ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2005 Справа N 22/134-05-3907
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги
О.Ф. - головуючий, Семчука В.В., Чабана В.В. розглянув
касаційну скаргу приватного підприємства “Агрофірма ім. М.О.
Посмітного“на рішення господарського суду Одеської області від
25.05.2005 р. та постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 30.06.2005 р. у справі № 22/134-05-3907 за позовом
Акціонерного комерційного банку “Імексбанк” до приватного
підприємства “Агрофірма ім. М.О. Посмітного“, приватного
підприємства “Треві“
про зобов’язання укласти додаткову угоду
за участю представників позивача – Бойка О.І., відповідача –
Кравченко Н.Г., Чичотки В.В.
Рішенням господарського суду Одеської області від 25.05.2005 р.
позов задоволено; зобов’язано ПП “Агрофірма ім. М.О.
Посмітного“укласти з АКБ “Імексбанк” додаткову угоду до договору
застави від 10.06.2003 р. щодо передачі ПП “Агрофірма ім. М.О.
Посмітного“в заставу іншого майна, що забезпечить зобов’язання
ПП “Треві“на суму 1627 500 грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
30.06.2005 р. рішення залишене без змін.
У касаційній скарзі ПП “Агрофірма ім. М.О. Посмітного“просить
скасувати рішення господарського суду Одеської області від
25.05.2005 р. та постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 30.06.2005 р., посилаючись на те, що вони прийняті з
порушенням норм чинного законодавства, та прийняти нове рішення
про відмову задоволенні позову.
У відзиві на касаційну скаргу АКБ “Імексбанк” просить рішення
господарського суду Одеської області від 25.05.2005 р.,
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
30.06.2005 р. залишити без змін, а скаргу –без задоволення.
Вивчивши справу, заслухавши пояснення представників сторін, суд
встановив наступне.
У квітні 2005 р. АКБ “Імексбанк” звернувся до господарського
суду з позовом про спонукання ПП “Агрофірма ім. М.О.
Посмітного“укласти з АКБ “Імексбанк” додаткову угоду до договору
застави від 10.06.2003 р. щодо передачі ПП “Агрофірма ім. М.О.
Посмітного“в заставу іншого майна, що забезпечить зобов’язання
ПП “Треві“на суму 1 627 500 грн. по кредитному договору № 1306
від 09.06.2003 р.
Верховний Суд України в ч. 2, 3 п. 1 Постанови Пленуму від
29.12.1976 р. № 11 з наступними змінами “Про судове рішення»
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
роз’яснив, що рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства
і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності
з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до
даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі
закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із
загальних засад і змісту законодавства України, а
обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду
про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Місцевий та апеляційний суди при вирішенні спору не дотримались
наведених роз’яснень Верховного Суду України, не виконали вимог
відповідно п. 3 ст. 84, п. 7 ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та
в порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не забезпечили
повного, об’єктивного та всебічного розгляду справи.
Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди виходили
виключно з пояснень позивача, залишаючи без уваги та
відповідного аналізу докази, доводи та заперечення відповідача.
Наведене є порушенням норм Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що зобов’язують суд забезпечувати сторонам
рівність перед законом і судом (ст. 42), змагальність сторін
(ст. 43).
Суди вдались лише до викладу обставин справи, положень
п. п. 1.2, 2.1, 2.6 договору застави від 10.06.2003 р. та
змісту ст. 579, ч. 2 ст. 586 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
щодо предмету
застави. При цьому, в основу висновку про задоволення позовних
вимог щодо спонукання до укладення додаткової угоди до договору
застави від 10.06.2003 р. про передачу в заставу іншого майна
судами було покладено факт відчуження заставодавцем (ПП
“Агрофірма ім. М.О. Посмітного“) заставленого майна (урожай
соняшника) без одержання згоди заставодержателя (АКБ
“Імексбанк”).
Однак, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином такий
висновок не обґрунтували, не дали оцінки всім обставинам справи
в їх сукупності, як того вимагає ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Можливість укладення додаткової угоди до спірного договору про
заміну предмета застави на інший передбачена п. 2.6 договору
застави на вимогу заставодержателя у випадку втрати, пошкодження
або крадіжки предмета застави.
Частиною 2 ст. 586 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачений обов’язок
заставодавця, який володіє предметом застави, у разі втрати,
псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його
вини заміни або відновити це майно, якщо інше не встановлено
договором.
При вирішенні спору суди мали обговорити, які наслідки може мати
факт незаконного відчуження заставленого майна і яку передбачену
законом відповідальність за це повинен нести заставодавець, чи
може спонукання до укладення додаткової угоди бути способом
захисту прав та інтересів АКБ “Імексбанк” в розумінні приписів
ст. 16 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Слід зазначити, що в порушення приписів ч. ч. 2, 3 ст. 84 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
місцевим судом в резолютивній частині
рішення про задоволення позову не вказано найменування майна, що
підлягає передачі, та умови, на яких сторони зобов’язані укласти
додаткову угоду до договору застави.
Крім того, ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами не
було обговорено можливості застосування чи незастосування при
вирішенні спору положень законодавства про свободу договору.
Ст. 627 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
закріплено, що відповідно до ст. 6
цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі
контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог
цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв
ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Такі ж
положення щодо свободи договорів передбачені ст. 67
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
У вирішенні спору суди не послались на норми матеріального чи
процесуального права, якими передбачені умови та підстави
спонукання господарюючого суб’єкта укласти відповідну угоду.
Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення
підлягають скасуванню, а справа –передачі для розгляду суду
першої інстанції.
При новому розгляді справи господарському суду належить
врахувати викладене в цій постанові, вжити заходів щодо повного,
об’єктивного, всебічного з’ясування обставин справи, дійсних
прав та обов’язків сторін і залежно від установленого прийняти
законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-9-111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу приватного підприємства “Агрофірма ім. М.О.
Посмітного“задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 25.05.2005
р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
30.06.2005 р. у справі № 22/134-05-3907 скасувати.
3. Справу № 22/134-05-3907 передати для розгляду господарському
суду Одеської області.
4. Стягнути з Акціонерного комерційного банку “Імексбанк” на
користь приватного підприємства “Агрофірма
ім. М.О.Посмітного“42,50 грн. державного мита.
5. Доручити господарському суду Одеської області видати наказ.
Судді, головуючий О. Шульга
В. Семчук
В. Чабан