ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.10.2005 Справа N 13/201
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Запорізького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя (далі
–відділення Фонду)
на рішення господарського суду Запорізької області від
16.06.2005
зі справи № 13/201
за позовом відділення Фонду
до товариства з обмеженою відповідальністю “Лагуна”,
м. Запоріжжя
про стягнення 5 418,60 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
відділення Фонду –не з’явились,
ТОВ “Лагуна» –Сердюк К.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський
суд України
В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 5418,6 грн. заборгованості зі сплати штрафних
санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.06.2005
(суддя Серкіз В.Г.) у задоволенні позову відмовлено. Назване
рішення мотивовано тим, що у звітному 2004 році ТОВ “Лагуна»
виконало зазначений норматив шляхом працевлаштування двох
інвалідів. Крім того, відсутність у відповідача у звітному 2004
році облікованого прибутку виключає можливість застосування до
ТОВ “Лагуна» штрафних санкцій відповідно до статті 20 Закону
України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»
( 875-12 ) (875-12)
(далі –Закон ( 875-12 ) (875-12)
).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати рішення місцевого
господарського суду з даної справи та прийняти нове рішення по
суті спору, посилаючись на порушення судом норм матеріального
права. Скаргу мотивовано, зокрема, тим, що за приписами частини
четвертої статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
у випадку відсутності
прибутку сплата штрафних санкцій здійснюється підприємством за
рахунок його майна.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
–ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом
фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної
скарги з огляду на таке.
Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого ТОВ “Лагуна» звіту “Про зайнятість і
працевлаштування інвалідів» за формою державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2004 рік середньооблікова
чисельність штатних чисельність штатних працівників на
підприємстві відповідача становила у звітному періоді 43 особи,
а норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів –2
особи;
- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у
2004 році становила 2709 грн.;
- у звітному році на ТОВ “Лагуна» фактично працювало два
інваліди, що підтверджується наказами голови ради директорів
концерну “Моноліт” про прийом на роботу від 15.07.2002 № 41-К
та від 10.06.2004 № 20-К;
- протягом жовтня-грудня 2004 року ТОВ “Лагуна» повідомляло
Комунарський районний центр зайнятості про наявність вільних
робочих місць, на яких могла використовуватись праця інвалідів,
шляхом направлення щомісячних звітів за формою № 3-ПН, а також
розміщувало оголошення про наявність вакантних посад для
інвалідів у місцевій газеті;
- у звітному періоді уповноваженими органами інваліди на
підприємство відповідача не направлялись.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону штрафних санкцій.
Відповідно до частини восьмої статті 69 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену
відповідно до закону кількість робочих місць для
працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій
громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність
підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється
законом.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25
чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим
частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
Як вбачається з встановлених місцевим господарським судом
фактичних даних у розгляді цієї справи, у звітному 2004 році на
підприємстві відповідача працювали два інваліди, тобто фактично
ТОВ “Лагуна» виконало чотиривідсотковий норматив, визначений
статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
. Відтак, в даному разі слід
погодитись з висновком суду першої інстанції про відсутність
передбачених Законом підстав для застосування до відповідача
стягнень за недодержання цього нормативу.
Висновок господарського суду про неможливість накладення на
відповідача стягнень в порядку статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
у
випадку відсутності у підприємства облікованого прибутку у
звітному періоді є помилковим.
Адже відповідно до частин третьої, четвертої статті 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання),
установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок
прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх
податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності
коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення
стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і
організації в порядку, передбаченому законом.
Таким чином, Закон ( 875-12 ) (875-12)
не ставить обов’язок щодо сплати
санкцій у залежність від наявності чи відсутності прибутку, а
вказує лише джерело сплати, виходячи з того, що сплачені чи
стягнуті за рішенням суду штрафні санкції не можуть бути
віднесені підприємством на собівартість продукції чи надані
послуги.
Відповідну правову позицію викладено, зокрема, у постанові
Верховного Суду України від 21.06.2005 № 05/343 зі справи
№ 1/255.
Однак оскільки хибність такого висновку на вплинула на прийняття
господарським судом правильного по суті спору рішення, підстав
для скасування оскаржуваного судового акта господарського суду
Запорізької області не вбачається.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Запорізької області від 16.06.2005
зі справи № 13/201 залишити без змін, а касаційну скаргу
Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів –без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь