ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2005 Справа N 27/220
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Запорізького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя (далі
–відділення Фонду)
на рішення господарського суду Запорізької області від
17.06.2005
зі справи № 27/220
за позовом відділення Фонду
до відкритого акціонерного товариства “Запорізький
рибокомбінат», м. Запоріжжя (далі – ВАТ “Запорізький
рибокомбінат”)
про стягнення 9001,16 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 9001,16 грн. заборгованості зі сплати штрафних
санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.06.2005
(суддя Дроздова С.С.) у задоволенні позову відмовлено. Назване
рішення з посиланням на статті 19-20 Закону України “Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( 875-12 ) (875-12)
(далі
–Закон ( 875-12 ) (875-12)
) мотивовано тим, що у звітному 2004 році
відповідачем було фактично виконано названий норматив шляхом
працевлаштування 8 інвалідів, у той час коли відсутність у ВАТ
“Запорізький рибокомбінат” облікованого прибутку у звітному році
виключає можливість накладення на відповідача штрафних санкцій в
порядку статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати рішення місцевого
господарського суду з даної справи та прийняти нове рішення по
суті спору, посилаючись на порушення судом норм матеріального
права. Зокрема, скаржника зазначає, що з урахуванням вимог
підпунктів 3.3.1-3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності
працівників, зайнятих у народному господарстві України,
затвердженої наказом Міністерства статистики України від
07.07.1995 № 171 ( z0287-95 ) (z0287-95)
(далі –Інструкція ( z0287-95 ) (z0287-95)
),
фактична середньооблікова чисельність інвалідів на підприємстві
відповідача у 2004 році становила саме 5 осіб, а відповідно до
приписів частини четвертої статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
у випадку
відсутності прибутку сплата штрафних санкцій здійснюється
підприємством за рахунок його майна.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явились.
Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом
фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого ВАТ “Запорізький рибокомбінат” звіту
“Про зайнятість і працевлаштування інвалідів» за формою
державної статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2004
рік середньооблікова чисельність штатних працівників на
підприємстві відповідача становила у звітному періоді 172 особи,
норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів – 7 осіб,
у той час коли середньооблікова кількість штатних інвалідів
дорівнювала 5 інвалідам;
- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у
2004 році становила 4500,58 грн.;
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця
для працевлаштування інвалідів у звітному 2004 році становить
9001,16 грн., які самостійно ВАТ “Запорізький хлібокомбінат» не
сплачено;
- з наданої відповідачем довідки від 14.06.2005 № 673
вбачається, що у звітному періоді на ВАТ “Запорізький
хлібокомбінат» фактично було працевлаштовано 8 інвалідів, деякі
з яких пропрацювали на підприємстві відповідача неповний робочий
рік;
- у 2004 році ВАТ “Запорізький хлібокомбінат» створило робочі
місця інвалідів у необхідній кількості та повідомляло
Комунарський районний центр зайнятості про наявність вільних
робочих місць, на яких могла використовуватись праця інвалідів,
шляхом направлення щомісячних звітів за формою № 3-ПН.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
штрафних санкцій.
Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
підприємство з правом найму робочої сили
забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих
місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших
категорій громадян, які потребують соціального захисту.
Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги
встановлюється законом.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Обґрунтовуючи відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції
послався на те, що наведеною нормою встановлено обов’язок
підприємства саме працевлаштувати інвалідів відповідно до
визначеного нормативу, в зв’язку з чим фактична тривалість
роботи працевлаштованих інвалідів на такому підприємстві не може
бути підставою для застосування до відповідача заходів майнової
відповідальності в порядку статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
. Проте,
на думку Вищого господарського суду України, зазначений висновок
попередньої інстанції є помилковим, оскільки фактична тривалість
роботи інваліда на підприємстві впливає на показник кількості
працюючих інвалідів у звітному періоді.
Так, згідно з формою державної статистичної звітності № 10-ПІ
поштова - річна “Звіт про зайнятість інвалідів», затвердженою
наказом Держкомстату України від 10.01.2002 № 49
( v0049202-02 ) (v0049202-02)
, середньооблікова чисельність штатних
працівників облікового складу, у тому числі інвалідів (штатних
працівників, яким за висновками медичко-соціальних експертних
комісій встановлена інвалідність), визначається відповідно до
підпунктів 3.3.1 - 3.3.3 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
.
Пунктом 3.1 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
передбачено, що для
визначення чисельності працівників підприємства (установи,
організації) за будь-який період (місяць, квартал, з початку
року, рік) недостатньо мати чисельність працівників на дату,
наприклад, тільки на початок або кінець звітного періоду, тому
що в цих показниках не враховуються зміни, що відбулися протягом
розглянутого періоду.
Відповідно ж до пункту 3.2 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць
обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників
облікового складу за кожний календарний день звітного місяця,
тобто з 1 по 30 або 31 (для.02.- по 28 або 29 число), включаючи
святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на
число календарних днів звітного місяця.
А згідно з підпунктом 3.3.3 пункту 3.3 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
середньооблікова чисельність працівників за період з початку
року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)
обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності
працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за
період з початку року до звітного місяця включно та ділення
одержаної суми на кількість місяців за період з початку року,
тобто відповідно на 2, 3, 4...12.
Невірним є й висновок господарського суду про неможливість
накладення на підприємство стягнень у випадку відсутності
облікованого прибутку протягом звітного періоду.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання),
установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок
прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх
податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності
коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення
стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і
організації в порядку, передбаченому законом.
Отже, Закон ( 875-12 ) (875-12)
не ставить в залежність обов’язок щодо
сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує
лише джерело сплати, виходячи з того, що сплачені чи стягнуті за
рішенням суду штрафні санкції не можуть бути віднесені
підприємством на собівартість продукції чи надані послуги.
Таку правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного
Суду України від 21.06.2005 № 05/343 зі справи № 1/255.
Проте, зазначені помилкові висновки господарського суду не
вплинули на прийняття судом правильного по суті спору рішення,
виходячи з такого.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, згідно з пунктом 10 Положення про робоче місце
інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314
( 314-95-п ) (314-95-п)
(далі – Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
), працевлаштування
інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами
Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими
організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я
інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до
висновків МСЕК.
Згідно ж з пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А
пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
визначено, що підприємства,
зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти
робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення робоче місце інваліда
( 314-95-п ) (314-95-п)
вважається створеним, якщо воно відповідає
встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної
нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за
участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці,
громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом
працевлаштування на ньому інваліда.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність таких вакантних
посад для інвалідів.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у
постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03, від
29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005
№ 05/144 зі справи № 3/118, згідно з якою суди мають
з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи
працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування
інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи
направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї
вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було
відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.
Частиною ж другою статті 218 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено,
що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або
неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення
правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що
ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення
господарського правопорушення.
Отже, оскільки, як встановлено місцевим господарським судом, ВАТ
“Запорізький рибокомбінат” створив робочі місця інвалідів у
необхідній кількості та повідомив уповноважений орган про
наявність вільних робочих місць, на яких може використовуватись
праця інвалідів, то правові підстави для накладення на
відповідача стягнення відповідно до статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
відсутні.
За таких обставин підстав для скасування оскаржуваного судового
акта господарського суду Запорізької області не вбачається.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Запорізької області від 17.06.2005
зі справи № 27/220 залишити без змін, а касаційну скаргу
Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь