ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2005 Справа N 142/3-05
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Київ (далі – відділення Фонду)
на рішення господарського суду Київської області від 05.07.2005
зі справи № 142/3-05
за позовом відділення Фонду
до закритого акціонерного товариства “Фоззі», м. Вишневе
Київської області
про стягнення 161 500 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
відділення Фонду – Троценко З.М.,
ЗАТ “Фоззі” –Бєлаша В.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 161 500 грн. заборгованості зі сплати штрафних
санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Київської області від 05.07.2005
(суддя Поляк О.І.) у задоволенні позову відмовлено. Назване
рішення мотивовано тим, що обов’язок безпосереднього
працевлаштування інвалідів покладено на органи соціального
захисту інвалідів, у той час коли ЗАТ “Фоззі” було вжито усіх
залежних від нього заходів для виконання зазначеного нормативу,
а саме, створено робочі місця для інвалідів у необхідній
кількості та повідомлено уповноважені органи про наявність таких
вакантних посад.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати рішення місцевого
господарського суду з даного спору, посилаючись на порушення
судом норм матеріального права. Скаргу мотивовано тим, що
безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюють саме
підприємства шляхом укладення трудового договору, у той час коли
органи, перелічені у частині першій статті 18 Закону України
“Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»
( 875-12 ) (875-12)
(далі –Закон ( 875-12 ) (875-12)
), лише сприяють у
працевлаштуванні інвалідів. Крім того, скаржник зазначає, що у
матеріалах справи відсутні докази інформування відповідачем
уповноважених органів про наявність потреби у працівниках з
обмеженою працездатністю, оскільки звіти відповідача за формою
№ 3-ПН за 2003 рік такої інформації не містять.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський
суд України дійшов висновку про наявність підстав для
задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого ЗАТ “Фоззі” звіту “Про зайнятість і
працевлаштування інвалідів» за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2003 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача
становила у звітному періоді 1750 осіб, норматив робочих місць
для працевлаштування інвалідів –70 осіб, у той час коли фактично
відповідачем було працевлаштовано лише 2 інваліди;
- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у
2003 році становила 2375 грн.;
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця
для працевлаштування інвалідів у звітному 2003 році становить
161500 грн., які самостійно ЗАТ “Фоззі” не сплачено;
- ЗАТ “Фоззі” повідомляло Києво-Святошинський центр зайнятості
про наявність вільних робочих місць, на яких могла
використовуватись праця інвалідів у звітному періоді, шляхом
направлення щомісячних звітів за формою № 3-ПН;
- у звітному році інваліди на підприємство відповідача
уповноваженими органами не направлялись.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону штрафних санкцій.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, згідно з пунктом 10 Положення про робоче місце
інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ) (314-95-п)
(далі – Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
), працевлаштування
інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами
Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими
організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я
інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до
висновків МСЕК.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення
та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А
пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
визначено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність таких вакантних
посад для інвалідів.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у
постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03, від
29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005
№ 05/144 зі справи № 3/118, згідно з якою суди мають
з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи
працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування
інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи
направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї
вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було
відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.
Проте у з’ясуванні обставини щодо направлення відповідачем
звернень до органів працевлаштування про наявність вільних
робочих місць, на яких могла використовуватись праця інвалідів,
місцевий господарський суд порушив правила статті 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
про оцінку доказів.
Так, відповідно до пункту 1.2 Інструкції щодо заповнення
державної статистичної звітності за формами N 3-ПН “Звіт про
наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в
працівниках» і N 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників»,
затвердженої наказом Державного комітету статистики України від
06.07.1998 № 224, підприємства, установи і організації,
розташовані на території відповідного регіону, незалежно від
форм власності і господарювання та відомчої підпорядкованості,
щомісячно в повному обсязі подають державній службі зайнятості
інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)
за формою N 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць
(вакантних посад) та потребу в працівниках».
Зі змісту ж пункту 2.1 цієї Інструкції вбачається, що наявність
вакантних посад для працівників з обмеженою працездатністю,
якими є, зокрема, інваліди, проставляється саме у графі 4 такого
звіту.
Оскільки у звітах ЗАТ “Фоззі” за формою № 3-ПН, які містяться у
матеріалах справи, відповідні дані у графі 4 відсутні, висновок
господарського суду про те, що відповідач повідомляв
Києво-Святошинську службу зайнятості про наявність вільних
робочих місць для інвалідів є необґрунтованим.
Таким чином, у вирішенні даного спору місцевим господарським
судом допущено порушення норм матеріального та процесуального
права, що відповідно до приписів частини першої статті 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування оскаржуваного
рішення.
З огляду на встановлені попередньою інстанцією обставини справи,
Вищий господарський суд України вважає за необхідне задовольнити
позов відділення Фонду про стягнення з відповідача 161 500 грн.
заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання
нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів.
Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити.
2. Рішення господарського суду Київської області від 05.07.2005
зі справи № 142/3-05 скасувати.
3. Позов задовольнити. Стягнути з закритого акціонерного
товариства “Фоззі” на користь Київського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів 161500 грн. штрафних
санкцій.
Стягнути з закритого акціонерного товариства “Фоззі” в доход
державного бюджету 1615 грн. державного мита за розгляд справи у
суді першої інстанції та 807,50 грн. державного мита, що
підлягає сплаті з касаційної скарги.
Стягнути з закритого акціонерного товариства “Фоззі” на користь
державного підприємства “Судовий інформаційний центр» 118 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видачу відповідних наказів доручити господарському суду
Київської області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь