального захисту інвалідів (далі – Відділення)
до виробничо-технологічної фірми “Прагма” ЛТД (далі – Фірма),
м. Сімферополь Автономної Республіки Крим,
про стягнення 9 342 грн.,
за участю представників:
позивача –не з’явився,
відповідача –Іщенко І.А.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Автономної
Республіки Крим з позовом про стягнення з Фірми 9 342 грн.
штрафних санкцій за незайняті інвалідами два робочих місця в
2003 році.
Рішенням названого суду від 15.04.2005 (суддя Омельченко В.А.),
залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 08.08.2005 (колегія суддів у складі:
Котлярова О.Л. –головуючий суддя, судді Латинін О.А., Волков
К.В.), в позові відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано відсутністю вини Фірми в
невиконанні нормативу зі створення робочих місць для інвалідів,
встановленого Законом України від 21.03.1991 № 875-XII “Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 )
(далі –Закон № 875 ( 875-12 )).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого і постанову апеляційного
господарських судів зі справи скасувати через неправильне
застосування ними норм матеріального та процесуального права і
прийняти нове рішення.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
–ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши представника відповідача, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (45 осіб) відповідач у 2003 році повинен був
створити 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- протягом 2003 року Фірмою не працевлаштовано жодного інваліда;
- відповідачем здійснено заходи з підготовки атестації робочих
місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується наказом
від 03.01.2003 № 3/03 (а.с. 31);
- відповідач повідомляв Сімферопольський міський центр
зайнятості та Управління праці і соціального захисту населення
Київського району міста Сімферополя про наявність двох робочих
місць для інвалідів та просив направити інвалідів для
працевлаштування, що підтверджується листами від 03.01.2003
№ 4-1/03 та № 3-1/03 (а.с. 29, 30);
- уповноваженими органами з працевлаштування інваліди до
відповідача не направлялися;
- Фірмою в 2003 році до Сімферопольського міського центру
зайнятості подавалися звіти за формою № 3-ПН “Звіт про наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках”, копії яких центром зайнятості на запит місцевого
суду не надані в зв’язку із закінченням строку зберігання, що
підтверджується листом міського центру зайнятості від 10.02.2005
№ 09-242 (а.с. 53);
- середньорічна заробітна плата на підприємстві в 2003 році
становила 4 671 грн.;
- за результатами фінансово-господарської діяльності в 2003 році
Фірма прибутку не мала.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п )),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314, ( 314-95-п ) визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що
підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за
власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і
пунктом 10 Положення ( 314-95-п ) передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення
України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів
з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх
здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для
інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком
інвалідів для працевлаштування, а створення робочих місць має
відбуватися з урахуванням стану здоров’я, здібностей і
професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство
органами з їх працевлаштування, визначеними статтею 18 Закону
№ 875 ( 875-12 ).
Таку правову позицію викладено й у постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, ( n0060700-04 )
від 11.01.2005 зі справи № 6/203, ( sp21/027 ) від 25.01.2005 зі
справи № 8/203-04 ( sp21/056 ).
Попередніми судовими інстанціями встановлено і позивачем не
спростовано, що відповідач інформував органи, зазначені в статті
18 Закону № 875, ( 875-12 ) про наявні вільні робочі місця для
інвалідів, працевлаштування яких не відбулося незалежно від
нього, внаслідок чого місцевий та апеляційний господарські суди
дійшли правомірного висновку про відсутність вини Фірми в
невиконанні нормативу з працевлаштування інвалідів та з цих
підстав обґрунтовано відмовили в задоволенні даного позову.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
те, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі
справи відповідають встановленим ними обставинам справи,
прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального
права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-11 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
15.04.2005 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 08.08.2005 зі справи № 2-16/93-2005
залишити без змін, а касаційну скаргу Кримського
республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
–без задоволення.