Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого –судді Дерепи В.І.

суддів: Грека Б.М. –(доповідача у справі)

Стратієнко Л.В.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Приватного підприємства “Бренд”

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.05

у справі № 31/149

господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Відкритого акціонерного товариства

“Енергогідромеханізація”

до Приватного підприємства “Бренд”, Акціонерного комерційного

промислово-інвестиційного банку “Промінвестбанк” в особі Філії

“Відділення Промінвестбанку в м. Дніпродзержинську”

Про визнання недійсним правочину та захист права власності

за участю представників від:

позивача Шарапа М.О. (дов. від 26.10.05)

Відповідача Курицин А.В. (дов. від 01.08.05),

Рогава Р.Д. (дов. від 01.10.05),

Завгородня С.О. (дов. від 23.11.05)

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Відкрите акціонерне товариство “Енергогідромеханізація” звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про розірвання договору застави майна від 03.12.03 № 1175-05/2003, укладеного між Приватним підприємством “Бренд” та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком “Промінвестбанк” в особі Філії “Відділення Промінвестбанку в м. Дніпродзержинську”.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.05 (суддя Мороз В.Ф.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.05 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Головка В.Г., суддів: Лисенко О.М., Чохи Л.В.), позов задоволено.

Судові акти мотивовано тим, що ПП “Бренд”, передаючи майно в заставу, не було його законним власником, що підтверджується рішенням по справі № 34/100. Тому спірний договір є незаконним та таким, що порушує право власності.

Не погоджуючись з судовими актами у справі, перший відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.05 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.05, в позові відмовити. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що відповідно до статті 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обмежень”, (1952-15) державна реєстрація скасовується, на думку скаржника, лише в разі припинення відповідного договору, а не визнання його недійсним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами було встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченого договору застави нерухомості № 1175-05/2003 від 03.12.03, відповідач-1 передав у заставу відповідачу-2 на забезпечення виконання своїх зобов'язань, що випливають з укладеного між згаданими сторонами кредитного договору № 1155-05/2003 від 28.11.03, комплекс будівель з нагульним ставком, а саме: побутовий корпус (А-2) загальною площею 277 кв.м. ; будівля для ремонту та сушки сіток (Б-1) загальною площею 35, 4 кв.м, склад кормів (В-1) загальною площею 138,2 кв.м. ; будівля для зимування маточника (Г-1) загальною площею 68,5 кв.м. ; вбиральня (Д-1) загальною площею 2,9 кв.м. ; холодильник (Е-1) загальною площею 12,2 кв.м. ; водопропускна труба (№ 1). Перелічені об'єкти розташовані в селі Куліші, Петрикшського району, Дніпропетровської області по вул. Зеленій, 112а. У договорі застави вказано, що зазначене вище майно належить відповідачу-1, на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Оката Л.Г. 19.11.03.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.04 у справі № 34/100, яке набрало законної сили, визнані недійсними торги по реалізації зазначеного вище комплексу будівель та споруд, за якими ПП “Бренд” набуло прав на таке майно, а також позивачу, як власнику майна та як учаснику прилюдних торгів, повернуто відчужене на торгах зазначене вище майно. Також визнано недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (ВАР № 671140 реєстр № 1208).

Втім, у зв'язку зі згаданим договором застави, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зареєстровано заборону на відчуження майна, яке є предметом договору застави, що перешкоджає власнику вільно розпоряджатися своїм майном. Зазначена обставина стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про визнання недійсним договору застави.

З врахуванням вищевикладених фактів та на підставі статті 48 Закону України “Про власність” (697-12) , суди дійшли висновку про незаконність договору застави, оскільки він порушує права власника майна. Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки передчасними, з огляду на наступне.

Стаття 48 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) встановлює загальне правило про те, що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону, в частині другій містить положення, згідно з яким по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

За змістом ч. 1 ст. 145 Кодексу, (1540-06) якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ч. 2 ст. 48 Кодексу, (1540-06) незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону.

Результатом задоволення заявленого позову стало застосування судом наслідків недійсності угоди, які стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною угоди.

Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені статтею 145 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) . Дана позиція була викладена також в постанові Верховного суду України у справі № 13/529пд від 27.09.05.

Суди при розгляді справи на цю судову практику та вимоги закону уваги не звернули, що потягло за собою ухвалення необґрунтованих судових актів. Тому рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-13 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства “Бренд” без номера й дати задовольнити частково, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.05 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.05 у справі № 31/149 скасувати, справу № 31/149 направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.