ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2005 Справа N 23-3/196-04-7456
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
“Одесагаз», м. Одеса (далі – ВАТ “Одесагаз”)
на рішення господарського суду Одеської області від 04.07.2005
зі справи № 23-3/196-04-7456
за позовом прокурора міста Одеси (далі –Прокурор) в інтересах
держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів, м. Одеса (далі –відділення Фонду)
до ВАТ “Одесагаз”
про стягнення 385 425,56 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
Прокурора –не з’явились,
позивача –Кот М.А.,
відповідача –Рудого В.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі
відділення Фонду про стягнення з відповідача 385 425,56 грн.
заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання
законодавчо встановленого нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. Так,
постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2005
дану справу було передано на новий розгляд до суду першої
інстанції з метою з’ясування обставин щодо створення
відповідачем робочих місць для працевлаштування інвалідів у
необхідній кількості та повідомлення органів соціального захисту
населення про наявність вільних робочих місць, на яких може
використовуватись праця осіб з обмеженою працездатністю.
Рішенням господарського суду Одеської області від 04.07.2005
(суддя Владимиренко С.В.) позов задоволено частково: з ВАТ
“Одесагаз» на користь відділення Фонду стягнуто 340 953 грн.
штрафних санкцій, а в іншій частині позову відмовлено. Рішення
суду з посиланням на приписи статей 19-20 Закону України “Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( 875-12 ) (875-12)
(далі –Закон ( 875-12 ) (875-12)
) мотивовано тим, що ВАТ “Одесагаз» не
повідомляло на протязі 2002 року відповідні органи про вільні
робочі місця та вакантні посади, на яких могла використовуватися
праця інвалідів, і у зв’язку з цим відповідачем не доведено
факту вжиття усіх залежних від нього заходів для виконання
встановленого нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у 2002 році. Водночас господарським
судом було зменшено розмір штрафних санкцій з огляду на факт
працевлаштування на підприємстві відповідача протягом звітного
періоду 55 осіб, яким встановлена інвалідність.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ВАТ
“Одесагаз» просить скасувати рішення місцевого господарського
суду з даної справи та прийняти нове рішення по суті спору,
посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Скаргу
мотивовано, зокрема, тим, що невиконання підприємством обов’язку
зі створення робочих місць для інвалідів та інформування органів
працевлаштування інвалідів про наявність таких робочих місць не
може бути підставою для застосування до підприємства заходів
майнової відповідальності в порядку статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу відділення Фонду зазначає, що
особливість господарської діяльності підприємства не може бути
підставою для зменшення нормативу, встановленого статтею 19
Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом
фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого ВАТ “Одесагаз» звіту “Про зайнятість і
працевлаштування інвалідів» за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2002 рік середньооблікова
чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача
становила у звітному періоді 2535 осіб, норматив робочих місць
для працевлаштування інвалідів –101 особу;
- фактично у звітному році відповідачем було працевлаштовано 55
осіб, яким встановлено інвалідність;
- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у
2002 році становила 7412,03 грн.;
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця
для працевлаштування інвалідів у звітному 2002 році становить
340953 грн., які самостійно ВАТ “Одесагаз» не сплачено;
- ВАТ “Одесагаз» не повідомляло у 2002 році державну службу
зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про
наявність вільних робочих місць, на яких могла використовуватися
праця інвалідів.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
штрафних санкцій.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
обов’язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
У пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
, визначено,
що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють
за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03,
від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005
№ 05/144 зі справи № 3/118 Верховним Судом України викладено
правову позицію, згідно з якою суди мають з’ясовувати, зокрема,
чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про створені
робочі місця для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи
були повідомлені, то чи направлялись інваліди для
працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені інваліди
не були працевлаштовані або їм було відмовлено у
працевлаштуванні на вакантні посади.
Отже, господарським судом зроблено правильний висновок про те,
що працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами
соціального захисту населення саме за наявності отриманої від
підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Разом з тим, у вирішенні даного спору господарським судом було
порушено правила статті 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
про оцінку
доказів, наслідком чого стало прийняття неправильного по суті
спору рішення.
Так, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд
першої інстанції виходив з того, що у 2002 році відповідачем
було працевлаштовано 55 інвалідів, у зв’язку з чим розмір
штрафних санкцій повинен обчислюватись, виходячи з існування на
ВАТ “Одесагаз» 46 робочих місць, не зайнятих інвалідами, а не
52, як стверджує позивач.
Відповідно ж до форми державної статистичної звітності № 10-ПІ
поштова - річна “Звіт про зайнятість інвалідів», затвердженою
наказом Держкомстату України від 10.01.2002 № 49
( v0049202-02 ) (v0049202-02)
, середньооблікова чисельність штатних
працівників облікового складу, у тому числі інвалідів (штатних
працівників, яким за висновками медичко-соціальних експертних
комісій встановлена інвалідність), визначається відповідно до
підпунктів 3.3.1 - 3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності
працівників, зайнятих у народному господарстві України,
затвердженої наказом Міністерства статистики України від
07.07.1995 № 171 ( z0287-95 ) (z0287-95)
(далі –Інструкція ( z0287-95 ) (z0287-95)
).
Пунктом 3.1 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
передбачено, що для
визначення чисельності працівників підприємства (установи,
організації) за будь-який період (місяць, квартал, з початку
року, рік) недостатньо мати чисельність працівників на дату,
наприклад, тільки на початок або кінець звітного періоду, тому
що в цих показниках не враховуються зміни, що відбулися протягом
розглянутого періоду.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць
обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників
облікового складу за кожний календарний день звітного місяця,
тобто з 1 по 30 або 31 (для.02.- по 28 або 29 число), включаючи
святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на
число календарних днів звітного місяця.
А згідно з підпунктом 3.3.3 пункту 3.3 Інструкції ( z0287-95 ) (z0287-95)
середньооблікова чисельність працівників за період з початку
року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)
обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності
працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за
період з початку року до звітного місяця включно та ділення
одержаної суми на кількість місяців за період з початку року,
тобто відповідно на 2, 3, 4...12.
Відтак показник кількості працюючих інвалідів на підприємстві
відповідача у звітному 2002 році повинен бути здійснений з
огляду на наведені приписи Інструкції з урахуванням фактичної
тривалості роботи інвалідів на ВАТ “Одесагаз» у звітному
періоді.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З урахуванням наведеного у новому розгляді справи суду першої
інстанції необхідно встановити зазначені у цій постанові
обставини, а саме, визначити показник середньооблікової
чисельності працюючих інвалідів на ВАТ “Одесагаз» у 2002 році з
огляду на вимоги Інструкції, надати доводам сторін і поданим
ними доказам належну правову оцінку та вирішити спір згідно з
вимогами закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
“Одесагаз» задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 04.07.2005
зі справи № 23-3/196-04-7456 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Одеської області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь