Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Муравйова О.В. –головуючого

Полянського А.Г.

Фролової Г.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явились (про час та місце судового

засідання повідомлені належним чином)

від відповідача: не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

розглянувши у

відкритому судовому

засіданні касаційну Відкритого акціонерного товариства

скаргу “Запорізький завод феросплавів”

на постанову Запорізького апеляційного господарського суду

від 04.10.2005 року

у справі № 15/182 господарського суду Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансоіл”

До Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів”

Про стягнення 14144,50 грн.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Трансоіл” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” суми основного боргу –6987,90 грн., суми боргу з урахуванням індексу інфляції –2053,90, суми неустойки –5102,70 грн. а також витрат на адвокатські послуги у розмірі 1400 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що між позивачем та відповідачем 01.02.2000 року укладено договір купівлі-продажу, на виконання якого відповідачу було поставлено товар на суму 6987,90 грн.; граничний строк сплати настав 16.06.2002 року, проте оплати за договором відповідачем не проведено.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.08.2005 року (суддя Колодій Н.А.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 04.10.2005 року (судді: Мойсеєнко Т.В. –головуючий, Кричмаржевський В.А., Мірошниченко М.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” 6987,90 грн. основного боргу та 2053, 90 грн. інфляційних витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи судові рішення, господарські суди, з посиланням на статті 525, 526, 625 Цивільного кодексу України (435-15) , зокрема зазначають, що оскільки відповідач станом на день розгляду спору має заборгованість перед позивачем згідно договору купівлі-продажу № 309 від 01.02.2000 року у розмірі 6987,90 грн., позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу та суми з урахуванням інфляційних витрат у розмірі 2053,90 грн. підлягають задоволенню. Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення неустойки за зазначеним договором задоволенню не підлягають, оскільки статтею 258 Цивільного кодексу України (435-15) встановлена позовна давність до позовів про стягнення неустойки в один рік. Крім того, витрати, пов’язані з наданням юридичної допомоги позивачу не відшкодовуються, оскільки позивачем надано договір про надання юридичної допомоги приватним підприємцем, а статтею 44 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачено відшкодування сум у вигляді судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

Не погоджуючись з постановою, Відкрите акціонерне товариство “Запорізький завод феросплавів” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 04.10.2005 року по справі № 15/182 господарського суду Запорізької області, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 04.10.2005 року по справі № 15/182 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статтей 526, 530 Цивільного кодексу України (435-15) , статті 193 Господарського кодексу України (436-15) , статті 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . Зокрема, заявник зазначає, що з постановою не згоден в частині стягнення основного боргу та збитків від інфляції. Також заявник зазначає, що оплата за товар згідно пункту 6.1 договору № 309 мала бути проведена після надання рахунку продавцем (позивачем); оскільки такий рахунок позивачем надано не було, відповідач не здійснював оплату за даним договором.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 01.02.2000р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Трансоіл” (Продавець) та Відкритим акціонерним товариством “Запорізький завод феросплавів”, (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 309, за умовами якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товар, а саме: мастильні матеріали, а останній бере на себе зобов'язання прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

У пункті 6.1. договору сторони встановили, що оплату товару Покупець здійснює за рахунком Продавця на протязі 10 банківських днів після передачі йому товару.

Сторони передбачили, що за порушення пункту 6.1 договору Покупець сплачує Продавцю неустойку в розмірі 0,2% від величини несвоєчасно перерахованої суми за кожен день прострочення (пункт 8.2.договору).

До договору № 309 від 01.02.2000р. сторони підписували додаткові угоди від 13.12.2001р., від 09.01.2003р., якими строк дії договору був пролонгований до 31.12.2002р., до 31.12.2003р.

На виконання договору № 309 позивач за видатковою накладною № РН-000144 від 06.06.2002р. передав відповідачу товар на суму 6987 грн. 90 коп.

21.10.2004р. листом № 27 Товариство з обмеженою відповідальністю “Трансоіл”, м. Запоріжжя повідомило відповідача про наявність заборгованості у сумі 6987,90 грн.

Також, як встановлено судами першої та апеляційної інстанції та не заперечується відповідачем, станом на день розгляду спору заборгованість за товар, отриманий згідно накладної № РН-000144, відповідачем не погашена.

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв’язку з тим, що відповідач вважає, що оскільки позивачем не виконано умови договору, а саме пункту 6.1 в частині надання позивачем рахунку на поставлений товар, відповідачем оплата за товар проведена не була.

Згідно змісту пункту 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, (435-15) положення цього Кодексу (435-15) застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (436-15) , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом (435-15) .

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України (435-15) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, (435-15) інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під виконанням господарського зобов’язання належним чином розуміється реалізація зобов'язаною і управленою сторонами суб’єктивних прав і обов'язків, обумовлених цим зобов'язанням, у суворій відповідності з його змістом. При цьому належне виконання конкретних зобов'язань залежить від особливостей конкретних видів зобов'язань.

У даному випадку, особливості прав та обов’язків по договору регулюється главою 54 Цивільного кодексу України (435-15) , зокрема - статтею 655 Цивільного кодексу України (435-15) , відповідно до якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що, оскільки матеріалами справи підтверджено виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором № 309 від 01.02.2000р. та несплату відповідачем вартості переданого від позивача товару, позовні вимоги в частині стягнення боргу у розмірі 6987,90 грн. підлягають задоволенню.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення та постанова у справі прийняті у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 04.10.2005 року у справі № 15/182 та рішення господарського суду Запорізької області від 01.08.2005 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” залишити без задоволення.