20-8/065 Про стягнення 132103,43 грн. - Текст документа

За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , у судовому засіданні 10.11.05 було оголошено перерву до 24.11.05 для виготовлення та оголошення вступної та резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 16.06.05 Господарського суду міста Севастополя (суддя Ткаченко М.І.) позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 58625,07 грн. та 704,20 грн. –судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог позивачу було відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.08.05 (головуючий суддя Щепанська О.А., судді Прокопанич Г.К., Плут В.М.), апеляційна скарга Закритого акціонерного проектно-будівельного товариства “Севастопольжитлобуд” задоволена. Рішення Господарського суду міста Севастополя від 16.06.05 у справі № 20-8/065, зазначеною постановою апеляційної інстанції, змінено, у зв’язку з чим, резолютивна частина рішення місцевого господарського суду викладена в наступній редакції:

“Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Севастопольжитлобуд” на користь Закритого акціонерного товариства “Механізація будівництва” заборгованість в сумі 12132,87 грн., індекс інфляції в сумі 3033,28 грн., річні в сумі 45,50 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 153,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59 грн. В решті позову відмовити.”

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Закрите акціонерне товариство “Механізація будівництва” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій посилається на порушення апеляційною інстанцією, під час прийняття постанови, норм матеріального та процесуального права, отже, просить резолютивну частину постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.08.05 доповнити стягненням з відповідача на користь позивача пені за несвоєчасне виконання зобов’язань в розмірі 31914,24 грн.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує підстави зміни постанови апеляційного господарського суду, вважаючи, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення з вимогою про стягнення неустойки, тому простить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу позивача –без здоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Так, Закрите акціонерне товариство “Механізація будівництва” звернулось до господарського суду з позовною заявою до закритого акціонерного проектно-будівельного товариства “Севастопольжитлобуд” про стягнення заборгованості в сумі 132103,43 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань згідно договору № 41 від 9.12.1999 року.

Як свідчать матеріали справи, позивач письмовим клопотанням від 16.06.2005 року (вихідний № 299) уточнив позовні вимоги, врахувавши той факт, що відповідач передав позивачу акти прийому-передачі закінчених будівництвом квартир, та просить суд стягнути з відповідача суму боргу за виконані роботи в розмірі 66.139,52 грн. (у тому числі основний борг -12.132,87 грн., пеня - 31.914,24 грн., індекс інфляції - 21.176,01 грн., 3% річні - 916,40 гри.).

Суд першої інстанції позов задовольнив частково, стягнув з відповідача заборгованість з урахуванням суми пені, інфляції та річних в розмірі 58625,27 грн., відмовив в позові в частині спонукання до передачі квартир.

При розгляді апеляційної скарги, позивач заявив клопотання про стягнення з відповідача заборгованості - різниці між вартістю виконаних робіт та вартістю квартир у розмірі 16913,92 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 9.12.1999 року позивач та відповідач уклали договір № 41 на виконання будівельно-монтажних робіт та виділення техніки на об'єкту корпус 9 ПК-16 проспект Жовтневої революції (далі по змісту Договір).

Згідно пункту 1.1 договору Закрите акціонерне проектно-будівельне товариство “Севастопольжитлобуд” (Замовник) доручає, а закрите акціонерне товариство “Механізація будівництва” (Підрядчик) зобов'язується виконати згідно наданої Замовником проектно-кошторисної документації будівельно-монтажні роботи (БМР) по прокладці інженерних комунікацій, благоустрій, устрій земляної основи та верхньої будівлі підкранових колій баштового крану, монтаж, демонтаж, транспортування баштового крану, і виділяє по попередньому письмовому замовленню Замовника будівельні машини і механізми для виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті Замовника - корпус 9 ПК-16 проспект Жовтневої Революції у місті Севастополі по цінам Замовника, діючим на момент виконання робіт і виділення техніки.

Як вірно зазначено в постанові апеляційного господарського суду, 30.05.2000 року позивач і відповідач уклали додаткову угоду № 1 до договору № 41 від 9.12.1999 року, згідно якої пункт 3.6. був викладений у наступній редакції: „В якості розрахунків за БМР та послуги, виконані підрядчиком, Замовник зобов'язується передати у власність Підрядчику одну трьохкімнатну квартиру № 39 на 5 поверсі загальною площею 67,81 кв.м. і одну однокімнатну квартиру № 11 на 4 поверсі загальною площею 43,63 кв.м. в корпусі 9 ПК-16 проспекту Жовтневої революції (вул. Кесаєва, 5/5) протягом місяця після вводу будинку в експлуатацію 31.05.2001 року.”

Цією ж угодою сторони продовжили термін дії договору до 31.05.2002 року.

20.09.2001 року позивач і відповідач уклали додаткову угоду № 2 до договору № 41 від 9.12.1999 року, згідно якої пункт 3.6. був викладений у новий редакції: „В якості розрахунків за БМР та послуги, виконані Підрядчиком, Замовник зобов'язаний передати у власність Підрядчику одну трьохкімнатну квартиру № 39 на 5 поверсі загальною площею 67,81 кв. м. і одну однокімнатну квартиру № 11 на 4 поверсі загальною площею 43,63 кв. м. в корпусі 9 ПК-16 проспекту Жовтневої революції (вул. Кесаєва, 5/5) протягом місяця після вводу в експлуатацію та останнього розрахунку вказаного житлового будинку в серпні 2002 року.

Вартість 1 кв. м. загальної житлової площі складає 936 грн. Вартість робіт підрядчику також є фіксованою на момент підписання цієї угоди.

Замовник передає Підрядчику квартири після підписання сторонами акту звірки робіт, виконаних Підрядчиком на будівництві вказаного об'єкту. Після порівнювання вартості виконаних робіт по акту, з вартістю квартир, обумовленою Договором проводиться компенсація цієї різниці Замовником або Підрядчиком і потім здійснюється передача вказаних квартир Підрядчику в серпні 2002 року”.

Цією ж угодою сторони продовжили термін дії договору до 1.08.2002 року.

Відповідач не виконав належним чином прийняті на себе зобов'язання згідно договору № 41 від 9.12.1999 року та додаткових угод від 30.05.2000 року та 20.09.2001 року, що з'явилося підставою для звернення закритим акціонерним товариством “Механізація будівництва” до господарського суду за захистом порушеного права.

В процесі розгляду справи сторони частково врегулювали спірне питання стосовно передачі у власність Закритого акціонерного товариства “Механізація будівництва” квартир № 39 та № 11, розташованих за адресою проспект Жовтневої Революції вул. Кесаева, 5/5.

З цієї причини, позивач письмовим клопотанням від 16.06.2005 року (вихідний № 299) уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача суму в розмірі 66.139,52 грн., яка складається з суми основного боргу –12 132,87 грн., пені - 31.914,24 грн., індексу інфляції - 21.176,01 грн. та 3% річних - 916,40 грн.

Згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) (в редакції Закону від 16.01.2003 року N 435-ІV (435-15) із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 19.06.2003 року N 980-ІV (980-15) і Законом України від 18.11.2003 року N 1255-IV, (1255-15) що вступив в дію в 1.01.2004 року) Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, (435-15) положення цього Кодексу (435-15) застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно п. 6.4. Договору № 41 від 9.12.1999 року, цей договір має юридичну силу до повного виконання сторонами всіх обов’язків по ньому.

Вищий господарський суд України вважає, що оскільки правовідносини між сторонами виникли до вступу в силу Цивільного кодексу України (435-15) (з 1.01.2004 року) і продовжують існувати до виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, то до таких правовідносин застосовуються норми Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України (435-15) договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При порівнянні вартості виконаних робіт і наданих послуг з вартістю квартир, а також з урахуванням часткового погашення відповідачем суми заборгованості за вказані послуги та виконані роботи та уточненням позовних вимог сума боргу, як встановив суд апеляційної інстанції, склала 12.132,87 грн.

Відповідач не надав суду доказів погашення даної суми заборгованості. Посилання відповідача на платіжні доручення № 223 від 12.06.2002 № 229 від 19.06.2002 (а.с. 26 -27), в якості доказу оплати боргу, судовою колегією апеляційного господарського суду цілком вірно до уваги прийняті не були, оскільки, в платіжних дорученнях наявне посилання на рахунок № 145 від 11.06.2002 за послуги крана.

Представлений позивачем на вимогу судової колегії рахунок № 145 датований 29.03.2002 на суму 58,40 грн.

Інші докази погашення боргу в матеріалах справи відсутні.

Що стосується вимог позивача про стягнення пені, індексу інфляції та річних, касаційна інстанція дійшла наступного висновку.

Відповідно до положення частини 2 статті 625 діючого Цивільного кодексу України (435-15) , боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми.

Грошовим Закон визначає зобов'язання, з якого боржник зобов'язаний сплатити кредитору певну суму грошових коштів. В даному випадку, з чим погоджується Вищий господарський суд України, відповідно до умов договору № 41 від 19.12.99 відповідач був зобов'язаний передати позивачу об'єкти нерухомості - квартири, а не грошові кошти.

Таким чином, річні та індекс інфляції підлягають нарахуванню на суму заборгованості в розмірі 12132,87 грн., про що вірно зазначено в постанові апеляційної інстанції, та складають: індекс інфляції-3033,28 грн., річні -45,50 грн.

Пеня, як правильного зазначено в оскаржуваній постанові, стягненню не підлягає з таких підстав.

Як вже було зазначено вище, згідно додаткової угоди № 2 до договору № 41 від 9.12.1999 року, замовник передає підрядчику квартири після підписання сторонами акту звірки робіт, виконаних підрядчиком на будівництві вказаного об'єкту. Після порівнювання вартості виконаних робіт по акту, з вартістю квартир, обумовленою Договором, проводиться компенсація цієї різниці замовником або підрядчиком і потім здійснюється передача вказаних квартир підрядчику в серпні 2002 року.

Згідно статті 258 Цивільного кодексу України (435-15) позовна давність для стягнення неустойки встановлена в один рік.

Початок перебігу строку позовної давності, як це передбачено статтею 261 Цивільного кодексу України (435-15) , починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. В даному випадку початок перебігу строку позовної давності, на думку касаційної інстанції є 25.11.03.

Так, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що саме з дня складання акту приймання-передачі квартир (а.с. 72), відповідно до положень п. 3 додаткової угоди № 2 до договору № 41 від 9.12.1999 року, позивач мав інформацію щодо необхідності проведення відповідачем компенсації позивачу в сумі 12132,87 грн.

Натомість, відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України (436-15) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлене законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а в даному випадку це 25.05.2004 року.

Проте, позивач звернувся до суду лише 14.03.05, тобто, значно пізніше граничного строку нарахування неустойки.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, апеляційною інстанцією помилково визначений початок перебігу строку позовної давності та його закінчення.

Однак, враховуючи, що допущені апеляційною інстанцією, при прийнятті постанови, порушення не призвели до прийняття неправильного по суті рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за можливе залишити без змін постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.08.05 по справі № 20-8/065.