ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2005 Справа N 34/56(33/122)
Виший господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. –головуючого у засіданні
(доповідач),
Панченко Н.П. , Плахотнюк С.О.
розглянувши товариства з обмеженою відповідальністю
касаційну скаргу “Вільногорське скло”
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 13.07.2005р.
у справі № 34/56(33/122) господарського суду
Дніпропетровської області
за позовом спільного підприємства “Вітмарк-Україна” у
формі товариства з обмеженою відповідальністю
До товариства з обмеженою відповідальністю
“Вільногорське скло”
Про стягнення 183582,01 грн.
за участю представників:
- Позивача: Діянова І.Л. (дов. від 10.01.2005р., б/н);
- Відповідача: Гринько М.М. (дов. від 05.12.2003р., № 320);
В С Т А Н О В И В:
Спільне підприємства “Вітмарк-Україна” у формі товариства з
обмеженою відповідальністю (надалі –“Позивач”) звернулось до
господарського суду Дніпропетровської області з позовом про
стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю
“Вільногорське скло” (надалі –“Відповідач) 165521,57 грн.
авансового платежу по Договору, 24000,00 грн. 7інфляційних,
32097,58 грн. пені за період з 03.01.2004р. по 29.03.2005р. та
6149,24 грн. річних за період з 03.01.2004р. по 29.03.2005р.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
26.08.2004р. у справі № 33/122 Позивачу відмовлено у задоволені
позову.
Рішення мотивоване тим, що умовами Договору не передбачена
одностороння відмова від зобов'язання, тоді як Позивач не надав
суду доказів, які б свідчили, що Договір розірваний в
установленому законом порядку.
Крім того, відмовляючи в позові господарський суд
Дніпропетровської області виходив з того, що Позивачем не
доведено вину Відповідача, яка відповідно до ст. 614 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(надалі –“ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
”) є
підстава настання відповідальності за порушення зобов'язання.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням господарського суду
Дніпропетровської області, Позивач звернувся до
Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою,
в якій просив скасувати рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 26.08.2004р. у справі № 33/122,
оскільки встановлені обставини справи не відповідають висновкам,
викладеним в оскаржуваному рішенні, крім того, рішення прийняте
з порушенням норм матеріального права України, зокрема,
ст. ст. 611, 612, 614, 665, 693, ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
ст. ст. 220, 231 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
(надалі –“ГК України” ( 436-15 ) (436-15)
( 436-15 ) (436-15)
).
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 10.11.2004р. № 33/122 апеляційну скаргу Позивача задоволено
частково та ухвалено рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 26.08.2004р. у справі № 33/122
скасувати, позов задовольнити частково, стягнути з Відповідача
на користь Позивача 165521,57грн. основного боргу, 8824,79грн.
пені, 2533,00грн. витрат по справі.
Не погоджуючись з зазначеною постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду, Відповідач звернувся до Вищого
господарського суду з касаційною скаргою, в якій просив
скасувати Постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 10.11.2004р. № 33/122, оскільки при її
ухваленні судом неправильно застосовані норми матеріального та
процесуального права, а саме, п. 2 ст. 693 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст. ст. 38, 43, 101 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(надалі –“ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
”).
Постановою Вищого господарського суду України від 08.02.2004р. у
справі № 33/122 скарга Відповідача задоволена частково, рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2004р.
та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 10.11.2004р. у справі № 33/122 скасовані, справа направлена
на новий розгляд.
Постанова мотивована тим, що під час розгляду справи судами
попередніх інстанцій не врахований п. 2 Договору, згідно з яким
поставка за Договором здійснюється на умовах EXW –“склад
постачальника” згідно з вимогами Міжнародних правил тлумачення
термінів “Інкотермс 2000” (надалі –“Правила “Інкотермс”), а
також не застосовані норми цих правил при вирішенні спору.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
17.05.2005р. у справі № 34/56(33/122) позов задоволено частково,
з Відповідача на користь Позивача стягнуто 165521,57 грн.
передплати, 25091,21 грн. пені, 1422,68 грн. витрат по сплаті
держмита та 98,75 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що Відповідач не виконав зобов'язання з
передачі обладнання у встановлений Договором строк, а тому
вимоги Позивача про стягнення суми попередньої оплати на
підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є правомірними.
При стягненні пені за несвоєчасну поставку обладнання і
визначенні її розміру суд керувався положеннями Договору та
правилами щодо строку позовної давності. Рішення суду в частині
відмови у стягненні інфляційних витрат та річних мотивовано
відсутністю у Відповідача грошових зобов'язань по Договору перед
Позивачем, а також тим, що отримання передплати не є
безпідставним користуванням коштами.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, Відповідач
звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду
зі скаргою, в якій, просив рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 17.05.2005р. у справі
№ 34/56(33/122) скасувати, оскільки висновки, викладені в
рішенні не відповідають обставинам справи, а також при ухваленні
оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно
застосовані норми матеріального та процесуального права та
відмовити в позові.
Обґрунтовуючи подану скаргу Відповідач зазначив, що 26.12.2003р.
він телефонограмою повідомляв Позивача про готовність до
передачі спірного обладнання, чим виконав умови Договору щодо
поставки обладнання на умовах EXW.
Крім того, Відповідач зазначив, що при підписанні Договору
сторони не досягли згоди щодо усіх його істотних умов, зокрема,
строку поставки, ескізу та креслення продукції, які були
узгоджені позивачем лише 05.02.2004р., що вважається датою
фактично укладання Договору.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Відповідач також посилався на
п. 2 ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якою передбачено, що у
випадку, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не
встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги,
кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від
дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не
випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином Відповідач вважає, що оскільки вимога щодо
здійснення поставки від Позивача на адресу Відповідача не
надходила, термін спірного обладнання вважається таким, що не
настав.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, Позивач зазначив, що
креслення продукції затверджене Відповідачем 09.06.2003р. і
погоджено Позивачем 12.06.2003р., таким чином, всі суттєві умови
Договору на момент його укладання були погоджені.
Крім того, Позивач посилався на те, що за ініціативою
Відповідача по рекомендації виробника обладнання 21.01.2004р. в
креслення внесені зміни, які також погоджені Позивачем
05.02.2004р.
Щодо строків поставки обладнання, то Позивач зазначив, що
поставка обладнання не пов'язана і наявністю або відсутністю
креслення продукції, а обумовлена лише строком надходження
грошових коштів на рахунок Відповідача. Повідомлення про
прийняття поставки спірної продукції від Відповідача не
надходило.
Також Позивач зазначає, що листом від 15.04.2004р. вих. № 167
він вимагав від Відповідача передачі обладнання.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 13.07.2005р. у справі № 34/56(33/122) рішення господарського
суду Дніпропетровської області від 17.05.2005р. у справі
№ 34/56(33/122) залишено без змін, а апеляційна скарга
Відповідача залишена без задоволення.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 13.07.2005р. та рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2005р. у
справі № 34/56(33/122) скасувати, в позові відмовити.
В обґрунтування поданої скарги, Відповідач посилається на те, що
оскаржувані судові рішення є незаконними, оскільки висновки,
викладені у рішенні господарського суду Дніпропетровської
області від 17.05.2005р. та постанові Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 13.07.2005р. у справі
№ 34/56(33/122) не відповідають фактичним обставинам справи,
крім того, судом неправильно застосовані норми матеріального та
процесуального права, а саме, п. 2 ст. 693 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм
процесуального права при винесенні оскаржуваного судового
рішення знаходить, що касаційна скарга підлягає залишенню без
задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі
встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин
справи.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено,
що 29.05.2003р. між Позивачем та Відповідачем укладений Договір
№ 15/256-05 на постачання та використання обладнання.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до
умов Договору постачальник (Відповідач) зобов'язався поставити
обладнання, а покупець (Позивач) зобов'язався своєчасно оплатити
та прийняти обладнання, після чого передати його в користування
постачальнику в порядку і на умовах, визначених договором.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 1.2 Договору
обладнанням по договору є фермовий комплект для склоформуючої
машини, призначеної для виробництва склобутилок сокових ємністю
1 л. із зображенням знаку для товарів та послуг “JAFFA”. Ескіз
та креслення продукції наводяться у додатках №№ 1, 2 до
Договору.
Вартість обладнання відповідно до п. 4.1 Договору складає
165521,57 грн.
Відповідно до п. 2.1 Договору поставка обладнання повинна бути
здійснена впродовж дев'яти тижнів від дати надходження грошових
коштів покупця на розрахунковий рахунок постачальника.
У відповідності з п. 4.2.1 Договору розрахунки між покупцем і
продавцем здійснюються у вигляді сплати покупцем авансового
платежу у розмірі 50% вартості обладнання, а решту 50% вартості
обладнання покупець перераховує на розрахунковий рахунок
продавця протягом семи тижнів після здійснення покупцем
передплати.
Відповідно до п. 2.2 Договору поставка обладнання здійснюється
на умовах EXW “склад постачальника” згідно Правил Інкотермс.
Позивачем на виконання умов Договору на поточний рахунок
Відповідача перераховано 165521,57 грн.
Даний факт встановлений господарським судом Дніпропетровської
області та Відповідачем не заперечується.
Отже, з урахуванням здійсненої попередньої оплати обладнання та
згідно з умовами Договору поставка обладнання повинна була бути
здійснена Відповідачем в строк до 02.01.2004р.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з умовами Договору
зобов'язання постачальника по поставці обладнання вважаються
виконаними з моменту його передачі працівникам покупця та
підписання накладної.
При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, Договір
містить як ознаки договору поставки (в частині поставки
обладнання), так і ознаки договору підряду (в частині
виготовлення для позивача на цьому обладнанні пляшок для соку),
що не забороняється діючим законодавством, зокрема ст. 628 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є
правовідносини сторін, щодо поставки обладнання.
Відповідно до ст. 712 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором
поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність,
зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність
покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в
інших цілях. не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або
іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти
товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з п. вищезазначеної статті, до договору поставки
застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше
не встановлено договором, законом або не випливає з характеру
відносин сторін.
Відповідно до ст. 265 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
за договором
поставки одна сторона –постачальник зобов'язується передати
(поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -
покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти
вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, у випадку, якщо
продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не
передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати
від продавця передання оплаченого товару або повернення суми
попередньої оплати.
Отже, заважаючи на те, що Відповідачем зобов'язання по поставці
і передачі Позивачу обладнання у визначений Договором строк не
виконано, колегія суддів вважає правомірним висновок судів
попередніх інстанцій, що позовні вимоги в частині стягнення з
Відповідача суми попередньої оплати підлягають задоволенню.
Водночас, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на
увагу посилання Відповідача на п. 2.2 Договору, відповідно до
якого поставка обладнання здійснюється на умовах EXW “склад
постачальника” згідно з Правилами “Інкотермс”.
Відповідно до ст. А.4, А.7, Б4 Правил Інкомермс продавець
зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому
місці поставки без завантаження на будь-який приймаючий
транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого
періоду.
Таким чином, відповідно до умов Договору, Відповідач був
зобов'язаний надати Позивачу в строк до 02.01.2004р. доступ до
товару у визначеному місці, надавши останньому достатнє
повідомлення про час переходу товару у розпорядження Позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач доводить виконання
ним вимог Правил Інкотермс повідомленням Позивача про час
прийняття спірної продукції шляхом надсилання телефонограми.
Колегія суддів вважає, вищенаведене твердження Відповідача не
заслуговує на увагу з огляду на наступне.
Зважаючи на те, що повідомлення Відповідачем Позивача про час
прийняття спірної продукції тягне за собою виникнення обов'язку
у Позивача прийняти продукцію та здійснити остаточний розрахунок
за Договором, колегія суддів вважає, що за своєю суттю назване
повідомлення є одностороннім правочином.
Згідно зі п. 3 ст. 206 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
правочини на
виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за
домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить
договору або закону.
Відповідно до п. 1 ст. 208 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, правочини між
юридичними особами повинні вчинюватись у письмовій формі.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами Договору не
узгоджено порядок повідомлення продавцем покупця про час
прийняття спірної продукції.
Отже, враховуючи положення ст. ст. А.4, А.7, Б4 Правил
Інкомермс, колегія суддів вважає, що повідомлення повинно було
бути здійснено у письмовій формі, тобто шляхом надсилання листа,
телеграми, або за допомогою телетайпного, електронного або
іншого технічного засобу зв'язку.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суди попередніх
інстанцій дійшли правильного висновку, що Позивач не був
достатньо повідомлений про час прийняття спірної продукції.
Колегія суддів також вважає необґрунтованим твердження
Відповідача про те, що Договір, не був фактично укладений і не
діяв на момент закінчення терміну поставки обладнання у зв'язку
з недосягненням згоди щодо ескізу та креслення продукції як
однієї із істотних умов Договору
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ескіз та креслення
продукції затверджені Відповідачем 09.06.2003р. і погоджені
Позивачем 12.06.2003р., у зв'язку з чим Договір вважається
укладеним і його умови на час настання строку поставки були
дійсними.
Що стосується листа Позивача від 24.12.2003р. про затвердження
зразків ескізів та узгодження 05.02.2004р. креслень продукції,
то зазначені обставини стосуються внесення змін до креслень і не
свідчить про відсутність згоди щодо умов договору стосовно
ескізу та креслення продукції.
Зауваження Відповідача про відсутність вимоги з боку Позивача
про поставку спірної продукції спростовуються матеріалами справи
(а.с.80 т.1, а.с.60, 61 т.2).
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова
колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи
господарським судом Дніпропетровської області та
Дніпропетровським апеляційним господарським судом фактичні
обставини справи встановлено на основі всебічного, повного і
об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду
відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична
оцінка.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що постанова
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
17.06.2005р. у справі № 34/56(33/122) прийнята з додержанням
вимог чинного ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а підстав для її
скасування не вбачається.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
“Вільногорське скло” залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 13.07.2005р. у справі у справі № 34/56(33/122) залишити без
змін.