ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2005 Справа N 27/229
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Запорізького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя,
на рішення господарського суду Запорізької області від
13.06.2005
зі справи № 27/229
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення)
до відкритого акціонерного товариства “Птахофабрика “Зарічна”,
(далі –Товариство) м. Гуляйполе Запорізької області,
про стягнення 22 338,80 грн.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Запорізької області
з позовом про стягнення з Товариства 22 338,80 грн. штрафних
санкцій за незайняті інвалідами чотири робочих місця в 2004
році.
Рішенням названого суду від 13.06.2005 (суддя Дроздова С.С.) в
задоволенні позову відмовлено. Прийняте судове рішення
мотивовано виконанням Товариством обов’язку, покладеного на
нього Законом України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( 875-12 ) (875-12)
(далі
–Закон № 875 ( 875-12 ) (875-12)
).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого суду зі справи скасувати
через неправильне застосування норм матеріального права та
прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Клопотання відповідача про відкладення касаційного розгляду в
зв’язку з неявкою його представника Вищим господарським судом
України відхилено через відсутність доказів наявності поважних
причин цього.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин
справи та правильність застосування ним норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку щодо необхідності відмови в задоволенні касаційної
скарги з урахуванням такого.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (183 особи) відповідач у 2004 році повинен був
створити 7 робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2004 році Товариством працевлаштовано 3 інваліда;
- відповідача інформував центр зайнятості шляхом щомісячного
подання звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних
посад) та потребу в працівниках за формою № 3-ПН (а.с. 49-74);
- центр зайнятості не направляв до відповідача інвалідів для
працевлаштування;
- на підприємстві відповідача діяла Інструкція про робоче місце
інваліда, яка містить погоджений список робочих місць для
працевлаштування інвалідів з урахуванням умов праці та фізичних
можливостей інвалідів;
- Товариство здійснило необхідні заходи зі створення 7 робочих
місць для працевлаштування інвалідів (реалізатори з продажу яєць
–3 посади, різноробочі –4 посади), що підтверджується наказом
від 21.04.2004 № 44 (а.с.77);
- відповідач інформував про наявність вільних робочих місць для
працевлаштування інвалідів голову районної державної
адміністрації, керуючого Відділенням і начальника управління
праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, що
підтверджується його листами від 26.11.2003 № 794 та від
18.05.2004 № 334 (а.с. 78, 79);
- відповідно до листа управління праці та соціального захисту
населення Гуляйпільської райдержадміністрації від 10.06.2004
№ 944 інваліди, які бажають працювати, на обліку відсутні (а.с.
80);
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на підприємстві
в 2004 році (5 584 грн.) розмір штрафних санкцій за нестворення
чотирьох робочих місць для інвалідів становить 22 338,80 грн.;
- за результатами фінансово господарської діяльності в 2004 році
Товариство отримало прибуток в сумі 3 249 000 грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
.
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
(в редакції,
що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
, визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
встановлено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
При цьому частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) (875-12)
і
пунктом 10 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення
України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів
з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх
здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для
інвалідів та з відповідного інформування уповноважених органів
не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів
для працевлаштування, а створення робочих місць і введення їх в
дію має відбуватися з урахуванням стану здоров’я, здібностей і
професійних навичок інвалідів, направлених на підприємство
органами з їх працевлаштування, визначеними статтею 18 Закону
№ 875 ( 875-12 ) (875-12)
.
Таку правову позицію викладено й у постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, від
11.01.2005 зі справи № 6/203, від 25.01.2005 зі справи
№ 8/203-04.
Місцевим судом встановлено, що відповідачем здійснено усі
залежні від нього заходи зі створення робочих місць для
інвалідів, працевлаштування яких не відбулося незалежно від
нього, внаслідок чого місцевий суд дійшов правомірного висновку
щодо відсутності вини Товариства у невиконанні нормативу з
працевлаштування інвалідів та з цих підстав обґрунтовано
відмовив в задоволенні заявленого позову.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
те, що рішення місцевого господарського суду зі справи
відповідає встановленим ним обставинам справи, прийняте з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і
передбачені законом підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Запорізької області від 13.06.2005
зі справи № 27/229 залишити без змін, а касаційну скаргу
Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів –без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов