16/89 Про стягнення 95 810,06 грн. - Текст документа

ТОВ “Агрекс”, м. Донецьк звернулося з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу “Україна”, с.Підгорівка про стягнення 55000 грн. збитків, 40150 грн. пені за невиконання зобов’язання, 660,66 грн. річних за договором поставки від 25.08.04 № 23/25/08п.

Рішенням господарського суду Луганської області від 11.04.05 у справі № 16/89 провадження у справі в частині стягнення збитків в сумі 55000 грн. та річних у сумі 660,07 грн. припинено на підставі п. 1.1 ст. 80 ГПК України (1798-12) у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Крім цього, суд за власною ініціативою вийшов за межі позову та визнав п. 6.2 договору постачання від 25.08.04 № 23/25/08п недійсним на підставі ч. 3 ст. 549 та ч. 1 ст. 203 ЦК України (435-15) ; у стягненні 40150 грн. пені на підставі цього відмовлено.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 17.06.05 у справі № 16/89 п. 2 резолютивної частини рішення (відмова у стягненні 40150 грн. пені) від 11.04.05 у справі № 16/89 скасовано.

Позов задоволено частково.

З сільськогосподарського виробничого кооперативу “Україна”, с.Підгорівка на користь ТОВ “Агрекс” стягнуто 40150 грн. пені та відповідні витрати по держмиту, інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу з тих підстав, що така відповідальність за невиконання умов договору встановлена сторонами у договорі, що не суперечить ст. 3 ЦК України (435-15) , та дозволяє сторонам визначати цивільно-правові відносини на власний розсуд.

У поданій касаційній скарзі сільськогосподарський виробничий кооператив “Україна” просить скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 17.06.05р. у справі № 16/89, провадження у справі припинити.

При цьому скаржник посилається на порушення апеляційною інстанцією норм процесуального законодавства, зокрема ст. 43 ГПК України (1798-12) , при встановленні наявності правових підстав для задоволення позову в частині стягнення пені; внаслідок цього помилкове застосування до спірних правовідносин ст. 230 ГК України (436-15) .

Судова колегія, розглянувши матеріали справи, дослідивши юридичну оцінку судовими інстанціями обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом до них норм матеріального та процесуального права прийшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги.

Матеріалами справи, що також було предметом судового дослідження при апеляційному провадженні у справі, підтверджується наступне. За умовами договору постачання № 23/25/08п від 25.08.04р. відповідач прийняв на себе зобов’язання поставити позивачеві насіння соняшнику врожаю 2004 р. у кількості 1000 т (+/- 2%) у заліковій вазі, а ТОВ “Агрекс” прийняти та оплатити вартість цього товару за ціною та на умовах договору.

Вартість однієї тонни товару сторони погодили у п. 3.1 договору, а порядок оплати –п.п. 3.3 та 3.4, відповідно до яких позивач повинен перераховувати грошові кошти на поточний рахунок відповідача протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення йому рахунку.

Строк передачі товару –не пізніше 10.10.2004 (п. 4.2 договору). Платіжним дорученням від 30.08.04 № 192 ТОВ “Агрекс” перерахувало відповідачеві 75000 грн. з призначенням платежу “за насіння соняшнику згідно рахунку від 26.08.04 № 173”. Копія цього рахунку знаходиться в матеріалах справи.

Згідно акта звірки сторонами розрахунків за договором станом на 03.03.05 (а.с. 31) сума 75000 грн. за платіжним дорученням від 30.08.04 № 192 перерахована відповідно до умов договору, яким обгрунтовані позовні вимоги; залишок боргу відповідно з цим актом складає 55000 грн. та 660 грн. річних.

Вказані суми відповідачем перераховані позивачеві пл.дорученням від 16.09.05 № 120 на суму 55661,07 грн. За уточненням сільськогосподарського виробничого кооперативу “Україна” відповідно з листом від 22.03.05 № 32 (а.с. 42) суми за пл.дорученням від 16.03.05 № 120 та від 20.12.04 № 812 на 20000 грн. перераховані на повернення кредиту згідно договору постачання від 25.08.04 № 23/25/08п.

Зазначене підтверджує правомірність висновку судових інстанцій щодо наявності правових підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення збитків в сумі 55000 грн. та 660,07 грн.

Висновок суду першої інстанції щодо недійсності на підставі ст. 215 ЦК України (435-15) , п. 6.2 вказаного договору у зв’язку з невідповідністю його вимогам ст. 549 та ст. 203 ЦК України (435-15) не відповідає діючому законодавству.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України (436-15) юридичні особи є суб’єктами господарювання, особливості регулювання майнових відносин яких відповідно до п. 2 ст. 4 ГК України (436-15) визначені цим Кодексом.

З огляду на приписи названого законодавства норми Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються до господарських відносин з урахуванням спеціальних норм ГК України (436-15) .

Сторони у справі є суб’єктами господарювання, правовідносини яких регулюються договором, умовами якого обгрунтовані позовні вимоги та зміст якого сторонами визначений на свій розсуд.

Тобто умови про відповідальність згідно п. 6.2 договору сторонами узгоджено на основі вільного волевиявлення та відповідають загальним умовам виконання господарських зобов’язань відповідно до ст. 193 ГК України (436-15) , яка передбачає обов’язок суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 216 ГК України (436-15) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і у порядку, передбачених ГК України (436-15) , іншими законами та договором.

За змістом ст. 230 ГК України (436-15) пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, на виконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Вказана норма ГК України (436-15) не ставить застосування штрафних санкцій в залежність від виду господарського зобов’язання (грошове чи негрошове).

Оскільки порушення встановлених строків постачання товару за договором є неналежним виконанням господарського зобов’язання, сторонами правомірно встановлена відповідальність за це порушення.

Викладене відповідає положенням ЦК України (435-15) , відповідно до п. 3 якої однією із засад цивільного законодавства є свобода договору; та умовам ст. 6 ЦК України (435-15) , сторони у договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідачем не виконані зобов’язання з передачі насіння соняшнику у строки, визначені у п. 4.2 договору, тому вимога позивача про стягнення пені та її розмір відповідає зазначеній угоді (п. 6.2) та вимогам п. 4 ст. 231 ЦК України (435-15) .

За таких обставин апеляційна інстанція правомірно дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового скасування рішення (в частині відмови у стягненні пені).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 17.06.05 у справі № 16/89 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.