ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2005 Справа N 15/444
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. –головуючого у засіданні
(доповідач),
Панченко Н.П. , Плахотнюк С.О.
розглянувши ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
касаційну скаргу
на рішення господарського суду Рівненської області від
та постанову 01.09.2004р.
Львівського апеляційного господарського суду
від 30.06.2005р.
у справі № 15/444
за позовом ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
до Відкритого акціонерного товариства по
газопостачанню та газифікації “Рівнегаз”
Про стягнення 7 031 488 грн. 89 коп.
та за зустрічним Відкритого акціонерного товариства по
позовом газопостачанню та газифікації “Рівнегаз”
до ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
Про визнання недійсним ч. 2 п. 5.1 договору № 10/16-48 від
18.01.2000р.
Касаційну скаргу розглянуто у відкритому судовому засіданні за
участю представників:
позивача –Ковалко Н.М.;
відповідача –Янкевич Л.Д., Соловйов К.К., Яковчук В.А.
В С Т А Н О В И В:
ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулося до
господарського суду Рівненської області з позовом до ВАТ по
газопостачанню та газифікації “Рівнегаз” про стягнення
заборгованості за Договором № 10/16-48 від 18.01.2000 р. та
штрафних санкцій на загальну суму 7 031 488,89 грн.
12.12.2003 р. господарський суд Рівненської області виніс
рішення по справі, яким в задоволенні позовних вимог ДК “Газ
України” НАК “Нафтогаз України” було відмовлено.
28.04.2004 р. Вищий господарський суд України виніс Постанову по
справі, якою рішення зазначене скасував, справу направив на
новий розгляд до суду 1-ї інстанції.
При повторному розгляді справи Позивач подав заяву про
збільшення позовних вимог до 8 299 438,48 грн.
До прийняття судом 1-ї інстанції рішення по справі Відповідач
подав до суду зустрічний позов, в якому просив визнати недійсною
ч. 2 п. 5.1. Договору № 10/16-48 від 18.01.2000 р.
01.09.2004 р. господарський суд Рівненської області виніс
рішення по справі, яким в задоволенні первісного позову відмовив
повністю, зустрічний позов –задовольнив.
30.06.2005 р. Львівський апеляційний господарський суд своєю
постановою по справі рішення господарського суду Рівненської
області від 01.09.2004 р. залишив без змін, а апеляційну скаргу
ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” –без задоволення.
Позивач за первісним позовом - ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз
України” –, не погоджуючись з рішенням та постановою судів 1-ї
та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу, в якій просить
скасувати рішення господарського суду Рівненської області від
01.09.2004 р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 30.06.2004 р.; прийняти нове рішення,
яким позовні вимоги ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” за
первісним позовом задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні
вимог ВАТ по газопостачанню та газифікації “Рівнегаз” за
зустрічним позовом –відмовити.
При цьому скаржник посилається на неправильне застосування
судами 1-ї та апеляційної інстанцій норм матеріального права, та
порушення судами 1-ї та апеляційної інстанцій норм
процесуального права, що призвело до неправильного вирішення
спору.
Відповідач проти задоволення касаційної скарги заперечує, вважає
оскаржувані рішення та постанову такими, що відповідають закону.
Відповідно до матеріалів справи судами 1-ї та апеляційної
інстанцій було встановлено наступне.
18.01.2000 р. між ДК “Торговий дім “Газ України” та ВАТ
“Рівнегаз” було укладено Договір № 10/16-48 на постачання
природного газу. Згідно з умовами та на виконання цього Договору
ДК “Торговий дім “Газ України” у січні-грудні 2000 р. передало
ВАТ “Рівнегаз” природний газ в загальному обсягу 272 692,22
тис.куб.м. на загальну суму 37 165 733,91 грн.
Підтвердженням поставки зазначеного обсягу природного газу на
суму 37 165 733,91 грн. є акти прийому-передачі, які містяться в
матеріалах справи.
ВАТ “Рівнегаз” за поставлений природний газ розрахувався
частково, в сумі 31 207 235,86 грн. Отже, заборгованість ВАТ
“Рівнегаз” на час подання позовної заяви становила 5 958 498,05
грн., а з урахуванням інфляційних процесів, 3% річних та пені –7
086 139,04 грн.
Отже, як вбачається з оскаржуваних Рішення від 01.09.2004 р. та
Постанови від 30.06.2005 р., і суд 1-ї інстанції, і апеляційний
суд встановили факт наявності заборгованості боржника перед
кредитором.
В той же час, за наявності заборгованості Боржника перед
Кредитором, суди в оскаржуваних рішенні та постанові встановили
відсутність обов’язку у Боржника здійснити оплату на користь
Кредитора.
Рішенням господарського суду Рівненської області в задоволенні
первісного позову було відмовлено, а вимоги, викладені у
зустрічному позові –задоволено повністю. Львівський апеляційний
господарський суд своєю Постановою від 30.04.2005 р. це рішення
залишив без змін.
Винесення зазначених рішення та постанови суди мотивували тим,
що Відповідач не мав права розпоряджатися коштами, які надходили
на його розподільний рахунок; що Позивач не довів того, що
Відповідач використовував кошти, які надійшли від споживачів, не
у встановленому порядку для власних чи інших цілей та при цьому
не перерахував їх Позивачу; що Позивачем не доведено того, що
відбулося повне відшкодування з бюджету сум наданих населенню
пільг та субсидій. Зустрічні вимоги Відповідача за первісним
позовом судами було задоволено на підставі того, що, на думку
суду, ч. 2 п. 5.1 Договору № 10/16-48 від 18.01.2000 р.
суперечить вимогам закону, зокрема, Постанові КМУ та НБУ № 1785
від 13.11.98 р. ( 1785-98-п ) (1785-98-п)
та Постанові НКРЕ № 759 від
12.07.2000 р ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
.
Окрім того, апеляційним судом в обґрунтування своїх висновків по
справі зазначено, що розрахунки за поставлений газ, порядок яких
встановлений Постановою КМУ і НБУ № 1785 від 13.11.98 р.
( 1785-98-п ) (1785-98-п)
та Постановою НКРЕ № 759 від 12.07.2000 р.
( v0759227-00 ) (v0759227-00)
, здійснюються відповідно до алгоритму розподілу
коштів.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, спірні
правовідносини та надану їм юридичну оцінку судами 1-ї та
апеляційної інстанцій, приходить до висновку про те, що були
невірно застосовані норми матеріального права, з наступних
підстав.
Відповідно до Постанови КМУ та НБУ № 1785 від 13.11.98 р. “Про
вдосконалення розрахунків за спожитий газ” ( 1785-98-п ) (1785-98-п)
газозбутовим та газотранспортним підприємствам НАК “Нафтогаз
України” відкриваються розподільні рахунки в установах банків та
консолідований розподільний рахунок ДК “Газ України” НАК
“Нафтогаз України” для зарахування коштів, що надходять за
використання газу від всіх категорій споживачів, та здійснення
розрахунків за поставку та транспортування природного газу.
Судами в оскаржуваних рішенні та постанові зазначено, що порядок
використання коштів, що надійшли на розподільний рахунок,
визначений Постановою КМУ та НБУ № 1785 від 13.11.98 р.
( 1785-98-п ) (1785-98-п)
та Постановою НКРЕ № 759 від 12.07.2000 р.
( v0759227-00 ) (v0759227-00)
На підставі цих нормативних актів суди зробили
висновок, що розрахунок за поставлений природний газ
відбувається на підставі певного алгоритму уповноваженими
банками, а, отже, на думку судів, у відповідача відсутнє право
самостійного розпорядження коштами на розподільному рахунку.
Посилання судів на те, що Відповідач не мав права визначати
порядок, розміри та строки розрахунків з Позивачем, оскільки це
не відповідає Постанові КМУ та НБУ № 1785 від 13.11.98 р.
( 1785-98-п ) (1785-98-п)
, суперечать закону.
Постановою НКРЕ № 759 від 12.07.2000 р. ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
на
виконання Постанови КМУ та НБК № 1785 від 13.11.98 р.
( 1785-98-п ) (1785-98-п)
було розроблено алгоритм, який визначає
послідовність дій підприємств та банків, які їх обслуговують,
при надходженні коштів за поставлений природний газ на
розподільні рахунки підприємств.
Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін за Договором
№ 10/16-48 щодо строків оплати вартості поставленого природного
газу, не припиняє зобов’язання Боржника по оплаті боргу
Кредиторові, в тому числі шляхом реалізації свого права на
стягнення боргу із споживачів природного газу. Вимоги Позивача
не стосуються коштів, що надходили на розподільний рахунок від
споживачів природного газу і не є власністю Відповідача, якими
він не має права розпоряджатися.
В оскаржуваних рішенні та постанові судами зроблено невірний
висновок про те, що відповідач не мав права самостійно
розпоряджатись коштами, що поступили на його розподільний
рахунок, та що розподіл цих коштів здійснюється уповноваженими
банками на рахунки постачальників газу.
Відповідно до Наказу НАК “Нафтогаз України” від 19.01.2000 р.
“Про тимчасовий розподіл коштів з розподільчих рахунків
газозбутових підприємств” (п. 14) кошти, що надходять на
розподільчі рахунки газозбутових підприємств, повинні того ж
самого дня на підставі платіжних доручень цих підприємств
перераховуватись уповноваженими банками на консолідований
розподільчий рахунок ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” в
частині вартості газу. Ці вимоги відповідають ст. 24 Закону
України „Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
(який був чинним
на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якою
підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями
списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами
банків за дорученням таких підприємств, крім випадків,
передбачених законами України.
Отже, висновки судів про те, що Відповідач не мав права
розпоряджатися своїм рахунком, не відповідають обставинам справи
та законодавству, чинному на момент виникнення спірних
правовідносин –Закону України “Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
.
Що стосується вимог, які містяться у зустрічному позові, колегія
суддів дійшла наступних висновків.
Частиною 2 п. 5.1 Договору № 10/16-48 від 18.91.2000 р.
передбачено, що розрахунки за поставлений газ здійснюватимуться
до 10-го числа наступного за звітним місяця.
Судами 1-ї та апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що
ч. 2 п. 5.1 Договору не відповідає вимогам законодавства, та з
цих мотивів задовольнили зустрічний позов –визнали ч. 2 п. 5.1
Договору недійсною.
При цьому судами було застосовано норми, які містяться в
Постанові НКРЕ № 759 від 12.07.2000 р. ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
Як вбачається із матеріалів справи, сторонами Договору
№ 10/16-48 був укладений та узгоджений Протокол розбіжностей до
цього Договору. Згідно з п. 5.1 цього Протоколу сторони прямо
обумовили, що перерахування коштів Позивачу за поставлений ним
природний газ буде відбуватися на підставі Наказу НАК “Нафтогаз
України” № 14 від 19.01.2000 р. ( v0014376-00 ) (v0014376-00)
В Протоколі
також зазначено, що він є невід’ємною частиною Договору
№ 10/16-48 від 18.01.2000 р.
Отже, судами при вирішенні спору було застосовано норми та
приписи нормативного акту (Постанова НКРЕ № 759 від 12.07.2000
р. ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
), який на момент виникнення правовідносин
(січень 2000 року) не існував, що призвело до прийняття рішення
та постанови, які не відповідають обставинам справи та чинному
законодавству, у зв’язку з чим в зустрічному позові слід
відмовити.
Все наведене дає підставу для скасування оспорюваних рішення
суду 1-ї інстанції та постанови апеляційної інстанції, керуючись
ст. 111-9 та 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За таких обставин та з урахуванням вищевикладеного Постанова
Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 р.
та рішення господарського суду Рівненської області від
01.09.2004 р. підлягають скасуванню повністю, а позовні вимоги
Позивача підлягають частковому задоволенню: вимога про стягнення
суми 209 772,50 грн. –суми відсотків за неправомірне
користування чужими коштами –задоволенню не підлягає на підставі
п. 5 Прикінцевих положень ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, яким
встановлено, що положення Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
щодо відповідальності за порушення господарських
зобов’язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були
вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями. Отже,
оскільки порушення господарського зобов’язання –несплата
Відповідачем заборгованості за поставлений газ –виникло до
набрання чинності ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, то, відповідно,
положення ГК України ( 436-15 ) (436-15)
не застосовуються.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 30.06.2005 р. та рішення господарського суду Рівненської
області від 01.09.2004 р. у справі № 15/444 скасувати.
3. Позов задовольнити частково.
4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по
газопостачанню та газифікації “Рівнегаз” на користь ДК “Газ
України” НАК “Нафтогаз України” суму основного боргу за
переданий природний газ у розмірі 5958498,05 грн., пеню за
несвоєчасні розрахунки у розмірі 416731,40 грн., суму на яку
збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів у
розмірі 1095384,33 грн., 3 відсотки річних у розмірі 619052,20
грн. В решті позовних вимог відмовити.
5. В зустрічному позові відмовити.
6. Видати наказ.
7. Виконання даної постанови покласти на господарський суд
Рівненської області.
Суддя, головуючий у засіданні І. Плюшко
Суддя Н. Панченко
Суддя С. Плахотнюк